Гребеники (Роздільнянський район)
Гребе́ники — село в Україні, у Великомихайлівській селищній громаді Роздільнянського району Одеської області. Населення становить 1004 осіб. Відстань до райцентру становить понад 30 км і проходить автошляхом Т 1615 та Т 1634.
| село Гребеники | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Одеська область |
| Район |  Роздільнянський район
|
| Громада | Великомихайлівська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA51140010100087005 |
| Облікова картка | Гребеники |
| Основні дані | |
| Засноване | 1867 |
| Населення | 1004 |
| Площа | 5,11 км² |
| Густота населення | 196,4 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 67144 |
| Телефонний код | +380 4859 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 46°53′09″ пн. ш. 29°48′29″ сх. д. / 46.8858500° пн. ш. 29.80815500° сх. д.Координати: 46°53′09″ пн. ш. 29°48′29″ сх. д. / 46.8858500° пн. ш. 29.80815500° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
115 м |
| Відстань до обласного центру |
117 км |
| Відстань до районного центру |
30,7 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 67100, смт. Велика Михайлівка, вул. Карбишева[джерело?], 10 |
| Карта | |
  Гребеники | |
 Гребеники | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Неподалік від села розташований пункт пропуску через українсько-молдавський кордон Гребеники — Тирасполь.
До 17 липня 2020 року було підпорядковане Великомихайлівському району, який був ліквідований[1].
Археологія ред.
Біля села виявлена стоянка мисливців середньокам'яної доби тарденуазького типу за якою виділена гребениківська археологічна культура.
Історія ред.
Під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 3 жителі села[2].
У 1924-1940 роках Гребеники входили до складу Тираспольського району (з 1935 року — Слободзейського району) Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (Українська РСР). З 1940 року у складі Гросулівського району Одеської області.
Населення ред.
Згідно з переписом 1989 року населення села становило 981 особа, з яких 410 чоловіків та 571 жінка.[3]
За переписом населення 2001 року в селі мешкали 1023 особи.[4]
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 87,45 % |
| російська | 8,86 % |
| румунська | 2,59 % |
| гагаузька | 0,6 % |
| білоруська | 0,3 % |
| болгарська | 0,2 % |
Охорона природи ред.
В околицях села розташована геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Гребеники».
З околиць села Гребеники в середині тридцятих років XX століття була вперше відмічена та описана для науки рідкісна, ендемічна для Західного Причорномор'я рослина — Пізньоцвіт Фоміна (Colchicum fominii). На жаль, немає сучасних підтверджень щодо існування цього виду в околицях села Гребеники. Пізньоцвіт Фоміна занесений до Червоної книги України та включений до додатку Бернської конвенції.[6][7]
Див. також ред.
Посилання ред.
- ↑ Прийнято Постанову. www.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 25 липня 2020.
- ↑ Гребеники. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.[недоступне посилання]
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 30 вересня 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 30 вересня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 30 вересня 2019.
- ↑ Дятлов С. Е. Новые местонахождения безвременника Фомина на территории Одесской области. — В кн.: Мат. науч. конф. молодых ученых Одесского университета. Сер. биол. — Одесса. — 1985. — С. 142—143.
- ↑ Крицька Л. І., Дятлов С. Є. Пізньоцвіт Фоміна (Colchicum fominii Bordz.) // Червона книга України. Рослинний світ / За ред. Я. П. Дідуха. — Київ: Глобалконсалтинг, 2009. — С. 78. — ISBN 978-966-97059-1-4.
|
Це незавершена стаття з географії Одеської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |