Скорочення Збройних сил Білорусі (1992—1996)
Скорочення Збройних сил Білорусії в 1992—1996 роках (біл. Скарачэнні Узброеных сіл Беларусі) — комплекс заходів, спрямованих головним чином на скорочення чисельності та оптимізацію Збройних сил Республіка Білорусь.
Радянська спадщина
ред.Згідно з Декларацією про державний суверенітет БРСР 1990 року, Білорусь отримала право на власні сили безпеки, підконтрольні Верховній Раді. Після здобуття незалежності 1991-го гостро постало питання про створення білоруської армії. 20 березня 1992 року Радою Міністрів з частин Білоруської військової округи ЗС СРСР були сформовані Збройні сили Республіки Білорусь[1].
Від Радянського Союзу країні дістався значний спадок: 1410 військових формувань БВО, угруповання стратегічних ядерних сил (близько 180 з'єднань, частин і установ чисельністю близько 40 тис. осіб). Концентрація військ у республіці була найвищою в Європі. Так, наприклад, один військовослужбовець припадав на 43 особи цивільного населення. До Білорусі повністю відійшли військові частини сухопутних військ та ППО, приблизно 90% винищувальної та бомбардувальної авіації, полк транспортної авіації, полк стратегічних бомбардувальників, повітрянодесантна дивізія[1]. На території молодої держави знаходилося угруповання у 240 тисяч осіб[2]. З них 125 тисяч людей навесні 92-го безпосередньо склали білоруську армію[3].
На 1990 рік у військовій окрузі налічувалося 3457 танків, 3824 броньованих машин, 1562 одиниці артилерії (понад 100 мм) та 79 гелікоптерів[4].
Самостійно республіка не могла утримувати такий контингент.
Правові передумови
ред.У квітні 1992 року країна підписала Лісабонський протокол, який зобов'язував скоротити стратегічні наступальні озброєння. Також Білорусь приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї[1].
10 липня 1992 року в Гельсінкі (Фінляндія) білоруська делегація підписала Підсумковий акт переговорів про чисельність особового складу звичайних збройних сил в Європі. Документ зобов'язував країну скоротити свою армію до 100 тисяч осіб[4].
Водночас Республіка Білорусь як рівноправний член ООН прийняла на себе низку міжнародних зобов'язань у сфері роззброєння та контролю над озброєннями, взятих ще за СРСР. Зокрема, країна взялася за реалізацію умов Договору про звичайні збройні сили в Європі 1990 року. Угода зобов'язувала республіку дотримуватися курсу на встановлення безпечного та стабільного балансу армій, а також боротися з нерівністю та військовим потенціалом, які можуть бути використані для здійснення раптового нападу та початку великомасштабних наступальних дій у Європі[5].
Проведення
ред.У 1992—1996 роках скорочено або переформовано 250 військових частин[1].
Деякі частини повністю розформовувалися (як, наприклад, 50-та Донецька база зберігання озброєння і техники[be]), частіше відбувалося зниження рівня — в першу чергу шляхом перетворення дивізій на бригади. Зокрема, 51-ша гвардійська артилерійська дивізія стала 51-ю бригадою, 6-та гвардійська танкова дивізія — 6-ю механізованою, 11-й гвардійський танковий корпус — 11-ю, 103-тя гвардійська повітрянодесантна дивізія — 103-ю аеромобільною, 50-та гвардійська стрілецька дивізія[be] — 50-ю гвардійською окремою механізованою бригадою. У свою чергу авіаполки перетворили на авіабази (спочатку таких було 8). Так, на Барановіцькому аеродромі почала базуватися 61-ша винищувальна авіабаза, в Мачулищах — 50-та змішана, в Ліді — 116-та гвардійська бомбардувальна авіабаза[be], в Березі — 927-та винищувальна[be][6].
У 1993 році 28-ма загальновійськова Червонопрапорна армія була перетворена на 28-й армійський корпус[7]. Одночасно 7-ма танкова армія перейменована в 7-й армійський корпус у складі Збройних Сил Республіки Білорусь, а в 1994 році — в 65-й армійський корпус[8].
Підрозділи деяких частин після розформування були розділені між іншими формуваннями. Подібне сталося з 127-ю зенітно-ракетною бригадою[be], де одна група дивізіонів сформувала 127-й зенітно-ракетний полк, а інша увійшла до складу 115-го зенітно-ракетного полку[be].
Крім того, з території країни в 1992-1994 роках були виведені до Росії або розформовані на місці деякі авіаційні частини Дальньої авіації, фронтової авіації, авіації ППО та військово-транспортної авіації[1]. Серед них — 22-га гвардійська важка бомбардувальна авіаційна дивізія[ru].
Повним ходом йшли процеси з ліквідації озброєнь та техніки. Всього на початку 90-х років Білорусь за свій рахунок скоротила озброєнь і військової техніки в 2,8 рази більше, ніж Велика Британія, Франція і США (на території Європи) разом узяті[4]. Країна ліквідувала 1773 бойові танки, 1341 бойову броньовану машину та 130 бойових літаків, що становить близько 10% озброєнь і військової техніки, ліквідованих усіма тридцятьма державами-учасницями Договору про звичайні збройні сили[9]. У період 1992—1996 років повністю з озброєння знято надзвуковий реактивний військовий літак Як-28 і винищувач-перехоплювач 3-го покоління МіГ-25.
Одним із ключових заходів стала ракетно-ядерна демілітаризація Білорусі.З території країни до Росії було виведено 1120 боєзарядів. 584 ракети підлягали ліквідації по радянсько-американському договору 1987 року. Інші забрали Стратегічні ядерні сили Російської Федерації[9].
Результати
ред.До 1996-го армія скоротилася до 85,5 тисяч[3], а в другій половині 90-х — до 65[10]. У країні на зберіганні або в обороті залишалися 1684 танки, 2483 броньовані машини, понад 200 гелікоптерів і літаків[4][9].
Вплив
ред.Скорочення чисельності Збройних Сил та зниження рівня озброєнь стали одними з ключових причин появи у 2000-х Військ територіальної оборони. Створення подібних формувань було найбільш економічним шляхом компенсації сил та коштів, підтримки обороноздатності держави на належному рівні[11].
Військовий аналітик та журналіст газети «Білоруси та ринок» Олександр Алесін у бесіді з політичним оглядачем «Радыё Свабода» Валерієм Карбалевичем[be] зазначив, що політика скорочення армії та озброєння змусили країну утилізувати, а також розпродувати свою зброю. Це призвело до сплеску експорту білоруської військової продукції[be] у 1990-х роках[12]. Серед інших наслідків Алесін називав поширення закордонних підробітків та найманства серед колишніх військовослужбовців, яких скоротили у ході демілітаризації. Колишніх військових фахівців білоруська влада почала використовувати для надання військових послуг певним країнам, у тому числі в «гарячих точках», щоб не залучати до цього діючі кадри[13].
Як заявив керівник аналітичного центру ЕсооМ, член Науково-експертної групи при Державному секретаріаті Рада Безпеки та правління Союзу письменників Білорусі Сергій Мусієнко в проекті «Гордість за Білорусь» для видання «СБ. Білорусь Сьогодні», заходи 1992—1996 років негативно позначилися на стані військових містечок (таких було понад 200 у країні). Внаслідок скорочення армії багато з них почали пустіти, руйнувалася інфраструктура поселень[4].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в г д ДОСЬЕ: К 100-летию Вооруженных Сил Республики Беларусь. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 2 січня 2022.
- ↑ ВООРУЖЕННЫЕ СИЛЫ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ РАЗВИТИЯ — Во славу Родины. vsr.mil.by (ru-RU) . Архів оригіналу за 15 січня 2018. Процитовано 14 січня 2018.
- ↑ а б Численность вооруженных сил Беларуси достаточна с учетом союза с Россией. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 2 січня 2022.
- ↑ а б в г д Национальная безопасность. Вооруженные Силы. Часть 1. [Архівовано 2022-01-02 у Wayback Machine.] // СБ. Беларусь Сегодня, 20 марта 2020
- ↑ Контроль над вооружением на официальном сайте МО РБ. Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022.
- ↑ Храмчихин А. А. Торговец пушками: Минск успешно распродает по миру наследство советского белорусского военного округа [Архівовано 2022-01-02 у Wayback Machine.] // Военно-промышленный курьер : газета. — 2021. — В. 9. — Т. 14. — № 35 (898).
- ↑ Западное оперативное командование | Армия Беларуси. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 1 січня 2013.
- ↑ Севоро-Западное оперативное командование | Армия Беларуси. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 1 січня 2013.
- ↑ а б в Военная политика. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 2 січня 2022.
- ↑ Цена специалиста. Сколько стоят военные? [Архівовано 2022-01-02 у Wayback Machine.] // Белорусский Партизан, 14 ноября 2021
- ↑ Законы Республики Беларусь о защите республики. Архів оригіналу за 26 травня 2017. Процитовано 2 січня 2022.
- ↑ Валер Карбалевіч. Якія наступствы могуць мець скандалы з пастаўкамі зброі? [Архівовано 2022-01-02 у Wayback Machine.] // Радыё Свабода, 1 сакавіка 2011
- ↑ Эксперт: В Ливии могут воевать белорусские летчики, штабисты и снайперы