Садиба Розумовського (Київ)
Сади́ба (пала́ц) Розумо́вського — палац у стилі класицизму, зведений у Києві на замовлення останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Архітектурні форми будівель садиби нагадують яготинський палац[1]. Збереглися лише кам'яні фундаменти. Частину території колишньої садиби займає «Будинок-літак», розташований на вулиці Івана Мазепи, 3.
| Садиба Розумовського | ||||
|---|---|---|---|---|
| ||||
| Палаци у Києві та Яготині мали подібні архітектурні форми | ||||
50°26′38.500000099996″ пн. ш. 30°32′51.700000100004″ сх. д. / 50.44403° пн. ш. 30.54769° сх. д. | ||||
| Тип | садиба[d] і палац | |||
| Країна |  Україна | |||
| Розташування | Київ | |||
| Архітектурний стиль | архітектура неокласицизму | |||
| Архітектор | Адам Менеласd | |||
 | ||||
Історія
ред.За повелінням російської цариці Катерина II російський сенат своїм указом від 17 листопада 1764 року ліквідував посаду Гетьмана Війська Запорозького[2]. Останній гетьман Кирило Розумовський виїхав за кордон. 1777 року він повернувся до України, де почав будувати собі палаци в Києві, Яготині і Батурині[3].
Для київського маєтку Розумовський обрав ділянку із садом і двома будівлями, поруч із Пустинно-Микільським монастирем. У 1780-х роках тут звели великий дерев'яний палац на кам'яному фундаменті.
Однак Розумовський не вселився у палац. Із початком у 1787 році Російсько-турецької війни на вимогу київської комендатури у маєтку хотіли розквартирувати військових. Колишній гетьман вирішив відмовитися від садиби. Він наказав своїм яготинським селянам розібрати палац і відбудувати його у Яготині.
Маєток перейшов у розпорядження київського генерал-губернатора Івана Салтикова. Пилип Вігель, обер-комендант Києво-Печерської фортеці в 1788—1801 роках, у своїх «Спогадах» залишив опис садиби. За його словами, «в побудованому давно, але досі ніким не заселеному, великому дерев'яному будинку графа Розумовського», щотижня справляли бали. Сама будівля «висіла над урвищем, і <з неї відкривалися> чудові краєвиди за Дніпро. Будинок цей здавався чарівним, коли в літню, темну ніч південного краю, він блищав вогнями». У святкові дні у садибі влаштовували «феєрверки, ілюмінації, й іноді запускали невеликі повітряні кулі»[4].
Пізніше у колишньому маєтку виділили ділянку для Інженерного двору Київської фортеці.
1934 року частково на території садиби розпочали будівництво житлового комплексу Українського військового округу.
Архітектура
ред.
Палац звели за проєктом англійського архітектора Адама Менеласа[en]. За повідомленням українського історика-мистецтвознавця Федора Ернста, чільний палацовий фасад виходив на квадратне подвір'я і теперішню вулицю Івана Мазепи, а садовий — на Дніпро[5].
Флігелі
ред.Перпендикулярно вулиці стояли два флігелі. Їхні архітектурні форми нагадують яготинський палац. Дерев'яний флігель, розташований праворуч від палацу, мав вузький фасад, чотириколонний портик і готичне віконце у фронтоні. Дворовий фасад прикрасили довгою колонадою, яку знищили в другій половині XIX століття. Будівля була ще ціла у 1930-х роках. Лівий флігель укріпили цеглою і сильно зіпсували фасад[1].
Фундаменти палацу Кирила Розумовського
ред.У березні 2024 року під час будівельних робіт на вулиці Івана Мазепи, 3-В виявили мурований фундамент із склепінням. Археологи, пам'яткоохоронці й активісти звернулися до місцевих органів влади з проханням зберегти залишки гетьманської садиби. Департамент охорони культурної спадщини Київської міської держадміністрації розглянув подані документи й ухвалив рішення про внесення фундаменту палацу Кирила Розумовського до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини[6].
Примітки
ред.- ↑ а б Ернст, 1930, с. 470.
- ↑ Kyrylo Rozumovsky at the Jurist Encyclopedia
- ↑ Тимур Бобровський (археолог) (26 липня 2024). Сенсація: у Києві знайшли підземелля палацу Кирила Розумовського. Укрінформ. Процитовано 27 липня 2024.
- ↑ Вигель, 1864, с. 85.
- ↑ Ернст, 1930, с. 469.
- ↑ Тимур Бобровський (28 травня 2024). Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини. Історична правда. Архів оригіналу за 28 травня 2024. Процитовано 27 липня 2024.
Джерела
ред.- Вигель Филипп Филиппович. Воспоминания. — Москва : университетская типография Каткова и К°, 1864. — Т. 1. — С. 85.
- Ернст Федір (редактор) та інші. Київ: провідник. — К. : ВУАН, 1930. — 800 с.