Вікіпедія

Станко Судивоєвич

староста гродненський, маршалок господарський, староста (воєвода) Троцький

Станко (Станіслав) Судивоєвич, також Суд(з)и(і)воє(ге)вич (нар. друга чверть XV століття — пом. перед 6 вересня 1481) — державний діяч Великого князівства Литовського, староста (намісник) гродненський (1463—1476), маршалок двору (1464—1476) та маршалок земський литовський (1476), Троцький воєвода (1477—1478).

Станко (Станіслав) Судивоєвич
Станко (Станіслав) Судивоєвич
Станко (Станіслав) Судивоєвич
родовий герб Задора
староста (намісник) гродненський
1463 — 1476
Монарх Казимир IV Ягеллончик
Маршалок двору
1464 — 1476
Маршалок земський литовський
1476
Попередник Радзивілл Остікович
Наступник Мартин Гаштовт
Троцький воєвода
1477 — 1478
Попередник Радзивілл Остікович
Наступник Мартин Гаштовт
Народився друга чверть XV століття
Помер перед 6 вересня 1481
Відомий як державний діяч
Країна Велике князівство Литовське
Батько Судивой Волімонтович
Рідня Ян Кезгайлович, Михайло Кезгайлович, Добеслав Кезгайлович
Релігія католицтво

Життєпис ред.

Народився Станко, імовірно, у другій чверті XV століття в родині впливового великокняжого урядника Судивоя Волімонтовича, представника литовського боярського роду Волімонтовичів. Мав сестру невідомого імені — дружину маршалка господарського, старости браславського, намісника смоленського і Троцького воєводи Івашка (Яна) В'яжевича[pl][1].

Вперше згадується в документах 1463 року[2] як староста (намісник) гродненський (1463—1476)[3][4], який засідав у великокняжій раді[5].

У березні 1469 року Станко, імовірно, з дружиною Катериною, здійснив подорож до Риму[5]. В супліці до Папи Римського визнавав, що лише нещодавно перейшов до католицької віри з «татарського язичницького обряду» (лат. ritum antea Tartarorum et paganorum), якого продовжують дотримуватися деякі жителі в околицях Деволтува[6]. Думки вчених щодо початкового віросповідання Станка розділилися: вважають, що він міг бути і язичником, і православним[5].

Протягом 1464—1476 років (можливо, й перед 1463 роком[5]) був маршалком двору (господарським) Казимира Ягеллончика[7][8][9]. У листі литовських панів до магістра Тевтонського ордену від 22 листопада 1474 року Станко Судивоєвич називається «найвищим (головним) маршалком його милості господаря» (нім. königlicher gnadin oberste marschalk)[10]. Очевидно, був саме найголовнішим серед інших відомих на той час двірських маршалків — Івашка В'яжевича, Богдана Саковича, Яна Кучука, Івана Ходкевича, Миколи Немировича тощо[11]. За деякими даними, в першій половині 1476 року виступав уже як маршалок земський литовський[12][5], що, в принципі, можливо, враховуючи, що земський маршалок Радзивілл Остікович близько 1475 року був призначений Віленським каштеляном, а наступний за ним, Мартин Гаштовт, згадується на цій посаді найраніше у травні 1477 року[13].

Протягом 1477—1478 (за іншими даними — протягом 1478—1483[14] років обіймав посаду Троцького воєводи[9].

Помер до 6 вересня 1481 року, був похований у фундованій ним каплиці святої Трійці (пізніше — Судивоєва) у Віленській катедрі[15].

Маєтності та фундації ред.

Основні вотчинні володіння Станка Судивоєвича знаходилися в околицях Вількомира[16]. У Мінському повіті володів великим маєтком у Шацьку[be-tarask] та Станьковому (ймовірно — навколо сучасного села Станькове[be-tarask]), також маєтком Сурвілішки (тепер Сурвілішкіс[pl] у Литві) над річкою Невежисом і Ботоки (Батакяй)[pl] у Жмуді, мав будинки у Вільні та Ковні[5].

1468 року заснував у Ковні один із перших у Литві бернардинських кляшторів[17]. 4 квітня 1471 року передав його ченцям свій будинок біля Ковненського замку[18].

Перед 1469 роком відновив фундацію костелу у родинному Деволтуві[be-tarask], у березні цього року особисто відвідав Папу Римського і клопотався про оголошення в ньому церковних свят[19].

Був також фундатором каплиці святої Трійці у Віленській катедрі, де й був похований[16]. У якості посагу на неї подарував Віленському єпископству свій великий Станьківський маєток[5].

Після його смерті частина володінь перейшла до племінниці Ганни, дружини Петра Івановича Монтигердовича, та великого князя[15]. Маєтком Батаки (Ботоки) в Жмуді заволодів його двоюрідний племінник Ян Кезгайлович[20].

Сім'я ред.

Дружина — Катерина. В. Семкович вважав, що від Станка Судивоєвича походили Станко(е)вичі[2], які 1541 року судилися за вотчину Деволтув[9]. Проте той факт, що після його смерті одна частина володінь перейшла до його племінників, інша частина до великого князя, свідчить про те, що, ймовірно, він помер бездітним[15].

Примітки ред.

  1. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 223.
  2. ↑ а б Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 303.
  3. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 325.
  4. ↑ Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 505.
  5. ↑ а б в г д е ж Lidia Korczak, Stanisław (Stanko) Sudywojewicz z Dziawołtowa h. Zadora. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  6. ↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 106.
  7. ↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 174.
  8. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 83.
  9. ↑ а б в Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413 [w:] Miesięcznik Heraldyczny. Organ Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, R.7, nr 1–2, Lwów–Warszawa: Towarzystwo Heraldyczne, 1914, s. 11.
  10. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 156.
  11. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 83—84.
  12. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 335.
  13. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 71—72.
  14. ↑ Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — ISBN 985-11-0378-0. — С. 668.
  15. ↑ а б в Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 303—304.
  16. ↑ а б Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 304.
  17. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 151, 304.
  18. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 146, 304.
  19. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 152, 304.
  20. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 134.

Джерела ред.

  • Krzysztof Pietkiewicz, Kieżgajłowie i ich latyfundium do połowy XVI wieku. Ze studiów nad rozwojem własności ziemskiej w Wielkim Księstwie Litewskim w Średniowieczu, Poznań, 1982 (=Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Seria Historia Nr 99), 164 s., mapy.
  • Lidia Korczak, Polityka wschodnia Kazimierza Jagiellończyka w latach 1440—1449, [w:] Analecta Cracoviensia. 1987. ХІХ. S. 277—294 (283—284).
  • Lidia Korczak, Stanisław (Stanko) Sudywojewicz z Dziawołtowa h. Zadora, [w:] PSB. T. XLV/3. Warszawa; Kraków, 2008. s. 356—357.
  • Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413, [w:] Lituano-Slavica Posnaniensia. Studia historica, III, Poznań, 1989, s. 7—139, il.
  • Полехов Сергей. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века. — М.: Индрик, 2015. 711 с., ил.
  • Пятраўскас Рымвідас. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст. Склад—структура—улада. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — 385 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станко_Судивоєвич&oldid=41970874