Селера пахуча
Селе́ра пахуча[1], селера звичайна[2] (Apium graveolens L.) — вид дворічних городніх пряних рослин із родини селерових. Висота сягає 1 метра. У перший рік утворює розетку листків та коренеплід, на другий рік зацвітає. Рослина вологолюбна і холодостійка, насіння проростає вже при 3°С (оптимально — при 15°С), пагони переносять заморозки до −5 °C.
| Селера пахуча | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Аралієцвіті (Apiales) |
| Родина: | Окружкові (Apiaceae) |
| Рід: | Селера (Apium) |
| Вид: | Селера пахуча (A. graveolens)
|
| Біноміальна назва | |
| Apium graveolens L., 1753
| |
.jpg)
Як лікарська рослина була відома ще древнім грекам і римлянам.
Вирощують на запашне коріння і листя, вживають як додаток до юшок і до інших страв. В Україні культивують переважно селеру сорту Яблучна.
У культурі є три різновиди селери Apium graveolens:
- secalinum, листова
- dulce, черешкова (стеблова)
- rapaceum, коренева
Листова має коротший вегетаційний період, що дозволяє вирощувати її в північних районах. Кореневу часто вирощують розсадою. Всі види селери надають перевагу вологим видам ґрунту.
Хімічний склад ред.
Листя і черешки багаті вітаміном C (до 150 мг%) і каротином (до 7 мг%), вітамінами В1, В2, РР, фолієвою, хлорогеновою та глютаміновою кислотами[3]. В коренеплодах містяться білок, вуглеводи, ефірна олія (удвічі більше, ніж у листках) і мінеральні солі — калію, кальцію, фосфору, міді, заліза, магнію. Білок його багатий на амінокислоти — аргінін, гістидин, лізин, аланін[3].
У всіх частинах рослини присутні нікотинова та глутамінова кислоти. Наявність органічної глутамінової кислоти дозволяє використовувати селеру в кулінарії, як нешкідливий підсилювач смаку і запаху. Стебла зазвичай містять велику кількість солі.
Застосування ред.
Харчова цінність ред.
Всі частини (листя, черешки та коріння) рослини використовують при приготуванні перших і других страв, салатів, напоїв, соусів. Кореневище використовують також сушеним. У турецькій кухні є селеровий суп, керевіз чорба.
Медична цінність ред.
У народній медицині використовується як сечогінне. Стебла рекомендують використовувати замість солі при захворюваннях жовчного міхура, остеопорозі, захворюваннях нирок.
У народній медицині селеру використовують для лікування нервової системи та для поліпшення сну. Варені коренеплоди використовують при обмороженнях рук і ніг.
Вирощування ред.
Розмножують селеру насінням. Висівають їх у теплиці або в скриньках в теплому приміщенні. Розсаду у відкритому ґрунті висаджують за схемою 45×25 або 60×20 см у кінці квітня — початку травня, також можуть садити рядками в промисловому виробництві.[4] Товарну продукцію (листя) селери листової отримують на 80-й день, черешкові (черешки і листя) на 140-й, а коренеплідні на 180-й день. У селери листової листя збирають практично все літо. Для зимового споживання коренеплоди викопують восени. Зберігають їх у підвалах, пересипаними піском. Середня врожайність коренеплодів становить 6,5-8,0, а листя і черешків 2,4-4,0 кг з 1 м²[3]. Кореневу селеру використовують для вигонки листя взимку. Для цього відбирають цілі, неушкоджені коренеплоди і висаджують у теплиці або в ящики на підвіконні впритул рядами на відстані 10 см ряд від ряду. Через 25-30 днів зелень зрізують, при другому прибиранні зелень реалізують разом з коренеплодами.
Коренеплоди, призначені для насіннєвих цілей, підрощують і освітлюють навесні. У середині квітня їх висаджують на город за схемою 60×30 см. Подальший догляд полягає в розпушуванні міжрядь і підгортанні рослин, урожайність насіння становить 600 г з 1 м².[3]
Шкідники ред.
Загрозу для селери становить комаха-шкідник буравниця борщевична.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
- ↑ Apium graveolens // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ а б в г Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985. — с.664, ил. Тираж 120 000 екз.
- ↑ Посадка та збір селери з розсади в польових умовах [Архівовано 8 червня 2015 у Wayback Machine.] — Youtube.com
Література ред.
- Салат Вальдорф зі стеблами селери [Архівовано 8 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Селера пахуча — Портал «Аграрний сектор України» [Архівовано 1 лютого 2008 у Wayback Machine.]
- Якби чоловіки знали всі особливості селери, то засіяли б нею весь город [Архівовано 3 лютого 2015 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про городину. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про окружкові. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |