Відкрити головне меню
Про Європу епохи неоліту див. Неоліт Європи
Неолітична фігура сплячої жінки з гіпогею Хал-Сафліені.

Стара Європа (англ. Old Europe) — термін, який в 1974 році ввела в обіг Марія Гімбутас для позначення доіндоєвропейської Європи часів неоліту. З її точки зору балканські, мальтійські і центральноєвропейські культури мальованої кераміки являли собою миролюбне аграрне суспільство з елементами матріархату, що поклонялись різним богиням, з розвиненим культом родючості (у середземноморських народів — бика).

Зміст

ХарактеристикиРедагувати

Див. також: Неоліт Європи

Стара Європа, або неоліт Європи, відноситься до часу між мезоліту та бронзового періоду в Європі, приблизно з 7000 до Р. Х. (приблизний час перших землеробських товариств в Греції) до приблизно 1700 до Р. Х. (початок бронзової доби в північно-західній Європі). Тривалість неоліту змінюється від місця до місця: у південно-східній Європі це приблизно 4000 років (тобто, 7000-3000 до Р. Х.); в північно-західній Європі це тільки 3000 роки (приблизно 4500-1700 до Р. Х.).

На відміну від мегалітичних культур околиць Європи (див. Докельтське населення Західної Європи), народи «Старої Європи» не залишили після себе таких грандіозних пам'ятників, як Стоунхендж. Але про їхню культуру та релігію все-таки можна судити як за археологічними даними (основні культури — Трипілля, Вінча, Лендель, лійчастого посуду), так і за історичними свідченнями про народи, що імовірно являють доїндоєвропейський етнічний субстрат (мінойці, сикани, ібери, баски, лелеги, пеласги).

 
Мегалітичний гіпогей Хал-Сафліені (III тис. до Р. Х.), за Гімбутас, має форму материнського лона

Вплив народів Старої Європи на культуру індоєвропейців відрізняється залежно від регіону. У класичній античності відлунням Старої Європи вважаються культи богинь (Богиня зі зміями, Афродіта, Деметра), шанування биків на Криті (див. Мінотавр, Таврокатапсія, лабрис) і в Іберії.

Мешканці Старої Європи не знали гончарного круга і колеса. На відміну від індоєвропейців, що селилися в «полісах» на укріплених місцях на кшталт пагорбів, вони жили в селах на рівнинах невеликими поселеннями (на Балканах існували населені пункти, розраховані на 3000-4000 жит.) Гімбутас вважала, що реліктовим острівцем їх мови і культури залишається Басконія:

Немає ніякого сумніву, що баски — живі староєвропейці, традиції яких прямують з часів неоліту. Багато аспектів староєвропейських культури — шанування богинь, місячний календар, спадкування по жіночій лінії і ведення жінками сільського господарства — зберігалися в Країні Басків аж до XX сторіччя.[1]

Ближче до кінця життя Гімбутас прийшла до вельми суперечливих висновків, що племена Старої Європи говорили на одному діалекті і навіть використовували писемність (див. Тертерійські таблички).

Гімбутас була переконана, що в IV тис. до Р. Х. кінець Старій Європі поклали вторгнення войовничих степовиків — індоєвропейців (курганна гіпотеза). Тоді племена Старої Європи були винищені або асимільовані індоєвропейцями, а культ бика змінився культом коня.

Культ БогиніРедагувати

Докладніше: Триєдина богиня

Одним з ключових положень вчення Гімбутас про староєвропейців було панування на Близькому Сході і в Середземномор'ї з часів палеоліту культу Триєдиної богині, який дожив до класичної античності у формі Елевсинських містерій.

На думку Гімбутас, головна богиня Старої Європи сприймалася як триєдність, що символізують:

  • Народження і родючість (фігури «неолітичних венер»),
  • Смерть (супутники богині — отруйні змії і хижі птахи),
  • Відновлення життя (символіка материнського лона і зародження життя в образах метеликів, бджіл, жаб, їжаків і биків).

