Відкрити головне меню

Оборона Севастополя 1854—1855 років — атака союзними британськими і французькими силами і оборона військами Російської імперії севастопольської фортеці під час Кримської війни. Цю оборону називають також «Першою обороною Севастополя», на відміну від оборони міста в 1941—1942 рр.

Оборона Севастополя
Кримська війна
Malakhov2.jpg
Оборона Севастополя ( Франц Рубо)
Координати: 44°37′01″ пн. ш. 33°31′01″ сх. д. / 44.617000000027772444° пн. ш. 33.517000000027778128° сх. д. / 44.617000000027772444; 33.517000000027778128
Дата: 1854 - 1855
Місце: Севастополь
Результат: Перемога британців, французів, османів
Сторони
Прапор Російської імперії Російська імперія Велика Британія Британська імперія

Франція Французька імперія
Прапор Османської імперії 1844—1923 років Османська імперія
Flag of Kingdom of Sardinia (1848).svg Сардинія

Командувачі
Андріївський прапор Нахімов П. С.

Андріївський прапор Корнілов В. О.
Прапор Російської імперії Тотлебен Е. І.

Франція Франсуа Канробер

Франція Жан-Жак Пелісьє
Велика Британія Фіцрой Раглан
Flag of Kingdom of Sardinia (1848).svg Альфонсо Ла-Мармора

Військові сили
48 500 осіб задіяні на оборону Севастополя, а всього в Криму було 85 000 солдатів 175 000 чоловік
Втрати
102,000 загальні 128,387 загальні

Кримська війна завершилася облогою Севастополя, яку військо під керівництвом російського адмірала князя Меншикова намагалося безуспішно зняти. Очолювали оборону міста адмірали Володимир Корнілов та Павло Нахімов, військовий інженер Едуард Тотлебен керував відновленням зруйнованих ворожим вогнем укріплень. Серед захисників міста було багато моряків.

Переживши зиму, до якої вони були погано підготовлені, союзники кинулися в морську атаку і увійшли в Азовське море, на схід від Криму. У червні французи безуспішно атакували редути, також штурм Великого Редана британськими силами (під командуванням генерала Сімпсона) обернувся поразкою. Після останньої і марної російської спроби звільнення Севастополя, яка відбулася після повторного британського штурму Редана, французи маршала Пеліссьє захопили Малахів курган. Поразка російських військ стала тепер вже невідворотною і 30 серпня 1855 року союзники вступили в покинуте росіянами місто.[1].

Кампанія 1854Редагувати

У червні — липні 1854 переважні в кількості сили флоту союзників (Велика Британія, Французька імперія, Османська імперія та Сардинське королівство) — 34 лінійних корабля і 55 фрегатів (у тому числі більшість парових) блокували російський флот (14 лінійних вітрильних кораблів, 6 фрегатів і 6 пароплав-фрегатів) в бухті Севастополя.

В кінці серпня 1854 року десантний флот з наземними військами союзників рушив до кримських берегів. Чисельність десантних військ становила 62 тисячі чоловік з 134 польовими і 73 облоговими гарматами.

1 вересня 1854 року проведено висадку десанту біля Євпаторії. Після висадки війська союзників рушили в бік Севастополя.

13 вересня 1854 року вважається початком 349-денної облоги міста Севастополь. Битва на Альмі відбулася 8 (20) вересня; союзники атакували російську позицію і після запеклого бою, змусили російські війська відступити. Росіяни втратили при цьому понад 5700 чоловік, союзники — понад 3300 чоловік. Так як переслідування не було, то російські війська встигли безперешкодно відійти на південну сторону Севастополя.

При вході в Севастопольську бухту вони затопили кілька старих кораблів, що не давало флоту союзників можливості зайти в бухту. Екіпажі більшості інших суден перевели на берег для посилення місцевого гарнізону; корабельні гармати стали звозити на берег, для посилення оборони укріплень. Севастополь підготувався до тривалого і запеклого захисту.

Начальник французької Східної армії Сент-Арно мав перебільшені відомості про сили російських укріплень на північній стороні Севастополя. Він вирішив обійти місто і атакувати його південну сторону, яка за його відомостями, була слабо укріплена. Разом з переходом туди, союзники набували забезпечену від обходу позицію на Херсонеському півострові, відмінні стоянки для суден у численних бухтах і зручне сполучення з флотом, який представляв тепер їх природну базу.

Тим часом Меншиков, побоюючись бути замкненим у місті і відрізаним від решти Росії, покинув Севастополь та здійснив марш на Бахчисарай. Війська під час цього руху не раз перебували на найближчій відстані від ворожих, які рухалися в протилежному напрямі, але, завдяки закритій місцевості та нічному часу, відбувалися лише випадкові зіткнення дрібних частин.

Оборону Севастополя доручено адміралам Нахімову та Корнілову, в розпорядженні яких залишалося 18 тисяч людей — переважно флотських екіпажів. Внаслідок хвороби маршала Сент-Арно розпорядження керівництва союзників на цей час були нерішучими. 24 вересня (6 жовтня) французи зайняли Федюхині висоти, а британці — Балаклаву, в бухту якої, в той же час, вступив їх флот. Слідом за тим французи розташувалися на західній частині Херсонеського півострова і влаштували свою базу в Комишевій бухті.

З 14 (26) вересня керівництво над французькими військами перейшло до генерала Канробера, оскільки Сент-Арно, вже напівживий, відправився назад в Константинополь і на шляху туди помер. Між тим, адмірал Нахімов, який командував на південній стороні Севастополя, при звістці про появу ворога на Федюхіних висотах очікував негайної атаки, але союзники, побоюючись великих втрат, на штурм не наважилися, а приступили до облогових робіт. Це дало час на переведення більшості військ з північної сторони на південну і діяльно зайнятися посиленням своєї оборонної лінії.

Всі фортифікаційні роботи велися під керівництвом інженер-підполковника Е. Тотлебена. 18 (30) вересня до Севастополя наблизився князь Меншиков зі своїми військами, і наступного ж дня надіслав підкріплення, аби підбадьорити гарнізон. Однак, через відправлення цих підкріплень, власні сили князя настільки ослабли, що він уже не міг діяти у відкритому полі і мав вичікувати прибуття свіжих військ, відправлених до нього князем Горчаковим, який взагалі надавав в цей період найбільш активну допомогу Кримській армії.

Між тим, в ніч на 28 вересня (10 жовтня) французи, що розташувалися під керівництвом генерала Форе на захід від Сарандінакіної балки, заклали 1-у паралель[2] за 400 сажнів від 5-го бастіону; британці, які стали на схід від цієї балки, до урвищ Сапун-гори, наступної ночі відрили траншеї за 700 сажнів від 3-го бастіону; для забезпечення ж облогової армії, обсерваційний корпус Боске (дві французькі дивізії) став на Сапун-горі, маючи праворуч від себе 8 османських батальйонів.

У цей час матеріальне становище союзників було дуже поганим: холера призводила до сильних спустошень в їх рядах; відчувався брак продовольства. Щоб забезпечити себе ним, вони послали кілька пароплавів до Ялти, пограбували місто і його околиці, але здобули порівняно небагато. Під час облогових робіт союзники несли численні втрати від вогню гарнізону та від частих вилазок.

5 (17) жовтня відбулося перше бомбардування Севастополя, як з суші, так і з моря. Під час цього бомбардування тільки британським батареям вдалося досягти деякого результату проти 3-го бастіону; взагалі ж вогонь союзників не увінчався великим успіхом, незважаючи на велику кількість випущених снарядів.

Відчутною втратою для захисників стала смерть віце-адмірала Володимира Корнілова, якого смертельно поранено на Малаховому кургані. Загальні втрати з боку захисників міста становили 1250 осіб; у союзників вибуло з ладу 900—1000 осіб.

 
Джон Вілсон Кармайкл «Бомбардування Севастополя», (1855), полотно, олія — Королівський військовий госпіталь Челсі, Лондон

У наступні дні вогонь з обох сторін тривав з перемінним успіхом, проте французи встигли значно просунути вперед свої облогові позиції. Сили князя Олександра Меншикова тим часом поступово збільшувалися, і йому надані були права головнокомандувача.

Побоюючись за брак пороху, якого витрачалося величезна кількість, і бачучи швидке наближення французьких позицій до 4-го бастіону (це наводило на думку про швидкий штурм), Меншиков зважився відвернути увагу противника диверсією проти його лівого крила. З цією метою генерал Павло Ліпранді, 13 (25) жовтня з 16 тис. загоном атакував союзні війська, що стояли біля Балаклави. Ця атака бажаних результатів не принесла. Хоча облогові роботи дещо уповільнилися, але бомбардування тривали з колишньою силою; головний же прорахунок полягав у тому, що Балаклавська битва звернула увагу союзників на їх слабку сторону і відкрила їм наміри князя Меншикова.

