Борис Христов
Борис Кирилов Христов (болг. Борис Кирилов Христов; нар. 18 травня 1914 — 28 червня 1993) — болгарський оперний співак (бас), який визнається багатьма музикальними критиками як найвизначніший бас 20 століття.
| Борис Кирилов Христов | |
|---|---|
| Борис Кирилов Христов | |
|
| |
| Борис Христов. Москва (1970) | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 18 травня 1914 |
| Місце народження | Пловдив, Болгарія |
| Дата смерті | 26 червня 1993 (79 років) |
| Місце смерті | Рим, Італія |
| Поховання | Центральний цвинтар Софіїd |
| Роки активності | з 1940 |
| Громадянство | Болгарія |
| Професія | оперний співак |
| Освіта | Софійський університет Святого Климента Охридського |
| Вчителі | Riccardo Stracciarid |
| Співацький голос | бас |
| Інструменти | вокал[d][1] |
| Жанри | опера |
| Нагороди | |
| Батько | Kiril Sovichanovd |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія
Родина
Народився 18 травня 1914 року в Пловдиві. Борис був другою дитиною у сім'ї Райни та Кирила Христових. Мав старшого брата Миколу. На той час його батько, Кирило Христов Совічанов, працював учителем у пловдивській гімназії. У молоді роки він, вихідець з македонського міста Бітола, був активним діячем Внутрішньої македонсько-одринської революційної та Ілінденської організацій. Дід Бориса Христова по батьківській лінії, Христо Совічанин-Псалтов, також був революціонером, адже брав участь у боротьбі за незалежність Болгарської церкви. Відомо, що мати Бориса, Райна, була дочкою Тодора Іванова з Софії.
Власною родиною Борис Христов обзавівся тільки у 1949 році, коли він взяв за дружину Франку де Рензіс (1915–2010). Перше знайомство з нею співака відбулося ще у 1946 році, але весілля дуже довго відкладали.
Освіта
Борис Христов демонстрував гарні можливості свого голосу ще у дитячому віці, коли співав у церковному хорі собору св. Олександра Невського в Софії. У 1930 році він почав співати в хорі «Ґусла», а вже після 1940 року став його солістом. Протягом цього часу, майбутній маестро встиг завершити навчання в середній школі, а в 1942 році й факультет Софійського університету. До цього часу він не ставив перед собою мети, щоб стати оперним співаком. Тим не менш, його вокальні здібності справляли значне враження, тому вже у травні 1942 року Борис Христов отримав стипендію від уряду Болгарського царства (за особистої участі та підтримки царя Бориса III). Завдяки цій стипендії, юний співак відправився в Мілан на навчання до легендарного італійського баритона Рікардо Страчарі (1875–1955).
Професійна кар'єра
Після декількох відвідувань із сольними концертами Австрії у 1944 та 1945 роках, у грудні 1945 року Христов повертається до Італії. Тут він вперше дебютує 12 травня 1946 року в Реджо-Калабрія як персонаж Коліна в опері «Богема». У подальші роки Христов грав декілька ролей в міланському оперному театрі Ла Скала, у венеціанському Великому театрі Ла Феніче, операх Риму, в лондонському Королівському театрі Ковент-Гарден, а також в оперних театрах у Неаполі, Флоренції, Барселоні, Лісабоні, Ріо-де-Жанейро.
У 1950 році він був запрошений співати в нью-йоркській Метрополітен-опера, однак не був допущений в США через еміграційну заборону на видачу в'їзних віз для громадян країн радянського блоку. І це незважаючи на те, що Христов у той час не жив у Болгарії понад десять років і отримав право на постійне проживання в Італії. Як результат, Після зняття цього обмеження Борис Христов дебютував в оперному театрі Сан-Франциско. Незважаючи на численні запрошення від Метрополітен-опера, він більше жодного разу так і не з'явився там.
У період з 1964 по 1965 рік Борис Христов вимушений був перервати свою кар'єру через хворобу.
Протягом усього свого перебування за кордоном, відносини Бориса Христова з комуністичним урядом Болгарії залишалися напруженими, інколи навіть набуваючи відвертої ворожості. Співак навіть не був допущений на похорони свого батька у 1961 році, коли йому було відмовлено у в'їзній візі. Повернутися на батьківщину Борис Христов зміг тільки 1962 року, після двадцяти років перебування на чужині.
У 1967 році помирає мати Бориса, Райна Христова.
З 1970-х років відносини між співаком та болгарським урядом поступово теплішають. У 1976 році він проводить запис церковнослов'янських співів разом з хором собору «Св. Олександра Невського». У 1978 році в цьому ж соборі було зроблено повторно вже нові записи. Незважаючи на те, виступати на болгарський оперній сцені Борису Христову влада так і не дозволила.
Варто зауважити, що з 1970 року Борис Христов все рідше з'являється в оперних виставах. Співак завершив свою кар'єру, давши концерт в Болгарській академії культури і мистецтв в Римі 22 червня 1986 року.
Борис Христов помер 28 червня 1993 року в Римі, але його тіло було перевезено до Болгарії та поховано в софійському соборі «Св. Олександра Невського».
Репертуар
Борис Христов в першу чергу відомий своїми ролями в операх Верді, а також російських композиторів. Особливе місце в його репертуарі займає роль царя в опері М. П. Мусоргського «Борис Годунов», виконання якої вважають кращим після Ф. І. Шаляпіна. Видатними ролями Бориса Христова вважаються також:
- Сенека в опері Клаудіо Монтеверді «Коронація Поппеї»;
- Філіп ІІ в «Дон Карлосі» та Захарія в «Набукко» Дж. Верді;
- Мефістофель в операх Ш. Гуно та А. Бойто;
- Іван Сусанін в однойменній опері М. І. Глінки;
- Івана Грозного в однойменній опері М. А. Римського-Корсакова;
- Галицького та Кончака в «Князі Ігорі» О. П. Бородіна;
- та інші[2].
Був чудовим виконавцем вокальної церковної музики. Виконав і записав всі пісні М. П. Мусоргського.
Нагороди
- Музична нагорода «Леоні Сонінг» (1969).
Примітки
- ↑ Discogs — 2000.
- ↑ Мурзина Е. Борис Христов
Література
- Божков А. Борис Христов / А. Божков; ред. В. Прокопиева. — София: Музика, 1985. — 174 с.
Посилання
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Борис Христов |