Вікіпедія

Следзінський Вікентій Олександрович

польський живописець і піаніст

Вікентій Олександрович Слендзінський (пол. Wincenty Sleńdziński; лит. Vincas Slendzinskis; 2 січня 1838(18380102), Скрябіно, Каунаський повіт — 19 (6) серпня 1909, Вільно) — польський живописець і піаніст, син художника Олександра Слендзінського, батько художника Людомира Слендзінського.

Следзінський Вікентій Олександрович

Народження 2 (14) січня 1838
Skrebinaid, Ковенський повіт, Віленська губернія, Російська імперія
Смерть 6 (19) серпня 1909 (71 рік)
  Вільнюс, Російська імперія
Поховання Bernardine Cemeteryd
Країна  Російська імперія
Жанр портрет
Навчання Московське училище живопису, скульптури та зодчества
Діяльність художник
Напрямок Реалізм
Вчитель Русецький Канут і Зарянко Сергій Костянтинович
Відомі учні Ludomir Sleńdzińskid
Батько Aleksander Józef Sleńdzińskid
Діти Ludomir Sleńdzińskid
CMNS: Следзінський Вікентій Олександрович у Вікісховищі
Автопортрет (1862)
Вікентій Слендзінський «Даниїл у рові лева». Галерея Слендзінських у Білостоку.

Біографія ред.

Народився в 1838 році в багатодітній родині, в якій виховувалося шестеро дітей. У дитинстві Вікентій проживав із сім'єю в селі Гміна Барцяни і Бояришках над річкою Невежис, а також у маєтку Красний Двір (лит. Raudondvaris) під Каунасом. Перші уроки живопису отримав від батька, художника Олександра Слендзінського. У період з 1808 по 1822 роки сім'я жила у Вільно, в будинку, який знаходився на вулиці Великій, 15. Там їх відвідував поет Адам Міцкевич. Вікентій брав уроки гри на фортепіано у Станіслава Монюшка, натомість, Олександр Слендзінський вчив дочку композитора малюванню. Сам Вікентій займався живописом під керівництвом Канута Русецького, який, як і Олександр Слендзінський, був учнем Яна Рустема і продовжувачем традицій віленської школи живопису[1].

Навчання в Москві ред.

У 1856 році Вікентій Слендзінський разом із другом, також майбутнім художником, Міхалом Андріолі, розпочали навчання в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури[2], де викладачем працював земляк Вікентія — художник Сергій Зарянко. Також наставником В. Слендзінського був російський живописець Олексій Саврасов.

Навчання в Санкт-Петербурзі ред.

У 1859 році Вікентій Слендзінський, знову разом із Міхалом Андріолі, розпочали навчання в Імператорській Академії мистецтв. За результатами навчання, Вікентій двічі був нагороджений медалями — 2-га срібна медаль Академії мистецтв в 1858 році і 1-ша срібна медаль в 1859 році за етюд «Даниїл у рові лева». Цю роботу згодом придбав граф Бенедикт Тишкевич. У 1861 році Вікентій був удостоєний звання класного художника 3 ступеня. Творча кар'єра Слендзінського могла б бути дійсно успішною, якби не участь в антиурядовому повстанні.

Вигнання ред.

Вікентій Слендзінський брав участь у таємному русі, який підтримував тісні відносини з Литовським провінційним комітетом. За участь у Січневому повстанні 1863 року, після повернення до Литви, він був заарештований поблизу Біржаю. Болеслав Колиско, художник родом із Ковенського повіту, з яким Слендзінський і Андріолі жили в Москві в одній квартирі, був засуджений до смертної кари, один із їхніх соратників — Юліан Черновський — був відправлений на 12 років на каторгу, а разом із ще одним учасником повстання, студентом Московської медичної академії Фердинандом Боричевським, Вікентій Слендзінський 19 листопада 1863 року за рішенням суду був засланий у Княгиніно Нижньогородської губернії під суворим наглядом поліції. 9 січня 1864 року віленський генерал-губернатор Михайло Муравйов-Віленський (1796—1866) підтвердив рішення, і засуджені вирушили на заслання в призначене місце.

