Відкрити головне меню

Історія та обов'язки урядуРедагувати

Уряд маршалка з'явився у Литві наприкінці XIV століття при дворі Великого князя Вітовта. Уряд титулувався як маршалок великого князя, господарський або дворський. З 1411 року почав називатися маршалком найвищим[1].

З часом виокремилися три уряди маршалків: маршалок великий литовський, маршалок надвірний литовський і маршалок господарський (дворський, дворний)[2]. Останній був спочатку заступником маршалка великого, проте з плином часу його роль обмежилася функціями церемоніальними.

Одночасно існувало декілька маршалків господарських — з кінця XV століття їх було, зазвичай, 8 і всі вони мали однакові значення та повноваження. Маршалок господарський мав гідність лише дещо вищу, ніж придворні чини[3]. Цей уряд став почесним урядом від часів великого князя Олександра Ягеллончика й в урядницькій ієрархії знаходився досить високо: після урядників земських і дворських[4]. Він був радником правителя, виконував особливі доручення останнього, керував надвірними службами; мав право засідати у Раді панів[5] та отримувати доходи зі столових маєтків (як їх державця).

У XVI столітті посідання уряду маршалка господарського вважалося початком адміністративної та державної кар'єри. Перебування на посаді маршалка господарського не заважало одночасному посіданню інших урядів.

У процесі переймання ВКЛ польських традицій, маршалок господарський отримав деякі повноваження намісника воєводи або каштеляна у регіонах, де їх не було. Однак тільки уряд волинського маршалка з часом став досить впливовим.

На час укладання Люблінської унії (1569) було 18 маршалків господарських. Тоді ж було запропоновано зробити цю посаду сенаторською аналогічно до посади каштеляна.

Врешті-решт, посада маршалка господарського була перетворена на посаду маршалка земського або повітового — особу, яка відповідає за організацію повітового сеймика. Цей уряд був одним із найвищих у ієрархії литовських урядів земських.

Деякі відомі маршалки господарськіРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Stanisław Kutrzeba: Historia ustroju Polski w zarysie: Litwa. Lwów: Księgarnia Polska B. Połonieckiego, 1921, s. 83-84.
  2. Leszek Podhorodecki: Dzieje rodu Chodkiewiczów. Warszawa: Wydawnictwo Bellona, 1997. — ISBN 83-86-85735-8. — S. 7.
  3. Grzegorz Błaszczyk: Diecezja żmudzka od XV do początku XVII wieku: ustrój. Poznań: Wydawnictwo Naukowe UAM, 1993. — ISBN 83-232-0585-X. — S. 264.
  4. Józef Wolff: Kniaziowie litewsko-ruscy od końca wieku XIV. Warszawa: 1895, s. 74.
  5. Razlik A. Wielkie Księstwo Litewskie w systemie parlamentarnym Rzeczypospolitej w latach 1569—1763. — Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe, 2002. — ISBN 8370595782. — S. 50.

Джерела та літератураРедагувати

  • Вяроўкін-Шэлюта У. Маршалак // Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя ў 3 т.. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя імя П. Броўкі, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — ISBN 985-11-0378-0. — С. 273.