Відкрити головне меню

Старий Порицьк

село в Іваничівському районі Волинської області України

Старий Порицьк — село в Україні, в Іваничівському районі Волинської області. Населення становить 435 осіб.

село Старий Порицьк
Staryi Porytsk Ivanychivskyi Volynska-Church of the Assumption-nord view.jpg
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Іваничівський
Рада/громада Старопорицька сільська рада
Код КОАТУУ 0721187901
Основні дані
Населення 435
Площа 12,6 км²
Густота населення 34,52 осіб/км²
Поштовий індекс 45343
Телефонний код +380 3372
Географічні дані
Географічні координати 50°37′55″ пн. ш. 24°29′56″ сх. д. / 50.63194° пн. ш. 24.49889° сх. д. / 50.63194; 24.49889Координати: 50°37′55″ пн. ш. 24°29′56″ сх. д. / 50.63194° пн. ш. 24.49889° сх. д. / 50.63194; 24.49889
Середня висота
над рівнем моря
217 м
Водойми озеро Павлівське
Місцева влада
Адреса ради 45343, Волинська обл., Іваничівський р-н, с. Старий Порицьк, тел. 25-6-42
Карта
Старий Порицьк. Карта розташування: Україна
Старий Порицьк
Старий Порицьк
Старий Порицьк. Карта розташування: Волинська область
Старий Порицьк
Старий Порицьк
Мапа

Старий Порицьк у Вікісховищі?

ІсторіяРедагувати

600 років від часу першої писемної згадки про ПорицькРедагувати

У 1407 році Великий князь литовський Вітовт надав своєму слузі Іллі Вячковичу жалувану грамоту на володіння Порицьком (назва мотивована апелятивом phka — поселення розташоване на березі річки). В цій грамоті зазначено: «Порыцко и другає Порыцко». Очевидно, вказівка на два Порицька пов'язана з тим, що поселення розташовувалося по обидва боки річки Луги, яка й ділила його на дві частини, кожна з яких в різний час по різному розвивалася.

До кінця XV століття поселення було у власності нащадків Іллі Вячковича, допоки одна з них — Варвара, не вийшла заміж за сина Василя Корибута, князя Збаразького — Федора, який став новим власником і зачинателем роду князів Порицьких. У їх власності Порицьк залишався майже до середини XVII століття. Наступний власник — белзький воєвода Кшиштоф Конєцпольський вступив у право володіння після одруження з княжною Софією Порицькою. Близько 1640 року їхня донька Олена вийшла заміж за Андрія Загоровського — підсудка луцького — і отримала в посаг порицькі землі. В 1684 році після одруження з Катериною Загоровською новим власником став Войцех Чацький. Чацькі були останніми власниками Порицька і володіли ним до 1939 року.

За частиною поселення на правому березі Луги закріпилася назва Старий Порицьк. Про нього ми володіємо зовсім невеликим об'ємом інформації. Відомо, що в 1577 році його власник Олександр Порицький вносив зі Старого Порицька плату за 4 дими ланових, 3 дими на півланках (дим — одиниця оподаткування, господарська оселя; лан — поземельна міра, малий лан — 16,8 га, великий лан — 25 га), 4 городники (сезонні або наймані робітники), а в 1583 році — за 6 димів і 2 городників. Наступна інформація відноситься до XIX століття. В ході польського національно-визвольного повстання в квітні 1831 року під Порицьком відбулася битва корпусу польського генерала Юзефа Дверницького з драгунами генерала Рудигера. Полеглі в цій битві були поховані в могилі біля Старого Порицька. На цей час Старий Порицьк вже названо фільварком. Поблизу Старого Порицька також було віднайдено могилу польських повстанців (командир Войцех Комаровський), які полягли в битві з царськими військами 2 листопада 1863 року. До Другої світової війни на цій могилі стояв хрест.

В кінці XIX століття в Старому Порицьку було 105 домів і 643 жителі, дерев'яна церква на місці старої і початкова школа.

Під час Першої світової війни згоріла частина резиденції Чацьких, яка так і не була відбудована. 30 березня 1919 року біля Порицька, який був зайнятий українцями, відбулися бої українських і польських військ. У вересні 1942 року гітлерівці в Порицьку замордували близько тисячі євреїв. А через рік, в липні 1943 року тут відбулася каральна акція над польським населенням, що наклало певну тінь на українсько-польські стосунки. Відкриття 11 липня 2003 року в Павлівці (назва Порицька з 1951 р.) пам'ятника жертвам волинської трагедії привело до повного порозуміння і налагодження стосунків.

Відомі людиРедагувати

  • Сливка Ігор Володимирович (23 березня 1977 — 12 грудня 2014) — боєць Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Був активним учасником Революції Гідності. Загинув поблизу села Павлопіль Новоазовського району. 1 лютого 2015 протоієрей Роман Янів, настоятель парафії Святителя Миколая Чудотворця в Горохові, передав нагороду «За жертовність і любов до України» родині Ігоря Сливки[1].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати