Вікіпедія

Хал-Сафліені

(Перенаправлено з Святилище Хал-Сафліені)

Хал-Сафліені — мегалітичне підземне святилище (гіпогей) у місті Паола на острові Мальта. У туристичних довідниках мальтійська назва зазвичай замінюється англійською — Гайподжіум (англ. Hypogeum). Складається з 34 приміщень, видовбаних у товщі вапняку. Пам'ятка Всесвітньої спадщини з 1980 року.

Святилище Хал-Сафліені
Ħal-Saflieni Hypogeum [1]
Світова спадщина
Середина гіпогея
35°52′12″ пн. ш. 14°30′23″ сх. д. / 35.87000° пн. ш. 14.50639° сх. д. / 35.87000; 14.50639
Країна Мальта Мальта
Тип Культурний
Критерії iii
Об'єкт № 130
Регіон Європа і Північна Америка
Зареєстровано: 1980 (4 сесія)
Хал-Сафліені (Мальта)
Хал-Сафліені
Святилище Хал-Сафліені на карті Мальти
Мапа
CMNS: Хал-Сафліені у Вікісховищі

Початок спорудження Хал-Сафліені належить до 4000 року до н. е., або трохи давнішого періоду, оскільки у спорудженні була виявлена ​​кераміка періоду Гхар-Далам[2].

Науковці вважають, що Гіпогей був святилищем і некрополем з останками понад 7000 людей, задокументованими археологами ,[3], і є одним з найкраще збережених зразків мальтійської культури храмового будівництва.

Історія дослідження ред.

Гіпогей — найдавніший підземний храм у світі — був випадково виявлений будівельниками при проведенні каналізації 1902 року. Спочатку знахідка не набула розголосу (будівельники, що виявили гіпогей, хоча швидко зрозуміли, що мають справу з давньою спорудою, використовували штучну печеру як місце для звалища будівельного сміття)[4], проте нею зацікавився єзуїтський священик Еммануїл, який першим почав розкопки. Усередині конусо- або яйцеподібних приміщень були виявлені численні розрізнені кісткові рештки людей та жертовних тварин. На стінах було виявлено геометричні візерунки, а також сліди використання вохри з ритуальною метою.[5]

Після смерті отця Еммануїла 1907 року дослідженнями мальтійських мегалітів керував мальтійський археолог Темі Замміт. Він припустив, що тут колись знаходився оракул, що вабив до Мальти паломників з усього Середземномор'я.[6]

Марія Гімбутас пізніше зв'язала Хал-Сафліені зі своїм вченням про матріархальну Стару Європу. На підтвердження того, що в Хал-Сафліені процвітав культ жіночої родючості, вона вказує на форму храмових залів, які мають вигляд материнського лона, а всередині гіпогея була виявлена ​​ неолітична статуетка сплячої товстої жінки, яка продовжує традицію палеолітичних венер.[7]

Опис ред.

Пізніші археологічні розкопки показують, що початково на поверхні була святиня, яка знаменувала вхід до Гіпогею, а її подальше руйнування, ймовірно, захищало нижню структуру від відкриття протягом тисяч років. [8] Від будь-якого потенційного огорожі, яке б позначало вхід до Гіпогею, не залишилося нічого. Підземна споруда, можливо, виникла з природної печери, яку з часом розширили шляхом врізання безпосередньо в скелю грубими знаряддями праці, включаючи роги[en], кремінь, флінт і обсидіан. [8] Похоронні камери на верхньому рівні Гіпогею датуються ранніми фазами мальтійського храмового періоду, а нижні камери датуються пізнішим часом. [9] Це місце, можливо, вперше було використано ще в 4000 році до Р.Х. і, ймовірно, використовувалося приблизно до 2500 року до Р.Х., на основі аналізу зразків кераміки та дослідження людських останків.[9]

Храмова структура використовує промені світла від поверхні, що проникає у нижні камери, зі складними візерунками, намальованими на стелі червоною охрою, що мають вигляд плям, спіралей та стільників[9]. Один з головних залів, що має назву називається «Святая Святих», орієнтований так, що світло зимового сонцестояння освітлювало його фасад із отвору вгорі. [10]

Резонансна ніша, вирізана у середній камері, що має назву Кімната Оракула, була, можливо, розроблена для транслювання співу або гри на барабанах по всьому Гіпогею.[11][12]