Вже з 14 жовтня (26) жовтня противник почав посилено зміцнювати Балаклаву і Сапун-гору, а одна французька дивізія перебувала там в постійній бойовій готовності. Облогові роботи просунулися в цей час настільки, що союзні генерали вже припускали можливість штурму 4-го бастіону. Князь Меншиков, якому ці плани частково стали відомими через дезертирів, попередив про це керівництво севастопольського гарнізону, наказавши вжити заходів на випадок штурму. Разом з тим, через те, що сили його в цей час досягли вже 100 тис. людей, він зважився скористатися такою перевагою, щоб перейти в наступ. До цього також спонукало і вкрай важке становище захисників Севастополя, що знемагали в безперервних боях, а також звістка про швидке прибуття до союзників нових підкріплень.

5 листопада відбувся Інкерманський бій, в якому російські війська мали спочатку успіх, але, незважаючи на дворазову чисельну перевагу, далекобійні нарізні гармати союзників звели цю перевагу нанівець. І ця невдача остаточно посіяла у військах недовіру до командування.

Оборона 1855Редагувати

Хоча до початку 1855 російські сили під Севастополем перевершували сили союзників і попри те, що імператор Микола настійно вимагав від Меншикова рішучих дій, останній зволікав і упускав можливості.

Нарешті, коли наприкінці січня в Євпаторію прибув морем османський корпус Омер-паші (21 тис.), то головнокомандувач, побоюючись руху османів до Перекопу чи Севастополя, дозволив генералу Хрульову, із загоном у 19 тис., атакувати Євпаторію.

5 (17) лютого Хрульов зробив спробу заволодіти містом, але успіху не мав, і, втративши близько 800 чоловік, відступив. Після отримання звістки про цю нову невдачу, імператор Микола вирішив змінити князя Меншикова, на місце якого призначив генерала артилерії князя Горчакова.

Тим часом союзники отримали нові підкріплення, внаслідок чого сили їх під Севастополем зросли до 120 тис.; серед них прибув майстерний французький інженер, генерал Ніель, що дав новий напрямок облогових робіт, які тепер були направлені головним чином проти головного укріплення севастопольської оборонної лінії — Малахового кургану. Під час цієї оборони війська дізналися про смерть імператора Миколи.

28 березня (9 квітня) здійснено друге посилене бомбардування, після якого передбачалося провести штурм. Пекельний вогонь, що тривав протягом десяти днів, не приніс, проте, очікуваних результатів; зруйновані укріплення за ніч відновлювалися їх захисниками. Штурм відклали, але росіяни, змушені в очікуванні його тримати резерви під вогнем, зазнали за ці дні більше ніж 6 тис. втрат.

Облогова війна тривала і далі з колишнім завзяттям, але перевага почала схилятися на сторону британсько-французьких військ. Незабаром до них почали прибувати нові підкріплення (у тому числі 15 тис. сардинців, що вступили 14 (26) січня 1855 в війну на боці коаліції), і їх сили в Криму зросли до 170 тис. Зважаючи на таку їх перевагу Наполеон III вимагав рішучих дій і надіслав складений ним план. Канробер, однак, не знайшов можливості виконати його, і тому головне командування над військами передано було генералу Пелісьє. Він, перш за все, відправив експедицію в східну частину Криму, з метою позбавити росіян постачання продовольства з берегів Азовського моря і перервати комунікації Севастополя через Чонгарську переправу та Перекоп.

У ніч на 11 (23) травня 16 тис. чоловік вийшли на кораблях з Комишевої бухти та Балаклави, а на наступний день ці війська висадилися поблизу Керчі. Командир російськими військами в східній частині Криму барон Врангель (переможець на Чингільских висотах), маючи всього 9 тисяч воїнів, змушений був відступити по Феодосійській дорозі.

22 травня (3 червня) Пелісьє заволодів під Севастополем Федюхіними та Балаклавськими горами і долиною річки Чорної, після чого задумав заволодіти Малаховим курганом. Між тим бойових запасів у росіян, що підвозилися з великими труднощами, виявлялося дуже мало порівняно із союзниками, яким безперебійно все доставлялося морем.

Князь Горчаков втрачав надію утримати Севастополь, і думав про те, як вивести звідти гарнізон без великих втрат. Облога ворога посунулася вже на 200 сажнів до Малахового кургану і на 115 сажнів до 3-го бастіону; жорстокий артилерійський вогонь тривав безперервно. 6 (18) червня, рано вранці, французи та британці кинулися на штурм названих укріплень, але були відбиті з величезною для себе втратою.

Наступ союзників, хоча тимчасово уповільнений невдалим штурмом, тривав, і положення російського гарнізону ставало нестерпним; найкращі його командири один за одним вибували із строю, ще 7 (19) березня відірвало ядром голову доблесному захиснику Малахового кургану, контр-адміралу Істоміну, 8 (20) червня поранено Е. Тотлебена (хоча він хворий ще 2 місяці продовжував керувати фортифікаційними роботами, але це не давало колишніх результатів); нарешті, 28 червня (10 липня) смертельно вражений кулею Нахімов. Захисники Севастополя жадали рішучого бою, здатного змінити їхнє становище, до того ж схилявся і сам князь Горчаков.

В останніх числах липня прибули до Криму нові підкріплення (3 піхотні дивізії), а 27 липня (8 серпня) отримано наказ імператора Олександра II головнокомандувачу зібрати військову раду для вирішення питання про «необхідність зробити що-небудь рішуче, щоб покласти кінець цій жахливій бійні». Більшість членів ради висловилися за наступ з боку річки Чорної. Князь Горчаков, хоча й не вірив в успіх нападу на сильно укріплені позиції противника, проте піддався наполяганням деяких генералів. 4 (16) серпня сталася битва на Чорній річці, але атаку росіян було відбито і вони змушені відступити, зазнавши великих втрат. Цей непотрібний бій не змінив взаємного положення супротивників. Незважаючи на руїни укріплень і значну чисельну перевагу, війська союзників не наважилися на відкриту атаку.

Тому з 5 по 8 серпня (17-20 серпня) почалося нове, 5-те посилене бомбардуванням. Вогонь 800 гармат засипав захисників безперервним градом свинцю; росіяни втрачали щодня 900—1000 чоловік; з 9 по 24 серпня (21 серпня — 5 вересня) вогонь трохи послабшав, але тим не менш у гарнізоні кожен день вибувало з ладу 500—700 чоловік.

15 (27) серпня в Севастополі освятили міст на плотах (довжиною 450 сажнів) через велику бухту, спроектований та побудований генерал-лейтенантом А. Є. Бухмейєром.

24 серпня (4 вересня) почалася 6-те посилене бомбардування, що змусило замовкнути артилерію Малахового кургану та 2-го бастіону. Севастополь являв собою купу руїн; відновлення укріплень стало неможливим.

 
Рукопашний бій французьких зуавів і російських солдатів на Малаховому кургані

27 серпня (8 вересня), після жорстокого вогню, союзники опівдні рушили на штурм, Через пів години французи заволоділи Малаховим курганом. Князь Горчаков вирішив залишити Севастополь, і протягом ночі перевів свої війська на північну сторону. Росіяни запалили місто, порохові погреби підірвали, військові судна, що стояли в бухті, затопили. 30 серпня (11 вересня) союзники вступили в ущент зруйнований Севастополь.

За 11 місяців облоги союзники втратили не менше 70 тис. чоловік, не рахуючи померлих від хвороб; росіяни — близько 83,5 тис.

Армія росіян (115 тис.) розташувалася уздовж північного берега великої бухти; союзні ж війська (понад 150 тис. однієї піхоти) зайняли позиції від Байдарської долини до Чоргуну, по річці Чорній і по південному берегу великої бухти. У військових діях настало затишшя, що переривалось диверсіями союзників в різних приморських пунктах.

 
Монумент полеглим російським і французьким солдатам 27 серпня 1855 року. Малахів курган

Нагородження учасниківРедагувати

Спеціально для учасників оборони Севастополя засновано медаль «За захист Севастополя», яка стала першою в історії Російської імперії нагородою, якою нагороджували не за взяття чи перемогу, а за оборону. Також всі учасники подій нагороджувалися медаллю «У пам'ять війни 1853—1856 р.», якою нагороджували всіх учасників Кримської війни. Згодом засновано медаль «У пам'ять 50-річчя захисту Севастополя», якою нагороджували всіх учасників подій, хто залишився живим, а також нагороджувалися члени комітету із відновлення пам'ятників Севастопольської оборони, історики, письменники.

В мистецтвіРедагувати

ЛітератураРедагувати

ЖивописРедагувати

КінематографРедагувати

ФілателіяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Грант Р. Дж. Nationalisme et modernisation - La guerre de Crimée et la Russie en Asie - Guerre de Crimée - Sébastopol // Batailles - les plus grands combats de l'antiquité à nos jours = Battles - a visual journey trought 5,000 years of combat. — 1-е изд. — 360 с. (фр.)
  2. Паралель — довга лінія окопів на протязі всього фронту, розташована паралельно іншим таким же лініям окопів, послідовно облаштованим під час облоги фортеці.