Серебринці

село в Могилів-Подільському районі Вінницької області України

Серебри́нці — село в Україні, в Могилів-Подільському районі Вінницької області. Населення становить 874 особи.

село Серебринці
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Могилів-Подільський район
Рада Серебринецька сільська рада
Код КОАТУУ 0522685801
Основні дані
Засноване до 1770
Населення 874
Площа 2,6 км²
Густота населення 336,15 осіб/км²
Поштовий індекс 24014
Телефонний код +380 4337
Географічні дані
Географічні координати 48°34′38″ пн. ш. 27°42′29″ сх. д. / 48.57722° пн. ш. 27.70806° сх. д. / 48.57722; 27.70806Координати: 48°34′38″ пн. ш. 27°42′29″ сх. д. / 48.57722° пн. ш. 27.70806° сх. д. / 48.57722; 27.70806
Середня висота
над рівнем моря
256 м
Відстань до
районного центру
23 км
Відстань до
залізничної станції
Ізраїлівка 5 км
Місцева влада
Адреса ради 24014, Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н, с. Серебринці, вул. В. Ігнатьєва, буд. 4 тел. 63-2-42
Карта
Серебринці. Карта розташування: Україна
Серебринці
Серебринці
Серебринці. Карта розташування: Вінницька область
Серебринці
Серебринці
Мапа

CMNS: Серебринці у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

У 1883 році мало 1242 мешканці, 263 садиби, парафіяльну церкву св. Миколая, 1745 року побудови, цукрову фабрику з 200 працівниками. Фабрика мала привілей на виробництво сурогату кави з кукурудзи, виноградного цукру та патоки[1].

Палац доби класицизмуРедагувати

 
Палац в Серебринцях

Палац Чацького (Серебринці) - пам`ятка національного значення кінця XVIII ст. у стилі зрілого класицизму. Побудовано власником села, Міхалом Чацьким, підчашим коронним, у 1770—1780 р.р.[2] Після повстання Костюшка палац було секвестровано і віддано гр. Рум'янцеву. Однак у 1796 році маєток повернули Чацькому.[1] Пізніше в маєтку жив учасник оборони Севастополя під час Кримської війни генерал-лейтенант І.Г. Бережников.

Двоповерховий, прямокутний в плані. Головний і парковий фасади прикрашено колонним портиком, кути споруди — пілястрами. Вікна прямокутні, на першому поверсі більші. Розфарбовка фасадів на 2 кольори. Розпланування — анфілада. Палац споруджували у 1770-1780 рр.,на досить високому цоколі та побудований з цегли, а колони, капітелі, плити балкона витесані з піщанику. Розташований на схилі, фасад має цокольний поверх. Прикрасою над ним є балкон на стовпах впродовж усього одинадцятивіконного фронтону. Частково зберігся ліпний декор інтер'єрів, деяка частина якого виконана з полірованого алебастру.

 
Палац в Серебринцях, деталі

Поруч із палацом знаходився ландшафтний парк, створений після 1831 року садівником Діонізієм Міклером, творцем парків та садів на Волині та Поділлі.

Палац покинуто, стоїть пусткою, поступово руйнується.

Палац кін.18 ст. [Постанова Ради міністрів УРСР “Про доповнення списку пам’яток містобудування і архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави” № 442 від 6.09.1979 р.].

 
Пам'ятник 211 воїнам-односельчанам, загиблим на фронтах ВВв

Відомі людиРедагувати

НародилисьРедагувати

ТранспортРедагувати

Село знаходиться за 5 км від залізничної зупинки Ізраїлівка на неелектрифікованій залізниці напрямку Жмеринка-Могилів-Подільський. Там зупиняються приміські дизельні поїзди сполученням Жмеринка — Могилів-Подільський.

Сусідні станції — Сулятицька, Вендичани. Сусідні вузлові станції — Жмеринка.

На ст. Жмеринка можна пересісти на приміські електропоїзди до

  • Козятина (Гнівань, Вінниця, Калинівка), Києва
  • Підволочиська (Сербинівці, Дубки, Радівці, Комарівці, Деражня, Богданівці, Хмельницький, Гречани, Волочиськ)
  • Вапнярки(Ярошенка)

Електропоїзди на шляху прямування від Жмеринки до Ізраїлівка проходять такі станції: Матейково, Бар, Митки, Копай, Котюжани, Немерче, Вендичани. На шляху від Ізраїлівки до Могилів-Подільського: Сулятицька.

Також можна здійснювати посадку в Могилів-Подільському на регіональний поїзд сполученням Київ-Могилів-Подільський.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Біньківський М. І., Овчарук М. М., Райчук М. М. «На перехресті шляхів і доль» видавництво Київ «ЕксОб» — 2002 р. — ст.212
  • Serebryńce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 438. (пол.)
  • «Памятники градостроительства и архитектуры УССР», т 2, 1985. (рос.)

ПосиланняРедагувати