У 1867 році російська влада дала дозвіл Слендзінському на перебування в Харкові, де художник пробув до 1872 року, коли отримав дозвіл на повернення. Звідти він переїхав до Кракова, де познайомився з Яном Матейко. Пізніше переселився до Дрездена, де жив у письменника Юзефа Ігнація Крашевського, творчість якого високо цінував. Завдяки Крашевському і філософу Августу Цешковському, Слендзінський познайомився з відомими польськими меценатами мистецтва, які робили йому замовлення на портрети — графом Яном Дзялинським, Юзефом Мельжинським і графом Квілецьким. Займався реставрацією полотен із зібрання Дзялинського в замку Курника і вивченням спадщини старих майстрів європейського живопису Дрезденської картинної галереї[3]. У 1875 році знову був відправлений до Харкова[4].

 
Фото Вікентія Слендзінського — Петрівський ярмарок в районі Антакальніс у Вільно, 1892 рік.

Повернення до Вільно ред.

Пробувши 20 років у вигнанні, завдяки імперській амністії, в 1883 році В. Следзінський повернувся до міста Вільно. Одружився з Анною Больцевич, вдовою фотографа Йосифа Чеховича. Займався реставрацією фресок і живописних творів віленських церков, в тому числі костелу святого Варфоломія. Писав портрети, в тому числі Адама Гонорія Кіркора, релігійні картини, зокрема, в костелі святого Казимира у Вільнюсі і в костелі святих Якова і Філіпа в Лукішках, фрески в каплиці на кладовищі Расу (на замовлення віленського лікаря Гілярія Радушкевича, статського радника і господаря однойменного неоготичного палацу, що зображують самого замовника в оточенні чотирьох Євангелістів[5]).

Вікентій Слендзінський помер у 1909 році, на 72-му році життя, і був похований на Бернардинському кладовищі у Вільно.

 
Конверт Республіки Білорусь 2014 року з репродукцією портрета шляхтича Тадеуша Богдановича авторства Вікентія Слендзінського (1891?)

Творчість ред.

Вікентій Слендзінський створював портрети, пейзажі, жанрові картини, працював над історичною тематикою Литви. Був автором релігійних картин, розписував церкви в Москві, Друскінінкаї, Пінську, Вільно і Янові, а також займався реставрацією. Творча спадщина зустрічається по колекціях різних країн. Збереглися відомості про такі його твори:

  • «Литовські діти» (1873)
  • «Дівчина в білій сукні» (1874)
  • «Дівчина, що стоїть у дверях» (1879)
  • «Лісовий пейзаж» (1884)
  • «Сад бернардинців» (1886)
  • «Вежа Гедиміна» (1891)

У 1898 році брав участь у колективній виставці живопису у Вільно з картиною «Вид на Остру браму».

Галерея ред.

  •  
    Портрет Тадеуша Богдановича. 1891 (?)
  •  
    Портрет Єлизавети Євфимії Радзивіл (Вишневецької), 1884
  •  
    Портрет Вікентія Богдановича
  •  
    Портрет Наполеона Дем'яновича Галицького, 1868, Художній музей Литви
  •  
    Портрет дами, 1878
  •  
    «Бабуся, котра просилює нитку», 1860, Художній музей Литви
  •  
    Автопортрет. Галерея Слендзінських у Білостоку.
  •  
    Портрет Орловського. Галерея Слендзінських у Білостоку.
  •  
    Портрет Рози Верещинської-Місевич. Галерея Слендзінських у Білостоку.
  •  
    «Єлеазар». Галерея Слендзінських у Білостоку.

Примітки ред.

  1. ↑ Marius Vyšniauskas (Мариус Вишняускас) (18 серпня 2013). Dailininkas sukilėlis (Художник-повстанец) (лит.). Bernardinai.lt. Процитовано 21 березня 2014.
  2. ↑ V. Juzėnaitė. Tarybų Lietuvos enciklopedija (Энциклопедия Советской Литвы). — том 4 : Вильнюс, 1988. — 42 с.
  3. ↑ E. Szulborski. Sleńdzińscy i Galeria im. Sleńdzińskich. Encyklopedia Ziemi Wileńskiej. Wileński słownik biograficzny / H. Dubowik. — Bydgoszcz, 2002. — С. 374-375.
  4. ↑ Викентий Слендзинский(пол.)
  5. ↑ Эдмунд Малахович. Кладбище Росса в Вильнюсе. — Вроцлав, 1993. — 155 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Следзінський_Вікентій_Олександрович&oldid=40698958