Вікіпедія

Сергєєв-Ценський Сергій Миколайович

російський і радянський письменник

Сергі́й Микола́йович Сергє́єв-Це́нський[a] (справжнє прізвище — Сергєєв; 18 [30] вересня 1875, Бабіно — 3 грудня 1958, Алушта) — російський радянський письменник. Академік Академії наук СРСР з 1943 року, доктор філологічних наук[5].

Сергєєв-Ценський Сергій Миколайович
рос. Сергеев-Ценский, Сергей Николаевич
Ім'я при народженні рос. Сергей Николаевич Сергеев
Народився 18 (30) вересня 1875[1] або 30 вересня 1875(1875-09-30)[2]
Преображення[d], Тамбовська губернія, Російська імперія
Помер 3 грудня 1958(1958-12-03)[3][1][2] (83 роки)
Алушта[3]
Поховання Алушта
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльність прозаїк, драматург, публіцист, поет, письменник
Alma mater Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка (1895)
Мова творів російська
Жанр роман, повість і оповідання
Членство СП СРСР
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія
CMNS: Сергєєв-Ценський Сергій Миколайович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Біографія ред.

Народився 18 [30] вересня 1875 року в селі Бабіному Тамбовської губернії, Російська імперія (нині селище Преображення Розсказовського району Тамбовської області, Росія) в сім'ї земського учителя. 1880 року його сім'я переїхала до Тамбова, де він 1887 по 1890 рік навчався в Тамбовському повітовому училищі, а у 1891—1892 роках — у Катерининському інституті, звідки його відрахували за сімейними обставинами[5].

1895 року закінчив Глухівський учительський інститут і став учителем. Працював викладачем фізики та математики в Павлограді; у 1896—1897 роках викладав російську мову в п'ятикласному училищі у Кам'янець-Подільському[6]. Протягом 1898—1899 років навчався у Харківському університеті.

У 1904—1905 роках перебував на військовій службі. Після звільнення мешкав в Алушті, де 1906 року придбав маєток на південному схилі Орлиної гори. На початку Першої світової війни був призваний в ополчення і направлений до Севастополя, але незабаром звільнений у «безстрокову відпустку»[5].

Під час німецько-радянської війни евакуювався з дружиною в місто Куйбишев, потім в Алма-Ату. У 1944 році переїхав до Москви, а трохи згодом повернувся до Алушти[5].

Помер в Алушті 3 грудня 1958 року. Похований в Алушті у склепі на території нинішнього музею-садиби. 1960 року над склепом встановлений надгробок із білого черепашника, на якому закріплена плита із білого мармуру. За склепом встановлений монумент — скульптурна напівфігура письменника на прямокутному п'єдесталі, що встановлений на цоколі із черепашника[7].

Творчість ред.

Друкуватися почав 1898 року, почав з віршів. Автор прозових творів:

  • «Тундра» (1902)[b];
  • «Сад» (1905);
  • «Бабаєв» (1907);
  • «Лісова трясовина» (1907);
  • «Печаль полів» (1909)[c];
  • «Рух» (1910);
  • «Надра» (1913);
  • «Лерік» (1913);
  • «Диво» (1923);
  • «Жорстокість» (1926);
  • «У бурю» (1929);
  • «Щасливиця» (1932);
  • «Маяк в тумані» (1933);
  • «Севастопольская страда» (1937—1939, тритомна епопея)[d];
  • «Флот і фортеця» (1942);
  • «Справжні люди» (1943, збірка оповідань)[e];
  • «Синопський бій» (1944, інша назва — «Віцеадмірал Нахімов»);
  • «Рідна земля» (1958, збірка віршів);
  • «Московська повість» (опублікована у 1961 році).

Головний твір письменника — незавершена багатотомна епопея «Перетворення Росії» (1914—1958). До неї увійшли: 12 романів: «Перетворення» (інша назва «Валя», 1914), «Приречені на загибель» (1923, опубліковано у 1927 році, нова редакція 1955), «Леви і сонце» (1933), «Шукати, завжди шукати!» (1934—1935), «Зауряд-полк» (1934), «Маси, машини, стихії» (інша назва — «Люта зима», 1936), «Бурхлива весна» (1942), «Спекотне літо» (1943), «Гармати видвигають» (1944), «Гармати заговорили» (1944, опубліковано у 1956 році), «Вибух на світанку» (1951—1955), «Весна в Криму» (незакінчений, опублікований у 1959 році); 3 повісті: «Пристав Дерябін» (1911, нова редакція — 1955); «Перетворення людини» (частина 1 — «Наклонна Олена», 1914; частина 2 — «Суд», 1955), «Капітан Коняєв» (1919, інша назва — «Суміш») та 2 етюди: «Ленін у серпні 1914 року» (1957), «Побачення» (опубліковний у 1959 році). Епопея відобразила життя дореволюційного російського суспільства, події першої світової війни, лютневої революції 1917 року, громадянської війни.