У храмі було знайдено велику кількість предметів, у тому числі вишукано оздоблені глиняні посудини, кам’яні та глиняні намистини, ґудзики від мушель, амулети, наконечники сокири та різьблені фігурки із зображенням людей і тварин. [9][8] Найвизначнішим відкриттям була глиняна фігура Богиня-мати. Фігури варіюються від абстрактних до реалістичних за стилем, з основними темами, які, як вважають, пов’язані з вшануванням мертвих і духовним перетворенням. [3] Також представлені складні художні прийоми, як у випадку однієї великої гончарної миски, в якій використовуються як натуралістичні, так і стилізовані теми, причому на одній стороні реалістично зображені велика рогата худоба, свині та кози, а на іншій стороні зображені тварини, приховані у складних геометричних візерунках. [3]

Останки близько 7000 осіб були знайдені у Гіпогеї, і хоча багато кісток було втрачено на початку розкопок, більшість черепів було збережено у Національному музеї. [13] Невеликий відсоток черепів має ненормальне подовження черепа, подібне до черепів жерців зі Стародавнього Єгипту, що стимулює спекуляції про людей, які окупували Гіпогей, та їхні обряди та вірування. [13][14]

Подальші розкопки проводилися між 1990 і 1993 роками Ентоні Пейсом, Натаніелем Кутаджаром і Рубеном Грімою. З 1991 по 2000 рік Гіпогей був закритий для відвідувачів на реставраційні роботи; і з моменту його повторного відкриття Heritage Malta (урядовий орган, який опікується історичними пам'ятками) дозволяє в'їзд лише 80 осіб на день, при цьому мікроклімат об'єкта суворо регулюється. [15][16] Наукові дослідження Гіпогею тривають, і в 2014 році міжнародна група вчених відвідала для вивчення акустики. [17]

Структура ред.

 
Дверний проріз з вапняку

Гіпогей збудований повністю під землею і складається з трьох рівнів, висічених у м’якому вапняку глобігерини, з його залами та камерами, з’єднаними між собою лабіринтом сходів, перемичок і дверних отворів. [8] Вважається, що верхній рівень був зайнятий спочатку, а середній і нижній — розширені та розкопані пізніше. Деякі з середніх залів, схоже, мають схожі стилістичні характеристики з одночасними мегалітичними храмами, знайденими по всій Мальті. [8]

Верхній рівень ред.

Перший рівень знаходиться всього за 10 м нижче поверхні, і він дуже схожий на гробниці, знайдені в Xemxija, поблизу затоки Святого Павла. Деякі приміщення є природними печерами, які пізніше були штучно розширені. Цей рівень складається з багатьох камер, деякі з яких використовувалися для поховання. [8]

Середній рівень ред.

Другий рівень є пізнішим розширенням, при цьому скеля піднята на поверхню за допомогою циклопічного такелажу. [8] На цьому рівні є кілька кімнат:

 
Святая Святих
  • Головна камера: ця камера приблизно кругла і висічена зі скелі. Зображено кілька трилітонних входів, деякі сліпі, а інші ведуть до іншої кімнати. Більша частина поверхні стіни отримала червоний відтінок охри. Саме у цій кімнати була знайдена Спляча Діва.
  • Кімната Оракула: це приблизно прямокутна кімната і одна з найменших бічних камер. Він має особливість виробляти потужний акустичний резонанс від будь-якої вокалізації, створеної всередині нього. Ця кімната має вишукано розписану стелю, що складається із спіралей червоної охри з круглими плямами та спіралями.
  • Декорована кімната: біля кімнати Оракула знаходиться ще один просторий зал, круглий, з похилими всередину гладкими стінами, багато прикрашений геометричним візерунком зі спіралей. На правій бічній стіні входу — петросоматогліф[en] людської руки, висічений у скелі (Агій).
  • Святая Святих: можливо, це центральна структура Гіпогею, ця кімната, орієнтована на час зимового сонцестояння, яке освітлювало б його фасад через отвір на поверхні.[10] Під час розкопок у цьому приміщенні не знайдено жодної кістки.

[18] Фокусною точкою є триліт, або споруда, що складається з двох великих вертикальних каменів, яка, у свою чергу, обрамлена в більшому триліті та ще одному великому триліті.

Нижчий рівень ред.

Нижній ярус не містив ні кісток, ні підношень, лише воду.

Призначення ред.

Незважаючи на подібність у будові з розташованими на поверхні мегалітичними храмами Мальти, припускають, що гіпогей протягом багатьох століть функціонував як общинний могильник. Давні мешканці Мальти вирубували в породі все нові коридори та гроти, в яких ховали своїх покійників. Таким чином загальна площа підземного комплексу склала 480 квадратних метрів, у давні часи тут могло бути поховано 6-7 тисяч осіб[4].

Приміщення ред.

