Королівство бургундів

	Перше Бургундське королівство; ; Regnum Burgundionum
	Варварське королівство
	Королівство бургундів: історичні кордони на картіПерше Бургундське королівство в Савойї з 433 року
Столиця	Борбетомаг (411–437); Лугдун (443–534);
Мови	Народна латина (широковживана); Бургундська (використовувалась серед еліти); Середньовічна латина (церква/багато офіційних документів);
Релігії	Аріанство (серед еліти); Халкедонське християнство (поширене, пізніше офіційне);
Форма правління	монархія
	Король
- 411-437	Ґундагар
- 532-534	Годомар II
Історія
- Ґундагар отримав землі на лівому березі Рейну від Гонорія	411
- Годомар II програв Хільдеберту та Хлотару битву при Отені	534
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Королівство бургундів

Ця стаття про варварське королівство V - VI ст.. Про його наступників див. Бургундське королівство. Про інші значення див. Бургундія (значення).

Королівство бургундів або Перше Бургундське королівство (лат. Regnum Burgundionum) — варварське королівство, засноване германським племенем бургундів в Рейнланді та згодом в Савої в V ст.

Історія ред.

Передумови виникнення ред.

Бургунди, східногерманське плем’я, можливо, переселилось зі скандинавського острова Борнгольм у басейн Вісли в III столітті н. е.. Перший задокументований, хоча історично не підтверджений король бургундів, Ґ'юкі (Ґібіка), жив наприкінці IV ст.

У 406 р. алани, вандали, свеви і, можливо, бургунди перетнули Рейн і вторглися в Римську Галлію. Останні оселилися як федерати в римській провінції Нижня Германія вздовж Середнього Рейну.

Королівство ред.

Європа та Близький Схід на момент падіння Західної Римської імперії в 476 році

У 411 році бургундський король Ґюнтер (або Ґундагар або Ґундікар) у співпраці з Гоаром, королем аланів, встановив Йовіна як маріонеткового імператора. Під приводом імператорської влади Йовіна Гюнтер оселився на західному (тобто римському) березі Рейну, між річками Лаутер і Нае, захопивши поселення Борбетомаг (нинішній Вормс), Шпаєр і Страсбург. Очевидно, в рамках перемир'я імператор Гонорій згодом офіційно "надав" їм ці землі. Бургунди встановили свою столицю в Борбетомагу. Олімпіадор Фіванський також згадує про Ґунтінарія, якого в контексті 411 узурпації Нижньої Германії Йовіном було названо "командувачем бургундів"^[2].

Незважаючи на новий статус федератів, бургундські набіги на римські верхні райони Галлії Белгіки стали нестерпними для римлян і були нещадно ппридушені в 436 р., коли римський полководець Флавій Аецій закликав гунських найманців, які в 437 р. захопили королівство. Ґюнтер був убитий в бою, як повідомляється, разом з більшістю бургундців.^[3] Ця кампанія стала основою для середньовічної поеми "Пісня про Нібелунгів".

У 437 р. наступником Ґюнтера як короля став Гундерік (або Гундіок, або Гондіок). Після 443 р. решта бургундів були переселені Аецієм в область Сапаудія (тобто Савоя) сучасної центральної Франції, знову ж як федератів, в римській провінції Максима Секванорум, де вони заснували свою столицю в Лугдуні (нинішній Ліон). Їхні зусилля розширити своє королівство по річці Рона привели їх до конфлікту з Вестготським королівством на півдні. У 451 р. Гундерік об’єднав зусилля з Аецієм проти Аттіли, вождя гунів, у битві на Каталаунських полях.

Коли Гундерік помер у 473 р., королівство було розділене між його чотирма синами: Гундобадом (473—516, столиця в Ліоні, король усієї Бургундії з 480 р.), Гільперіком II (473–493, столиця у Валансі), Гундамаром (Годомаром) (473–486, столиця у В'єнні) та Годегізелем (473—500, столиця у В'єнні та Женеві).

Після падіння Західної Римської імперії в 476 р. король Гундобад вступив у союз із могутнім королем франків Хлодвігом I проти загрози короля остготів Теодоріха Великого. Таким чином, він зміг втримати бургундські територіальні придбання та скласти Бургундську правду (Lex Burgundionum), кодекс давньогерманського права. Пізніше, коли Рим вже не міг забезпечити захист жителів Галлії, секвани були включені в новостворене Бургундське королівство^[4].