У 1920—1930-ті роки писав романи і повісті про Олександра Пушкіна («Наречена Пушкіна»), Михайла Лермонтова («Мішель Лермонтов»), Миколу Гоголя («Гоголь йде в ніч»).

Автор низки п'єс («Біля гробу Пушкіна», 1937; «Віцеадмірал Корнілов», 1941; «Поет і чернь», 1944); літературних спогадів про Максима Горького, Іллю Рєпіна, Олексія Новикова-Прибоя (збірка «Про художню майстерність», 1956).

Книги письменника перекладені багатьма мовами народів СРСР та іноземними мовами.

За його однойменною повістю у 1981 році створено телефільм В'ячеслава Прокопенка «Ведмежа».

Відзнаки ред.

Вшанування ред.

 
Пам'ятник в Алушті.
 
Пам'ятник в Тамбові.
  • 1962 року в Алушті відкрито музей письменника;
  • У 1966 році в Алушті, у сквері на вулиці Червонофлотській, № 9, письменнику встановлено пам'ятник: письменник зображений виступаючим із промовою перед невидимою аудитрію. Голова із пишними кудрями ледь припіднята і повернута праворуч. Погляд спрямований вперед. У лівій руці тримає книгу, права рука опущена вздовж тулуба. Фігура встановлена на майданчику із гранітних плит розміром 2,15 і 3,5 × 0,25 м. На п'єдесталі висічений напис: «С. Сергеев-Ценский»[8];
  • У 1975 році в Тамбові на набережній Цни письменнику встановлено гранітний пам'ятник (автори — скульптори Сергій Лебедєв і Тетяна Вельцен, архітектор Олександр Куликов)[4];
  • Іменем Сергія Сергєєва-Ценського названо вулиці в Алушті, Сімферополі, Севастополі, Вінниці, Павлограді, Тамбові;
  • 25 квітня 1994 року на честь на честь письменника названий астероїд[9] відкритий 31 серпня 1978 року радянським астрономом Миколою Черних;
  • Серед письменників Росії відбувається літературний конкурс імені Сергія Сергєєва-Ценського «Перетворення Росії»[10].

Виноски ред.

  1. ↑ Псевдонім Ценський від назви річки Цни, що протікає Тамбовом[4].
  2. ↑ Перший прозовий твір. Надрукований у журналі «Російська думка».
  3. ↑ Лірична повість про російське село.
  4. ↑ Про оборону Севастополя в Кримську війну 1853—1856 років.
  5. ↑ Про патріотизм радянських людей у боротьбі проти фашизму.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги / под ред. Н. Н. Скатов — 2005. — С. 316–319. — ISBN 5-94848-307-X
  3. ↑ а б Сергеев-Ценский Сергей Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969. — Т. 23. — С. 288.
  4. ↑ а б Евгений Новичихин. Памятник С. Н. Сергееву-Ценскому в Тамбове. / «Роман-газета». № 4 (1514) за 2006 рік.
  5. ↑ а б в г д Сергеев-Ценский Сергей Николаевич // Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги. Биобиблиографический словарь. Том 3. П—Я. С. 316—319. (рос.)
  6. ↑ Сайт Національного природного парку «Подільські Товтри».
  7. ↑ П. М. Калугин. Могила Сергеева-Ценского С. Н. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. Киев. 2008. С. 31. ISBN 978-966-8325-87-8 (рос.)
  8. ↑ П. М. Калугин. Памятник Сергееву-Ценскому С. Н. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. Киев. 2008. С. 31—32. ISBN 978-966-8325-87-8 (рос.)
  9. ↑ Citation for (4470) (англ.)
  10. ↑ Литературный конкурс им. С. Н. Сергеева-Ценского / Безформата. (рос.)

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сергєєв-Ценський_Сергій_Миколайович&oldid=41020387