Відкрити головне меню

Сираї́ — село в Козелецькому районі Чернігівської області. Кількість дворів: — 228 (станом на травень 2011 року).

село Сираї
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Козелецький
Рада/громада Сираївська сільська рада
Код КОАТУУ 7422089301
Облікова картка Сираї 
Основні дані
Засноване не пізніше 1666
Населення 462 (01.01.2014)[1]
Площа 1,838 км²
Густота населення 251,36 осіб/км²
Поштовий індекс 17081
Телефонний код +380 4646
Географічні дані
Географічні координати 50°50′42″ пн. ш. 31°02′23″ сх. д. / 50.84500° пн. ш. 31.03972° сх. д. / 50.84500; 31.03972Координати: 50°50′42″ пн. ш. 31°02′23″ сх. д. / 50.84500° пн. ш. 31.03972° сх. д. / 50.84500; 31.03972
Середня висота
над рівнем моря
120 м
Відстань до
обласного центру
76,8 км
Відстань до
районного центру
9,9 км
Місцева влада
Адреса ради 17081, с. Сираї, вул. Київська; 44, тел. 4-10-42
Сільський голова Доломанський Сергій Іванович
Карта
Сираї. Карта розташування: Україна
Сираї
Сираї
Сираї. Карта розташування: Чернігівська область
Сираї
Сираї


ГеографіяРедагувати

Село тягнеться вздовж траси міжнародного значення E95 (Одеса-Санкт-Петербург). Відстань до райцентру становить близько 10 км і проходить автошляхом E95.

Внутрішня географіяРедагувати

Кутки: Хутір, Село, Шилягівщина.

Урочища: Селище, Дубне, Кружок, Калиновий Кущ, Дудківщина.

Болота: Моховасте, Біле.

Гаї: Дубина, Чемерський Гай.

ІсторіяРедагувати

Заснування та походження назвиРедагувати

 
Сираї

Старий тракт шляхового сполучення між Києвом та Черніговом пролягав через село Сираї територією теперішнього газопроводу. Обабіч дороги стояла корчма. За народною версією, одним із проїжджих виявився генерал-удівець — козак Сирай[джерело?]. Нібито вподобавши тут молоду дівчину, захотів із нею одружитися. Мати дівчини, погоджуючись віддати доньку заміж, поставила нареченому умову: на честь такої події — збудувати тут церкву. Після того, як церква була збудована, генерал обвінчався 1793 року.[2] Офіційна дата заснування — перша половина XVIII століття (1748 р.), на території Київського полку Гетьманщини.

Однак задовго перед тим у польській люстрації Остерського староства (1636) серед 70 військовозобов'язаних бояр були згадані Fedor Syraj, а також Jacko Syraiynko та Sawa Syraiynko.[3][4] Cаме поселення під назвою Сыраев хутор (як і багато навколишніх поселень) було згадане в переписній книзі Малоросійського приказу (1666).[5] Також наведено відомості про мешканців хутора:

« Лукашенки у них: 2 вола. Словеев грунтъ, подсосѣд Алексейко Момчин на грунте. »

Довгий час церква (територія нинішнього Карпоківського кладовища) залишалася приходом жителів сіл — Сираї, Карпоки, Єрків. Пізніше, 1907, на прохання єрківців церкву було перенесено на територію села Сираї (нині на цьому місці розташований сираївський кафетерій).

Стан у ХІХ — на початку ХХ століттяРедагувати

За даними на 1859 рік у козацькому, казенному й власницькому селі Остерського повіту Чернігівської губернії мешкало 551 особа (243 чоловічої статі та 308 — жіночої), налічувалось 75 дворових господарств, існувала православна церква[6].

Станом на 1886 у колишньому державному й власницькому селі Остерської волості мешкало 433 особи, налічувалось 103 дворових господарства, існували православна церква, 2 постоялих будинки, 5 вітряних млинів[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 708 осіб (335 чоловічої статі та 373 — жіночої), з яких 700 — православної віри[8].

Під час революції 1905—1907 років у селі відбувся виступ селян проти поміщиків.

1913 року в селі відкрилася перша чотирирічна парафіяльна школа.

Доба УНР та комуністична присутністьРедагувати

 
Братська могила 15 червоноармійців, які загинули в боях з денікінцями в 1919 р. і радянських воїнів, які загинули при обороні села у вересні 1941 р.

З 1917 — у складі УНР. У 1918 під владою Гетьмана Павла Скороподадського. Стабільний комуністичний режим — з 1921.

1918 під час грози церква спалахнула і згоріла вщент. З того часу і до 2003 року церкви в селі не було.

1929 почався систематичний терор проти незалежних господарників. 1930 селян загнали в перший колгосп «Червоне селище». Одним із перших його активістів був Красник Петро, а головою — Орішко Яків. 1932 організували голодомор. Голодом убили переважно старих та дітей. 2008 на честь замучених комуністами селян у селі споруджено обеліск.[9]

Під час Другої світової війни, відступаючи, німецькі війська знищили забудову села (за спогадами поселенців лишилося лише дві хатинки — одна на хуторі і ще одна на території нинішнього ветеринарного пункту).

На фронтах Німецько-радянської війни у радянських військах перебували 245 жителів села, 120 загинуло. 1946 комуністи знову почали голодний терор, вимагаючи з селян непомірні продовольчі податки.

1957 році відкрито пам'ятник солдатам, що загинули у селі.

Сучасний станРедагувати

Довгий час в Сираях була розташована центральна садиба колгоспу ім. Комінтерну (тепер ПОСП «Сираї»). Колгосп був одним із передових у районі. 181 житель села удостоєний урядових нагород.

Збудовано новий будинок культури на 250 місць. У ньому розташована бібліотека, де до послуг населення є 9,5 тис. примірників літератури. Збудована середня загальноосвітня школа, ФАП, відділення зв'язку, АТС, магазини, кафетерій. На території села працюють приватні заклади: «Старий дім» і «Таверна», набирає обертів нещодавно створена меблева фабрика.

24 листопада 2003 року в селі Сираї відбулося освячення новозбудованої Свято-Троїцької церкви. 2 червня 2002 року на цьому місці був закладений тільки фундамент культової споруди.

На території села три кладовища: Мале, Велике та Хутірське.

У 2012 році засновано футбольну команду ФК «Сираї».

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Козелецький район. Потенціал економічного розвитку
  2. Сергій Дзюба. У селі Сираї всі, мов рідні і свої! // Хвиля Десни, 29.11.2013. Архів оригіналу за 04.05.2016. Процитовано 22.04.2016. 
  3. Źródła dziejowe. Tom V. Lustracye królewszczyzn ziem ruskich Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku. Wydał Aleksander Jabłonowski. — Warszawa, 1877. — s. 212.[недоступне посилання з червень 2019]
  4. Н. М. Лѣвобережная Украина въ XV—XVII ст. // Киевская старина, № 5 (1896). — с. 261. http://iht.univ.kiev.ua/library/all-journals/киевская-старина-№5-1896[недоступне посилання з червень 2019]
  5. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933, с. 358.
  6. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 2669)
  7. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  8. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-267)
  9. Обеліск жертвам комуністичного голодомору у селі Сираї