Салтиков Іван Петрович
Салтиков Іван Петрович (28 червня 1730, Москва, Російська імперія — 14 листопада 1805, Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський воєначальник, генерал-фельдмаршал (1796), син генерал-фельдмаршала П. С. Салтикова. Київський та московський генерал-губернатор.
| Салтиков Іван Петрович | |
|---|---|
 | |
| Народження | 28 червня 1730 або 1730[1] |
| