Стара Котельня

село в Андрушівському районі Житомирської області (Україна)

Стара Котельня (у минулому — Котельнич, Котельниця, Котельня[2]) — село в Україні, в Андрушівському районі Житомирської області. Населення становить 1309 осіб.

село Стара Котельня
Костел Антонія Падуанського
Костел Антонія Падуанського
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Андрушівський
Рада/громада Старокотельнянська сільська рада
Код КОАТУУ 1820388301
Облікова картка Стара Котельня 
Основні дані
Засноване 1138[1]
Колишня назва Котельнич, Котельниця, Котельня
Населення 1309
Площа 52,135 км²
Густота населення 25,11 осіб/км²
Поштовий індекс 13413
Телефонний код +380 4136
Географічні дані
Географічні координати 50°06′29″ пн. ш. 28°57′33″ сх. д. / 50.10806° пн. ш. 28.95917° сх. д. / 50.10806; 28.95917Координати: 50°06′29″ пн. ш. 28°57′33″ сх. д. / 50.10806° пн. ш. 28.95917° сх. д. / 50.10806; 28.95917
Середня висота
над рівнем моря
206 м
Водойми р. Гуйва
Місцева влада
Адреса ради с. Стара Котельня, пл. Миру, 1
Карта
Стара Котельня. Карта розташування: Україна
Стара Котельня
Стара Котельня
Стара Котельня. Карта розташування: Житомирська область
Стара Котельня
Стара Котельня

CMNS: Стара Котельня на Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

У селі річка Безіменна впадає у Гуйву, праву притоку Тетерева.

Історичні відомостіРедагувати

Давня Русь.Редагувати

На території сучасного села люди жили ще в ІІ-VІ ст. н. е., про що свідчать виявлені залишки поселення черняхівської культури. Поблизу села й досі збереглися рештки великого давньоруського могильника, в якому розкопано п'ять курганів.

Котельня належить до числа найдавніших населених пунктів України. Під назвами Котельний, Котельниця, Котельня місто дев'ять разів згадується у літописах 1143-1169 років. У Київському літописі під 1143 р. описана велика буря, від якої постраждав град Котельнич: «У той же рік була така велика буря, якої ото не було ніколи. Навколо города Котельниці рознесла і доми, і майно, і комори, і хліб із стодол. А спроста сказати — наче рать узяла і не зосталося в коморах нічого. А деякі знаходили лати в болоті, занесені бурею». Котельниця згадується в літописі і в 1147 році, як володіння київського князя Святослава Володимировича. 1159 року згадується Котельниця в зв'язку з грабунком половців, 1162 року Котельниця згадується як місце, де з'єднались до походу війська галицького князя Мстислава і київського Рюрика Ростиславовича.

В 12-14 століттях через Котельницю проходив Києво-Белзький шлях.

У складі ВКЛ та Речі ПосполитоїРедагувати

 
Городище літописного міста Котельнича і поселення

З 1362 року-у складі Великого княжества Литовського. Після Люблінської унії 1569 року - під владою Речі Посполитої. [3]

У 1581 році за короля Стефана Баторія, Котельня була надана у власність легендарному князеві Михайлу Ружинському[4].

Котельня також згадується у «Літописі Павла Граб'янки»: року 1660 … Мова йде про бої польського війська в союзі з татарами проти козацьких військ під проводом Юрія Хмельницького і російських військ під командуванням Шереметьєва в районі Чуднова і Слободищ: «А ще за кілька тижнів і хліб вийшов (у війська Шереметьєва), оскільки він, виходячи з Котельні, наказав знищити усі кінські та людські запаси, собі на шкоду». Є згадка про Котельню і в «Літописі Самійла Величка». «1655 рік, татари почали пустошити Поділля. Отож, запобігаючи цьому лиху, Хмельницький зараз-таки направив доброго вояка, браславського полковника Богуна з десятьма тисячами свіжого доброго козацького війська проти татарських загонів, що пороз'їжджалися по Україні збирати ясир… Ці загони поверталися поодинці зі своїми здобичами й користями від Чуднова, Котельні, Кодні, Корнина та інших дальших тамтешніх місць … Вони несподівано потрапили в Богунові сіті».

За часів Російської імперії та СРСР.Редагувати

Після другого розділу Польщі у 1793 році С.Котельня ввійшла до складу Російської імперії.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Котелянської волості Житомирського повіту Волинської губернії мешкало 1332 особи, налічувалось 188 дворових господарств, існували 2 православні церкви, костел, католицька каплиця, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, 2 постоялих будинки, торговельна лазня, лавка, 2 водяних і вітряний млини, миловарний і шкіряний заводи[5]. За 20 верст — скипидарний завод.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3183 осіб (1559 чоловічої статі та 1624 — жіночої), з яких 1567  — православної віри, 1343 — юдейської[6].

У 1906 році село Котелянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 30 верст, дворів 437, мешканців 3023[7].

Під час Другої Світової війни загинуло 362 мешканця Старої Котельні.

У 1947 році у селі діяв дитячий будинок.[8]

У 1950 року колгоспи «Нове життя» та ім. Е. Тельмана об’єдналися в одне господарство під назвою «Більшовик», головою якого було обрано агронома Л. А. Любченко. У 1959 році колгосп «Більшовик» об’єднано з господарством «Червоний Жовтень» с. Старосілля, що увійшло в зону Старої Котельні. Господарство належало до зразково-передових колгоспів. У 70-80 роках згідно з генеральним планом в центрі села звели двоповерхові котеджі, п’ятиповерховий готель, банно-пральний комбінат, будинок побуту, торговий центр, кінотеатр, спортивний комплекс, школу та лікарню, проклали водопровід. У 1977 р. з’явився перший в Україні сільський широкоекранний кінотеатр.[9]Центральна площа села представляла яскравий зразок архітектурного комплексу епохи т.н. "розвитого соціалізму" з бюстом Леніна.

В 1990 році село газифікували.[10]

Наш часРедагувати

З 2000 року у селі працює сільськогосподарське ТОВ "Старокотельнянське", основним видом діяльності якого є вирощування зернових, бобових і насіння олійних культур.

У 2010 році в селі працювали цегельний завод, відділення зв’язку, 10 магазинів, кафе, ветеринарна дільнична лікарня, є загальноосвітня школа, де навчається 249 учнів, дві аптеки, дільнична лікарня на 25 ліжкомісць, бібліотека, дитячий садок.[10]

Відреставрована православна церква, ведуться роботи по відновленню костелу св. Антонія Падуанського.

У селі працює художниця Валентина Гебрич[11]

Пам'ятки архітектуриРедагувати

 
Костел Антонія Падуанського

Цікавою пам'яткою архітектури є побудований у стилі бароко костел св. Антонія Падуанського 1786 р. За іншими даними храм було побудовано у 1781 р. поміщиком Антонієм Прушинським. [4] Костел був парафіяльним, відносився до житомирського деканату РКЦ, в Андрушівці знаходилася капличка цієї ж парафії. У к. ХІХ ст. кількість віруючих становила 1909 чол.

Костел в стилі бароко являє собою цегляну, тринавну, чотиристовпну базиліку з п'ятигранним пресбітерієм і прямокутним захристям, з ґвинтовими дубовими сходами (аналогічні ґвинтові сходи були розміщені з обох боків головного входу і вели на хори). Фасади прикрашали спарені пілястри іонійського ордеру з гірляндами в капітелях, арка головного входу фланкована тосканськими колонами. Пам'ятка була огороджена цегляною огорожею з брамою та трипрохідною дзвіницею. В цьому костелі здійснювались всі метричні записи католиків навколишніх сіл Житомирщини. Сам костел знаходиться на території старовинного городища, яке підноситься над річкою Гуйвою і з якого відкривається чудовий краєвид на долину річки і навколишню місцевість. Збереглись ще й залишки валу, яким було оточене городище.

ПерсоналіїРедагувати

В селі народилися та/або проживали і працювали:

  • Грабовський Микола Петрович - кандидат сільськогосподарських наук[10].
  • Гречківська Антоніна Павлівна - кандидат іхтіологічних наук[10].
  • Зазулінський Ісак Пинхосович (* 1908 — † 1942) - військовий льотчик-штурмовик, в 1942 році загинув в вогняному тарані на з/д станції Калач-на-Дону. У Андрушівці в його честь названа вулиця та встановлена меморіальна дошка[12][13].
  • Канарський Анатолій Станіславович - доктор філософських наук[10].
  • Козяревич Людмила Василівна - доктор історичних наук[10].
  • Мацнер Віталій Йосипович - доктор технічних наук[10].
  • Самборський Володимир Іванович - доктор економічних наук[10].

ПриміткиРедагувати

  1. ВРУ
  2. Мапа Волинської губернії Шуберта Ф.Ф. 
  3. а б в Стара Котельня, Андрушівський район, Житомирська область » Історія міст і сіл Української РСР (ru-RU). Процитовано 2019-08-01. 
  4. а б Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom IV - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 2019-08-01. 
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-22)
  7. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.
  8. Перелік фондів, які зберігаються в архівному секторі Андрушівської райдержадміністрації (укр). Андрушівська РДА. Процитовано 01.08.2019. 
  9. Любченко Любов Андріївна — Житомирський національний агроекологічний університет. znau.edu.ua. Процитовано 2019-08-01. 
  10. а б в г д е ж и МОЄ СЕЛО - МОЯ ІСТОРІЯ ЖИВА - Головні публікації газети - Каталог статей - Офіційний сайт газети "Новини Андрушівщини". andrushivchina.ucoz.ua. Процитовано 2019-08-01. 
  11. ГОЛОВАНОВА, Іраїда (30.07.2019). Валентина Гебрич: «Малювання мене витягнуло до життя…». Обласна газета Житомирщина. Процитовано 2019-08-01. 
  12. https://andrushivkainfo.wordpress.com/2010/05/17/вулиця-імені/
  13. http://www.soldat.ru/memories/podvig/spisok2.html

ПосиланняРедагувати