Хмелько Михайло Іванович

український радянський художник

Миха́йло Іва́нович Хмелько́ (*23 жовтня 1919[2] — †15 січня 1996) — український радянський художник. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1951), Народний художник УРСР (1963), двічі лауреат Сталінської премії (1948, 1950).

Михайло Іванович Хмелько
Myxajlo Xmelko.jpg
Михайло Хмелько
Народження 23 жовтня 1919(1919-10-23)
Київ
Смерть 15 січня 1996(1996-01-15) (76 років)
Національність українець
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Жанр Живопис
Навчання Київський художній інститут
Діяльність художник
Напрямок Соціалістичний реалізм
Роки творчості з 1943
Вплив Карпо Трохименко
Вплив на Олега Животкова
Вчитель Яровий Михайло Михайлович
Відомі учні Ігнатьєв Петро Михайлович, Нечипоренко Генріх Вікторович, Присталенко Віктор Олександрович, Дубіш Іван Іванович, Нечай Степан Омелянович, Басанець Олександр Дмитрович і Гевелюк Микола Петрович
Працівник Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Член Спілка художників СРСР
Твори «Тост за великий російський народ» (1947), «Тріумф Батьківщини-переможниці» (1949), «Навіки з Москвою» (1951)[1]
Нагороди
Орден Леніна
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни II ступеня
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Премії Сталінська премія Сталінська премія

ЖиттєписРедагувати

Народився 23 жовтня 1919 року в Києві у родині робітника заводу «Арсенал», революціонера та партійного діяча Івана Миколайовича Хмелька та домогосподарки. З дитинства захоплювався малюванням, з 10 років відвідував художню студію Михайла Ярового.

У 1933 році вступає до Київського художнього технікуму та влаштовується гравером до Першої державної типографії. З 1935 року навчався в Одеський художній технікум, який закінчив у 1940 році, після чого одразу був призваний до армії артилеристом-обчислювачем.

Брав участь у Другій світовій війні. Почав війну в Сім'ятичах на Берестейщині, дивізії, у якій служив художник, вдалося вибратися з оточення та пройти до Ніжина. В Ніжині Михайло Хмелько пройшов перепідготовку та став сапером-картографом. Невдовзі був тяжко поранений поблизу Гребінки та відправлений до польового шпиталю в Лубнах, де потрапив в окупацію. Потрапити назад на фронт Хмелькові не вдалося, і він повернувся до матері в Київ. У Києві підробляв тим, що писав портрети на замовлення та допомагав по господарству в приміських селах. Після того, як Київ знову взяли радянські війська, Хмелько приєднався до бригади фронтових художників Політуправління Першого Українського фронту.

В 1946 році закінчив Київський художній інститут, де вчився у Карпа Трохименка. З 1947 року регулярно бере участь у республіканських та всесоюзних виставках.

З 1948 до 1973 року викладає в Київському художньому інституті[3], з 1962 — професор. З 1960 по 1970 роки був завідувачем кафедри живопису, керував майстернею історичного живопису (1960—1973). Викладав живопис, композицію, рисунок, досліджував методику живопису й особливості композиції[4]. Найвідоміші учні — Едуард Ревенко, Леоніла Стебловська, Олена Титова[5]

 
Художник Михайло Хмелько (1967). Автор Тетяна Яблонська

У 1951 — 1955 роках керував Спілкою художників УРСР, що дало змогу побувати у творчих відрядженнях в США, Канаді, Великій Британії, Японії та ряді соціалістичних країн. Член КПРС з 1954 року.

У 1950-х роках був відзначений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та медалями.

У 1970-х почав зловживати алкоголем, через що був звільнений з художнього інституту. У 1986 році почав працювати над автобіографією, але вона так і залишилася чернеткою. З початком перебудови попит на картини художника про партійних та військових діячів пропав, художник тяжко переживав розпад СРСР, крім того, почалися сімейні негаразди. Це, а також зловживання алкоголем, призвело до смерті Хмелька 15 січня 1996 року після тривалої хвороби[1].

ТворчістьРедагувати

Автор багатофігурних композицій пропагандивного характеру: «Тост за великий російський народ» (1947), «Тріумф Батьківщини-переможниці» (1949, про Парад Перемоги), «Навіки з Москвою» (1951, про Переяславську раду), «Шахтарське весілля» (1957), «На вірність партії» (1958, про I з'їзд ВЛКСМ) тощо. Також писав картини на тему німецько-радянської війни, зокрема, «Форсування Дніпра» (1946), «Над Києвом прапор Перемоги» (1975) «1941 — оборона Києва. Голосіївський ліс» (1988).

У 1961 був запрошений на зустріч Юрія Гагаріна, за зібраним з якої матеріалом написав картину «Батьківщина зустрічає героя», яку згодом високо оцінив сам Гагарін.

Для київського музею медицини створив діораму «Медична допомога у військах Богдана Хмельницького». За картину «Тост за великий російський народ» був удостоєний Сталінської премії II ступеня 1948 року, а сама картина про тост, піднятий 24 травня 1945 року Йосипом Сталіном на зустрічі з генералітетом Червоної армії, часто прикрашала зали адміністративних будівель, клубів, бібліотек тощо[1]. За картину «Тріумф Батьківщини-переможниці» Михайло Іванович отримав Сталінську премію I ступеня 1950 року.

Творчість художника високо цінували провідні партійні діячі, зокрема, Йосип Сталін, Микита Хрущов, Климент Ворошилов та Володимир Щербицький. Хмельку присвячені деякі вірші радянських поетів.

Твори художника зберігаються в київському Національному художньому музеї, московській Третьяковській галереї, музеях Львова та інших міст.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Ю. Іванов (19.05.2007). Найграндіозніший тост. Дзеркало тижня. Процитовано 14.06.2014. 
  2. Культура і мистецтво України. Знаменні і пам'ятні дати. Архів оригіналу за 14 квітня 2009. Процитовано 3 травня 2010. 
  3. Хмелько Михаил Иванович — АртРу.инфо Архівовано 15 грудня 2011 у Wayback Machine. (рос.)
  4. Хмелько Михайло Іванович // Учені вузів Української РСР: Довідник. — К.: Видавництво Київського університету, 1968. — С. 450.
  5. Художники України. Випуск 5: Живопис, графіка, скульптура, монументально-декоративне мистецтво. Архів оригіналу за 9 березня 2012. Процитовано 3 травня 2010. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати