Відкрити головне меню

Слуцькі князі — правителі Слуцького князівства, яке існувало з ХІІ до XVII ст. як удільне князівство у складі спочатку Київської Русі, потім — Великого князівства литовського, а з початку XVII ст. до 1791 року, у власності білоруських магнатів Радзивілів.

Зміст

ІсторіяРедагувати

У ХІІ ст. Слуцьк входив до складу Клецького князівства, відомого також як волость дреговичі, та управлявся князями залежними від Києва. З 20-х років ХІІ ст. Клецьке князівство входило до володінь Чернігівських Ольговичів. У середині ХІІ ст. існувало як окремий уділ, про пізніших князів відомостей у джерелах немає.

У XIV ст. Слуцьке князівство попало в залежність від Великого князівства Литовського. У 1387 році згадано Слуцького князя Григорія. У 1395 році Слуцьк і Копиль були передані київському князю Володимиру Ольгердовичу, якого великий князь литовський Вітовт та його двоюрідний брат Скиргайло позбавили Київського уділу. Потомки внука Володимира, Михайла Олельковича відомі також як Олельковичі та Слуцькі володіли Слуцьким князівством до початку XVII століття.

У 1612 році князівство перейшло у власність до Януша Радзивіла, який одружився з Софією Слуцькою, останньою представницею княжого роду Слуцьких. З того часу Радзивіли володіли князівством до 1791 року коли князівство було ліквідоване та включене до Случарецького повіту. А після другого поділу Речі Посполитої у 1793 році територія князівства увійшла до складу Російської імперії..

ПравителіРедагувати

 
Володимир Мстиславич

РюриковичіРедагувати


ГедиміновичіРедагувати

 
Олелько Володимирович. Уявний портрет ХІХ ст.
 
Софія Слуцька

РадзивілиРедагувати

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати