Сластьонов Олексій Іванович
Олексій Іванович Сластьонов (1900—1967) — український астроном та радянський адміністратор, спеціаліст з розрахунку орбіт астероїдів, заступник директора Харківської обсерваторії (з 1934), декан фізико-математичного факультету Харківського університету (1951—1953)[1]. Також відомий своїм внеском в дослідження історії астрономії в Харкові, особливо книгою «Астрономія у Харківському університеті за 150 років. 1805—1955 рр.» (1955), яка спричинила міжнародний скандал через необґрунтовану критику Отто Струве, президента Міжнародного астрономічного союзу.
| Олексій Іванович Сластьонов | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Народився |
22 серпня 1900 Борисовка, Бєлгородська область | ||
| Помер | 13 лютого 1967 (66 років) | ||
| Країна |
 СРСР | ||
| Alma mater | Харківський університет | ||
| Галузь |
небесна механіка, історія астрономії | ||
| Заклад | Харківська обсерваторія | ||
| Вчене звання | доцент (1939) | ||
| Науковий ступінь | кандидат наук (1939) | ||
| Нагороди |
| ||
Біографія ред.
Олексій Сластьонов народився 22 серпня 1900 у слободі Борисовці в Курській губернії (нині Бєлгородська область Росії). За власними спогадами Сластьонова, його батько походив із селян і був службовцем. У 1901 році родина переїхала в Харківську губернію до Куп'янська, де в 1910-х роках Сластьонов закінчив початкову школу, вище початкове училище й педагогічні курси[2].
У 1917—1920 роках вчителював в сільських школах Харківщини. В 1920-ті роки обіймав різні керівні посади в радянських адміністративних установах: голова шкільної секції Куп'янської наросвіти (1920—1921), секретар Повітової артілі союзу «Робопрос» (1921—1924), завідувач сільгосппрофшколи (1924—1927), інспектор Профосвіти Куп'янської наросвіти (1927—1929). 1926 року вступив до Комуністичної партії (більшовиків) України. В 1929—1930 вчителював у Куп'янську[2].
1930 року вступив до математичного відділення фізико-математичного факультету Харківського інституту народної освіти, який пізніше увійшов до складу Харківського державного університету. 1934 року закінчив університет, захистивши дипломну роботу «Псевдоеліптичні інтеграли», й одразу був призначений заступником директора Харківської обсерваторії. На той час в обсерваторії не було жодного комуніста або комсомольця, і ректор вирішив «підсилити» керівництво обсерваторії комуністом Сластьоновим[2].
Того ж 1934 року Сластьонов вступив до аспірантури кафедри астрономії. За час навчання в аспірантурі публікацій не мав і наукових доповідей на засіданнях кафедри астрономії не робив. В 1935—1937 брав участь в організації винесення астрономічних інструментів за межі міста та створення в Харкові Центральної Української обсерваторії. В 1934—1936 викладав в університеті математику. 1937 закінчив аспірантуру. Працював над покращенням розрахунку орбіти астероїда 1322 Коперник, використовуючи методи Гаусса і Ганзена—Боліна. В 1939 році захистив кандидатську дисертацію «Обчислення та поліпшення елементів орбіти малої планети 1322». Того ж року Сластьонов здобув звання доцента й почав викладати на кафедрі астрономії. Вів загальну та теоретичну астрономію, спецкурс з історії астрономії. Провів підготовчу роботу з поліпшення орбіти астероїда 151 Абунданція та почав обчислення збурень від Юпітера. У грудні 1940 залишив роботу в обсерваторії, бо за сумісництвом виконував обов'язки помічника ректора з вечірнього та заочного факультетів[2].
З початком Німецько-радянської війни, восени 1941 року, Сластьонов вступив до Воєнно-педагогічного інституту в Ташкенті. Потім служив на курсах молодших лейтенантів 39-ї армії. Участі в бойових діях не брав, завідував клубом на курсах та виконував обов'язки парторга, але був нагороджений орденами «за старанну і сумлінну роботу із курсантами з політичної підготовки». У 1945 році разом з 39-ю армією побував у Пруссії, Монголії та Китаї[2].