За словами Григорія Турського (538—594), в 493 році Гундобад убив свого брата Гільперика II і вигнав свою дочку Клотільду, яка була одружена з Меровінгом Хлодвігом, королем франків, який щойно підкорив північну Галлію. Занепад королівства почався, коли воно зазнало нападу своїх колишніх франкських союзників. У 523 р. Сини короля Хлодвіга провели кампанію в бургундських землях, підбурювані їх матір’ю Клотильдою, помстившись за вбивство Гундобадом свого батька. У 532 році бургундці були рішуче розгромлені франками в битві при Отуні, після чого король Годомар був убитий, а Бургундія включена до складу франкського королівства в 534 році.

Список королів ред.

Ґібіка (кінець IV ст. — 407)
Ґундомар I (бл. 407 — 411), син Ґібіки

Ґізельгер (бл. 407 — 411), син Ґібіки
Ґундагар (бл. 407 — 436), син Ґібіки

Флавій Аецій переселяє бургундів у Сапаудію (басейн верхньої Рони).

Гундіох (436—473)
Гільперік I (443 — бл. 480)
розділ королівства між чотирма синами Гундіоха:
- Гундобад (473—516, столиця в Ліоні, король усієї Бургундії з 480 р.)
- Гільперік II (473—493, столиця у Валансі)
- Гундамар (Годомар) (473—486, столиця у В'єнні)
- Годегізель (473—500, столиця у В'єнні та Женеві).
Сигізмунд, син Гундобада (516—524)
Годомар II, син Гундобада (524—532)

Примітки ред.

↑ Hallam, Henry (1871). View of the State of Europe During the Middle Ages by Henry Hallam , Incorporating in the Text Authorʼs Latest Researches, with Addidions from Recent Writers, and Adpted to the Use of Students (англ.). J. Murray. с. 63.
↑ Prosper, a. 386
↑ Prosper; Chronica Gallica 452; Hydatius; and Sidonius Apollinaris.
↑ Chisholm, 1911.

Джерела ред.

Bury, J.B. The Invasion of Europe by the Barbarians. London: Macmillan and Co., 1928.
Dalton, O.M. The History of the Franks, by Gregory of Tours. Oxford: The Clarendon Press, 1927.
Drew, Katherine Fischer. The Burgundian Code. Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 1972.
Gordon, C.D. The Age of Attila. Ann Arbor: University of Michigan Press, 1961.
Guichard, Rene, Essai sur l'histoire du peuple burgonde, de Bornholm (Burgundarholm) vers la Bourgogne et les Bourguignons, 1965, published by A. et J. Picard et Cie.
Murray, Alexander Callander. From Roman to Merovingian Gaul. Broadview Press, 2000.
Musset, Lucien. The Germanic Invasions: The Making of Europe AD 400-600. University Park, Pennsylvania: The Pennsylvania State University Press, 1975.
Nerman, Birger. Det svenska rikets uppkomst. Generalstabens litagrafiska anstalt: Stockholm. 1925.
Rivers, Theodore John. Laws of the Salian and Ripuarian Franks. New York: AMS Press, 1986.
Rolfe, J.C., trans, Ammianus Marcellinus. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 1950.
Shanzer, Danuta. ‘Dating the Baptism of Clovis.’ In Early Medieval Europe, volume 7, pages 29–57. Oxford: Blackwell Publishers Ltd, 1998.
Shanzer, D. and I. Wood. Avitus of Vienne: Letters and Selected Prose. Translated with an Introduction and Notes. Liverpool: Liverpool University Press, 2002.
Werner, J. (1953). "Beiträge zur Archäologie des Attila-Reiches", Die Bayerische Akademie der Wissenschaft. Abhandlungen. N.F. XXXVIII A Philosophische-philologische und historische Klasse. Münche
Wood, Ian N. ‘Ethnicity and the Ethnogenesis of the Burgundians’. In Herwig Wolfram and Walter Pohl, editors, Typen der Ethnogenese unter besonderer Berücksichtigung der Bayern, volume 1, pages 53–69. Vienna: Denkschriften der Österreichische Akademie der Wissenschaften, 1990.
Wood, Ian N. The Merovingian Kingdoms. Harlow, England: The Longman Group, 1994.

[1] Hallam, Henry (1871). View of the State of Europe During the Middle Ages by Henry Hallam , Incorporating in the Text Authorʼs Latest Researches, with Addidions from Recent Writers, and Adpted to the Use of Students (англ.). J. Murray. с. 63.

[2] Prosper, a. 386

[3] Prosper; Chronica Gallica 452; Hydatius; and Sidonius Apollinaris.

[FOOTNOTEChisholm1911-4] Chisholm, 1911.

[1]

[2]

[3]

[4]