Серед цікавих приміщень слід відзначити так звану «Кімнату оракула» (звуки, вимовлені низьким чоловічим голосом, резонують у всьому приміщенні гіпогея, а всі інші залишаються нечутними в сусідніх кімнатах), а також найнижчу кімнату, до якої ведуть східці, що обриваються на висоті кількох метрів над рівнем підлоги.

Сучасний стан ред.

У 1992–1996 роках у гіпогеї проводилися реставраційні роботи і він був закритий для відвідування. Наразі в нього допускається не більше 80 туристів на добу, що вимагає завчасного замовлення екскурсії.

Після реконструкції гіпогей був обладнаний сучасним фоє з відеозалом та кафе, металевими сходами, перегородками та системою освітлення. Вхід у більш ніж половину приміщень для туристів зараз закритий. Фотографувати в гіпогею з неясних причин суворо заборонено навіть без спалаху.

Галерея ред.

  •  
    Сучасний вхід до Гіпогей
  •  
    Модель гіпогею з основними приміщеннями
  •  
    Неолітична скульптурка сплячої жінки

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
  2. ↑ Pace, A. Hal Saflieni Hypogeum. Malta, 2004. p. 23
  3. ↑ а б в Sagona, Claudia (2015). The Archaeology of Malta: From the Neolithic through the Roman Period. Cambridge University Press. ISBN 978-1107006690. Архів оригіналу за 30 жовтня 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  4. ↑ а б Низовский А. Ю. Величайшие чудеса света. Энциклопедический справочник. — М. : Вече, 2007. — С. 5-8. — ISBN 5-9533-0667-9.
  5. ↑ Christopher Y. Tilley, Wayne Bennett. The Materiality of Stone: Explorations in Landscape Phenomenology. ISBN 1-85973-897-4. Pages 141–143.
  6. ↑ Paul Rainbird. The Archaeology of Islands. Cambridge University Press, 2007. ISBN 0-52-185374-5. Pages 73-74.
  7. ↑ Marija Gimbutas. The Living Goddesses. University of California Press, 2001. Pages 61-63.
  8. ↑ а б в г д е ж Ħal Saflieni Hypogeum. UNESCO. Архів оригіналу за 30 грудня 2013. Процитовано 4 грудня 2014.
  9. ↑ а б в г McDonald, Neil (2016). Malta & Gozo A Megalithic Journey. lulu.com. ISBN 978-1326598358. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  10. ↑ а б Magli, Giulio (2009). Mysteries and Discoveries of Archaeoastronomy: From Giza to Easter Island. Copernicus. ISBN 978-0387765648. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  11. ↑ Kelly, Lynne (2017). The Memory Code: The Secrets of Stonehenge, Easter Island and Other Ancient Monuments. Pegasus Books. ISBN 978-1681773254. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  12. ↑ Mysterious Ancient Temples Resonate at the 'Holy Frequency' [Архівовано 13 листопада 2021 у Wayback Machine.], Interestingengineering.com, 1 December 2016
  13. ↑ а б The Mysterious Disappearance of the Maltese Skulls. Hera Magazine, Italy. 1999. Архів оригіналу за 1 жовтня 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  14. ↑ Hypogeum skulls on display at the National Museum of Archaeology. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  15. ↑ The Hal Saflieni Hypogeum. maltassist.com. Архів оригіналу за 10 серпня 2019. Процитовано 4 грудня 2014.
  16. ↑ Pace, Anthony (2004). The Ħal Saflieni Hypogeum Paola. Santa Venera: Midsea Books Ltd. ISBN 9993239933.
  17. ↑ International team of scientists to study hypogeum acoustics. Times of Malta. 21 січня 2014. Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 4 грудня 2014.
  18. ↑ Haughton, Brian (2008). Haunted Spaces, Sacred Places. New Page Books. с. 232. ISBN 978-1601630001.

Література ред.

  • Michael Ridley (1976) The Megalithic Art of the Maltese Islands, Dolphin Press, Poole
  • Brigitte Sedlaczek (2000) Archéologie des îles maltaises, MP Graphic Formula, Rome, Progress Press Co. Ltd, Valetta
  • John Samut Tagliaferro (2000) Malte, Archéologie et Histoire, Casa Editrice Perseus, coll. Plurigraf, Sesto Fiorentino, Miller Distributors Ltd, Luqa (Malte)
  • Pace, Anthony. The Hal Saflieni Hypogeum. Paola. — Malta, : Heritage Books, 2004.
  • Нізовський А. Ю. Найвидатніші чудеса світу. Енциклопедичний довідник. — М. : Віче, 2007. — С. 5-8. — ISBN 5-9533-0667-9. (рос.)

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Хал-Сафліені

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хал-Сафліені&oldid=42270395