СприйняттяРедагувати

Докладніше: Рух Богині

Вчення Гімбутас не отримало підтримки в науковому співтоваристві[2]. Опоненти вказують на ряд допущених нею спрощень і узагальнень, а також на ностальгічну утопічність романтичної стереотипізації староєвропейців в руслі сучасного фемінізму[3][4].

Разом з тим концепція «Старої Європи» була підхоплена екофеміністськими групами, що склали т. з. «Рух Богині»[5] Гімбутас була прозвана «хрещеною матір'ю» цього напрямку в неоязичництві[6]. Поряд з «Білою богинею» Р. Грейвса її твори лягли в основу культу Триєдиної богині у віккан.

Концепцію Гімбутас про зіткнення мирного доіндоєвропейського матріархального суспільства з войовничими патріархальними індоєвропейцями пропагувала американська письменниця-феміністка і антрополог Ріана Айслер у книзі-бестселері «Кубок і меч».

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. The living goddesses — Google Books
  2. Dever, William G. (2005) Did God Have A Wife?: Archaeology And Folk Religion In Ancient Israel. Wm. B. Eerdmans Publishing. p.307. ISBN 0-8028-2852-3, ISBN 978-0-8028-2852-1.
  3. Whitehouse, Ruth (2006). «Gender Archaeology in Europe», p.756, in Nelson, Sarah Milledge (ed.) (2006). Handbook of Gender in Archaeology. Rowman Altamira. ISBN 0-7591-0678-9, ISBN 978-0-7591-0678-9.
  4. Chapman, John (1998). «A Biographical Sketch of Marija Gimbutas» in Margarita Díaz-Andreu García, Marie Louise Stig Sørensen (eds.) (1998). Excavating Women: A History of Women in European Archaeology. Routledge. pp.299-301. ISBN 0-415-15760-9, ISBN 978-0-415-15760-5.
  5. Gilchrist, Roberta (1999). Gender and Archaeology: Contesting the Past. Routledge. p.25. ISBN 0-415-21599-4, ISBN 978-0-415-21599-2.
  6. Talalay, Lauren E. (1999). (Review of) The Living Goddesses in Bryn Mawr Classical Review 1999-10-05

Ресурси ІнтернетуРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Anthony, David (1995). Nazi and eco-feminist prehistories: ideology and empiricism in Indo-European archaeology. Nationalism, politics, and the practice of archaeology. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-55839-6. 
  • Anthony, David W (2007). The horse, the wheel, and language: how Bronze-Age riders from the Eurasian steppes shaped the modern world. Princeton, NJ: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-14818-2. 
  • Mallory, JP (1991). In search of the Indo-Europeans: language, archaeology and myth. London: Thames and Hudson. ISBN 0-500-27616-1. 
  • Paliga, Sorin (1989). Proto-Indo-European, Pre-Indo-European, Old European: Archaeological Evidence and Linguistic Investigation. Journal of Indo-European Studies 17 (3&4). 
  • Renfrew, Colin (1987). Archaeology and language: the puzzle of Indo-European origins. London: Jonathan Cape. ISBN 0-521-38675-6. 
  • Renfrew, Colin (2003). Time Depth, Convergence Theory, and Innovation in Proto-Indo-European. Languages in Prehistoric Europe. ISBN 3-8253-1449-9. 
  • Bellwood, Peter (2001). Early Agriculturalist Population Diasporas? Farming, Languages, and Genes. Annual Review of Anthropology 30: 181–207. doi:10.1146/annurev.anthro.30.1.181. 
  • Bellwood, Peter. (2004). First Farmers: The Origins of Agricultural Societies. Blackwell Publishers. ISBN 0-631-20566-7
  • Childe, V. Gordon. (1926). The Aryans: A Study of Indo-European Origins. London: Paul, Trench, Trubner.
  • Gimbutas, Marija (1982). The Goddesses and Gods of Old Europe: 6500–3500 B.C.: Myths, and Cult Images Berkeley: University of California Press. ISBN 0-520-04655-2
  • Gimbutas, Marija (1989). The Language of the Goddess. Harper & Row, Publishers. ISBN 0-06-250356-1.
  • Gimbutas, Marija (1991). The Civilization of the Goddess. SanFrancisco: Harper. ISBN 0-06-250337-5.