Доброводи (Тернопільський район)
Доброво́ди — село в Україні, у Збаразькій міській громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гніздечна, на півночі району. До 2020 адміністративний центр Доброводівської сільської ради. Населення становить 1713 осіб (2003)[1].
| село Доброводи | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Тернопільська область |
| Район | Тернопільський район |
| Громада | Збаразька міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA61040150120013072 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1463 |
| Населення | 1 917 |
| Територія | 29,889 км² |
| Густота населення | 64,14 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 47341 |
| Телефонний код | +380 3550 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°43′17″ пн. ш. 25°37′55″ сх. д. / 49.72139° пн. ш. 25.63194° сх. д.Координати: 49°43′17″ пн. ш. 25°37′55″ сх. д. / 49.72139° пн. ш. 25.63194° сх. д. |
| Водойми | річки Гніздечна |
| Відстань до районного центру |
14 км |
| Найближча залізнична станція | Збараж |
| Відстань до залізничної станції |
14 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 47302, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, м. Збараж, вул. Б. Хмельницького, 4 |
| Карта | |
  Доброводи | |
 Доброводи | |
| Мапа | |
| |
|
| |
.jpg)
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Збаразької міської громади.[2]
Географія ред.
На території села Доброводи є геологічний заказник — міоценові відклади — 0,5 га.
Оголошена рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 14 березня 1977 року № 131 «Про затвердження реєстру заповідних об’єктів та поліпшення заповідної справи в області».[3]
Історія ред.
Перша письмова згадка про поселення «Добра-вода» датована 9 липня 1463 року в документі «Про поділ маєтностей князів Збаразьких». Разом із ще 23-ма іншими селами і містечками село відійшло князю Семену, званому пізніше Колоденським[4].
Адміністративно село належало до Збаразького повіту (Галицьке намісництво).
Від 1903 року в селі активно діяло товариство «Просвіта», що тоді містилося у звичайній сільській хаті Івана Якимовича Залеського. На початку 1930-х років в селі розпочалося будівництво Народного Дому, а 1938 року будівництво завершене й будівлю вліті того ж року був освячений на честь Володимира Великого.
Восени 1935 року силами польської громади села на честь 17-ої річниці «ополчення» Доброводів, на місці, де нині стоїть монумент О. Смакули, був зведений найбільший пам’ятник за всю його багатовікову історію. Кам'яний обеліск висотою 6м 60см на вершині якого красувався орел з розпущеними крилами. На висоті 2м 25см від основи був розміщений барельєф Юзефа Клеменса Пілсудського.
У вересні 1939 року в село прийшла радянська влада. Навесні 1940 року в селі утворено колгосп, котрий очолив Петро Васильович Олійовський. 17 липня 1941 року Добриводи окупували німці. Німецька влада протрималась до 7 березня 1944 року. З поверненням радянської влади в селі відновилося видобування каменю-черепашника. У 1951 році на лівому березі річки Гніздечна встановлено чотири парових котли, що виробляли електроенергію для одинадцяти каменерізальних комбайнів та освітлення села.[4].
Наприкінці 1950-х років розпочалося спорудження будівлі, у якій наказом МВС УПСП № 025 від 22.01.1962 року було організовано промислову виправно-трудову колонію № 63 УВС Тернопільської області. Тут містилося близько 1100 засуджених, що працювали в кар'єрі на базі заводу стіноматеріалів, добували камінь для будівництва приміщень установи, УВС. Згодом виправну колонію реорганізовано і з березня 1964 року у ній відбували покарання засуджені жінки. При установі у 1984 року відкрито міжобласну протитуберкульозну лікарню для засуджених жінок, хворих на туберкульоз. Від 29 листопада 1999 року — Збаразька виправна колонія Тернопільської області, від 27 вересня 2002 року — Збаразька виправна колонія (№ 63) управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Тернопільській області. Підприємство установи спеціалізується на швейному виробництві.[5]. У 1954-1964 роках у селі збудовано 229 хат, сільмаг, продуктовий магазин, книгарню, лазню, буфет, комбінат побутового обслуговування, а у 1963-1964 роках село підключене до Добротвірської ТЕС. У 1971 році у Доброводах відбалася повінь. Стихійне лихо призвело до підтоплення, значного руйнування та пошкодження приватних будинків місцевих мешканців. У 1972 році місцевий колгосп було укрупнено та перейменовано на господарство «Дружба». У лютому 1993 року на базі колгоспу створено селянську спілку «Доброводи».[4].
Після ліквідації Збаразького району 19 липня 2020 року підпорядковується Тернопільському району[6].
Пам'ятки ред.
- У селі є церква святої великомучениці Параскеви П'ятниці, споруджена та належить парафії святої великомучениці Параскеви УПЦ КП. Парохом храму є о. Володимир Борис[7], пам'ятка архітектури — млин. Обидві пам'ятки були споруджені 1794 р. за сприяння місцевого дідича Вінцента Покутинського[4].
- Геологічна пам'ятка природи місцевого значення Міоценові відклади в Добриводах.
Пам'ятники ред.
_-_9968.jpg)
У селі є такі пам'ятники та пам'ятні знаки:
- пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку (1964, скульптор Яків Чайка).