У листопаді 1945 року Сластьонова почав працювати доцентом кафедри математики Інституту інженерів залізничного транспорту у Ташкенті, але в 1949 році за клопотанням Барабашовайого перевели з Ташкента до Харкова. У ХДУ його як партійця одразу призначили заступником декана фізико-математичного факультету, а навесні 1951 року — деканом[2]. За спогадами студентів, був «…похмурою, різкою, якщо не сказати грубою і образливою людиною»[3]. У нього швидко виник конфлікт зі студентським активом, який врешті-решт був вирішений на користь студентів після втручання заступника міністра вищої освіти[2][3], а Сластьонов у вересні 1953 року залишив посаду декана «за власним бажанням»[2].
1955 року до ювілею Харківського університету Сластьонов видав книгу «Астрономія у Харківському університеті за 150 років. 1805—1955 рр.», яка, незважаючи на свою ідеологічну спрямованість і упередженість, на півсторічча стала одним з основних літературних джерел про історію астрономії в Харкові. Ця книга призвела до міжнародного конфлікту, оскільки різко критикувала Отто Струве, колишнього харків'янина, емігранта, на той час всесвітньовідомого американського астрофізика та президента Міжнародного астрономічного союзу. Після втручання у ситуацію керівництва Астрономічної ради АН СРСР, в більшості екземплярів книги сторінки з критикою Струве були замінені, хоч невелика кількість оригінальних примірників також зберіглась[2][4].
В останні роки Сластьонов продовжував наукову роботу в обсерваторії, працював над поліпшенням орбіт та обчисленням збурень для астероїдів 284 Амалія[5], 126 Велледа[6], 30 Уранія[7], писав біографічні статті про харківських астрономів Барабашова[8] і Михайлова[9], спільно з Барабашовим розробив методичні вказівки до вивчення астрономії в Харківському університеті[10]. Помер 13 лютого 1967[2].
Відзнаки ред.
- Орден Червоної Зірки (1944)[2]
- Орден Вітчизняної війни II ступеня (1945)[2]
Примітки ред.
- ↑ Хижковський В. П. Декани фізичного факультету ХНУ імені В. Н. Каразіна. — 2015. — 49 с.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Балишев М. А. О. І. Сластьонов (1900—1967) // Астрономічні дослідження у Харкові наприкінці ХІХ ст. — першій половині ХХ ст. — Київ : Наукова думка, 2022. — С. 347-351. — ISBN 978-966-00-1863-1.
- ↑ а б Легенды и были старого физмата. Сборник рассказов. Ч. IХ. Серия воспоминаний о Детях физмата. Вып. 4. Бляшенко Г. С., Гребенник И. П., Пустовалов В. В., Ульянов В. В., Яцук К. П. Харьков: Харьковский национальный университет, 2003. 20 c.
- ↑ Вавилова И. Б. Барабашов был под стать Антониади, Скиапарелли, — ему дай Марс живой. (Интервью с И. К. Ковалем) // 200 лет астрономии в Харьковском университете / Шкуратов Ю. Г. (ред.). — Харьков, 2008. — С. 168-169. — 500 прим. (рос.)
- ↑ Сластенов А. И. Улучшение элементов орбиты малой планеты (284) Амалия. Ученые записки Харьковского государственного университета. 1957. Т. 91. С. 249—253.
- ↑ Баженов Г. М., Сластенов А. И. Определение абсолютных возму- щений первого порядка от Юпитера и улучшение элементов орбиты малой планеты (126) Велледа. Циркуляр астрономической обсерватории Харьковско- го университета. 1961. No 23. С. 22—29.
- ↑ Сластенов А. И. Абсолютные возмущения первого порядка элементов орбиты малой планеты (30) Urania. Циркуляр астрономической обсерватории Харьковского университета. 1958. No 19. С. 39—44.
- ↑ Сластенов А. И. Пятьдесят лет беззаветного служения астрономической науке (К 70-летию со дня рождения Н. П. Барабашова). Вестник Харьковского государственного университета. 1965. No 4. Вып. 1. С. 3—12.
- ↑ Сластенов А. И. В. А. Михайлов. Труды Харьковской астрономической обсерватории. 1957. Т. 13. С. 9—11
- ↑ Барабашов М. П., Сластьонов О. І. Астрономія: Методичні вказівки до вивчення курсу. Для студентів фізико-математичних спеціальностей. Xарків: Видавництво університету, 1965. 64 с.
Література ред.
- Балишев М. А. О. І. Сластьонов (1900—1967) // Астрономічні дослідження у Харкові наприкінці ХІХ ст. — першій половині ХХ ст. — Київ : Наукова думка, 2022. — С. 347-351. — ISBN 978-966-00-1863-1.