Мінська округа (ЦУСЗ)
Мінська округа (біл. Менская акруга, пол. okręg miński) — адміністративний округ, утворений 15 вересня 1919 у структурі Цивільного управління східних земель (ЦУСЗ)[2].
| Okręg miński | |
|---|---|
|
Мінська округа | |
|
| |
 (виділена червоним) | |
| Положення округи (виділена червоним) | |
| Округа | |
| Адм. центр | Мінськ |
| Країна | .svg){kind=small} II Польська Республіка
|
| Регіон | Східні креси |
| Керівна структура | Цивільне управління східних земель |
| Повіти | 7 (1 міський) |
| Населення | |
| - повне | 1 091 138 душ |
| - густота | 30,4 |
| Площа | |
| - повна | 35 947 км² |
| Створене | 15 вересня 1919 |
| Скасоване | 1920 |
| - раніше відомий як | Мінський повіт |
| Комісар[1] | Владислав Рачкевич |
|
| |
До складу Мінської округи ввійшли Бобруйський, Борисовський, Ігуменський, Мінський і Слуцький повіти.
9 лютого 1920 до Мінської округи ввійшов утворений з Лепельського і Полоцького повітів новий побільшений Лепельський повіт із тимчасовим центром у Кубличах[3].
Демографія ред.
За даними перепису, у грудні 1919 р. в окрузі проживали 1 091 138 осіб, з яких 64,5% назвалися білорусами, 14,6% — поляками, 11,3% — євреями, 3,5% — тутейшими, 0,2% — литовцями, 5,9% — представниками інших національностей (переважно росіянами). Його найбільшими містами були: Мінськ (102 392 жителі), Бобруйськ (29 704 мешканці) і Слуцьк (14 162 жителі). На території округи існував ще 8781 населений пункт, з яких 1 налічував 5-10 тис. мешканців, а 31 — 1-5 тис. душ[4].
Освіта ред.
У Мінській окрузі у 1919/1920 навчальному році діяло 1123 народні школи, 71 середня школа та 14 професійно-технічних училищ. Загалом у них навчалося 84 690 учнів і працювало 2454 викладачі. Серед народних шкіл було 643 з російською мовою викладання (42 541 учнів, 906 учителів), 262 — з польською мовою викладання (13 106 учнів, 348 учителів), 194 — з білоруською мовою викладання (10 417 учнів, 271 учитель) і 24 — з мовою викладання їдиш (2633 учні, 99 учителів). Найкращі умови викладання існували в єврейських школах (1 учитель на 27 учнів), а найгірші — в російських (1 учитель на 47 учнів). У березні 1920 року працювало 279 шкіл, які навчали польською, і 1208 шкіл, де викладання велося іншими мовами[5].
Докладний адміністративний поділ ред.
Площа і чисельність населення на основі даних російських переписів.
| Повіт | Пл. км² | Жителів, тис. | Повітовий центр | Жителів | |||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Мінська округа | |||||||
| Бобруйський | 10500 | 188.976 | 
|
Бобруйськ | 29.704 | ||
| Борисовський | 6700 | 147.673 | Борисов | 5.452 | |||
| Ігуменський | 8010 | 221.758 | 
|
Ігумень | 4.669 | ||
| Лепельський¹ | ? | ? | 
|
Кубличі | ? | ||
| Мінський | 5213 | 304.004 | 
|
Мінськ ² | 102.392 | ||
| Мінський міський повіт² | ? | 102.392 |
|
Мінськ | 102.392 | ||
| Слуцький | 5524 | 228.727 | 
|
Слуцьк | 14.162 | ||
| ¹ 9 лютого 1920 з територій Лепельського і Полоцького повітів із тимчасовим центром у Кубличах утворено новий Лепельський повіт, який увійшов до складу Мінської округи[3].
| |||||||
| ² 15 жовтня 1919 утворено Мінський міський повіт (Dz. Urz. ZCZW z 1919 r. Nr 26, poz. 276).
| |||||||
Примітки ред.
- ↑ Формування органів польської державної адміністрації на Волині (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 грудня 2018. Процитовано 29 березня 2019.
- ↑ Dz. Urz. ZCZW z 1919 r. Nr 19, poz. 174
- ↑ а б Dz. Urz. ZCZW z 1920 r. Nr 9, poz. 149
- ↑ I. Tablice ogólne. W: Zeszyt VII. Spis ludności na terenach administrowanych przez Zarząd Cywilny Ziem Wschodnich (grudzień 1919). Ss. 25, 31.
- ↑ Joanna Gierowska-Kałłaur: Rozdział VII. Szkolnictwo na ziemiach podległych Zarządowi Cywilnemu Ziem Wschodnich. W: Zarząd Cywilny Ziem Wschodnich (19 lutego 1919 – 9 września 1920). Ss. 243–244.
Посилання ред.
- Zeszyt VII. Spis ludności na terenach administrowanych przez Zarząd Cywilny Ziem Wschodnich (grudzień 1919). Lwów – Warszawa: Książnica Polska T-wa Naucz. Szkół Wyższych, 1920, s. 50, seria: Prace geograficzne wydawane przez Eugenjusza Romera.
- Joanna Gierowska-Kałłaur: Zarząd Cywilny Ziem Wschodnich (19 lutego 1919 – 9 września 1920). Wyd. 1. Warszawa: Wydawnictwo Neriton, Instytut Historii Historii PAN, 2003, s. 447. ISBN 83-88973-60-6.