- пам'ятник воїнам-односельцям, які полягли у німецько-радянській війні 1941—1945 років (1967, скульптор Яків Чайка).
- пам'ятник Олександру Смакулі (2000, скульптор І. Маляр).
- пам'ятний знак «Хрест Свободи», був встановлений у 1848 році, на честь скасування панщини в Галичині.
- пам'ятний знак тверезості (1897).
- пам'ятний знак Борцям за Волю України.
- насипана козацька могила.
У селі є також дві меморіальні таблиці:
- Осипові Роздольському (1972).
- Олександрові Смакулі (1999, скульптор Я. Пиріжок).
- Пам'ятник Тарасові Шевченку
Пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення. Встановлений 1964 року. Скульптор — Одренсов. Бетонне погруддя висотою 0,8 м на камінному постаменті висотою 2,9 м[8][9].
Соціальна сфера ред.
У селі діють загальноосвітня школа I—III ступенів, Доброводівський районний комунальний технічний ліцей імені О. Смакули, бібліотека, ФАП, будинок культури, відділ зв'язку.
Промисловість ред.
У селі працюють Збаразький ВК-63, ТОВ «Згода», ВП «Каштан».
Відомі люди ред.
Народилися ред.
- Г. Алиськевич та Є. Алиськевич — священики.
- Іван Бабій (1896—1973) — перший дослідник історії села[10].
- А. Барановський — скульптор.
- Антін Залеський (1936—1989) — філолог.
- Микола Лагодинський (1866.—1919) — громадсько-політичний діяч, доктор права, делегат УНРади ЗУНР у 1918—1919 років.
- Мирослав Ліщинський (11.02. 1919—1977) — член похідної групи ОУН, 1941-44 голова міської управи Проскурова та редактор газети «Український голос», кооперативний діяч в Австралії.
- Максимчук Володимир Михайлович (1947—1994) — генерал-майор внутрішньої служби РФ, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, перший Герой Росії серед пожежників. Помер у Москві.
- Андрій Музичка (1886—1966) — філолог, професор Одеського інституту народної освіти, дослідник нової української літератури.
- Марія Назар (нар. 1956) — український поет, педагог, краєзнавець, публіцист.
- Петро Олійник — теолог, журналіст, член Культурної Референтури ОУН, кореспондент газети «Волинь», «Українське слово». Розстріляний у Бабиному Яру у грудні 1943 року[11].
- Андрій Пишний — український політик, кандидат юридичних наук, з грудня 2012 року Народний депутат України, перший заступник голови парламентського комітету з питань регламенту.
- Осип Роздольський (1872—1945) — фольклорист.
- Олександр Смакула (1900—1983) — український фізик.
- Андрій Цвях — український вчений у галузі медицини.
Відвідували ред.
- письменники: Іван Драч, Роман Іваничук, Дмитро Павличко, Борис Харчук;
- художники: А. Красницький.
Примітки ред.
- ↑ А. Пиріжок, В. Уніят. Доброводи… — С. 511.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
- ↑ МІОЦЕНОВІ ВІДКЛАДИ В ДОБРИВОДАХ | Збаразький район | Тернопільська область. Тернопільщина (укр.). Процитовано 31 липня 2022.
- ↑ а б в г Історія села Доброводи. Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 11 серпня 2018.
- ↑ Збаразька виправна колонія (№ 63). Архів оригіналу за 29 червня 2012. Процитовано 11 серпня 2018.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Володимир Яцульчак (13 листопада 2014). Храм св. вмц. Параскеви-П'ятниці с. Доброводи відзначив 220-ту річницю з дня освячення. cerkva.info. Українська православна церква Київського патріархату. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 12 липня 2022.
- ↑ У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 56. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
- ↑ Рішення виконкому Тернопільської обласної ради від 22 березня 1971 року № 147.
- ↑ Бабій Іван Данилович — автобіографія. babiy.krivyy.com. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 19 березня 2011.
- ↑ Галина Кульпа (20 березня 2018). Визначні імена на карті Доброводів. narodne-slovo.te.ua. Народне слово. Архів оригіналу за 11 серпня 2018. Процитовано 11 серпня 2018.
Джерела ред.
- Назар М. Добриводи: історичний нарис. — Збараж : Медобори, 1997. — 20 с.
- Назар М. Село Доброводи у пам'ятниках: історико-краєзнавчий нарис. — Тернопіль : Воля, 2008. — 32 с.
- Пиріжо А., Уніят В. Доброводи // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 510—511. — ISBN 966-528-197-6.
- Dobrowody 2.) D., wś, pow. zbaraski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 80. (пол.)
- Bartłomiej Gutowski. Cmentarze dawnego powiatu tarnopolskiego. Dobrowody – Доброводи (dokumentacja). cmentarzetarnopolskie.sztuka.edu.pl (пол.). Процитовано 12 липня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - Енциклопедія Української Діяспори : [у 7 т.] / гол. ред. Василь Маркусь ; Наукове Товариство ім. Шевченка, Національна академія наук України. — К. : ІНТЕЛ, 1995. — Т. 4 : Австралія — Азія — Африка. — С. 114. — 10 000 прим. — ISBN 978-5-7702-1069-9.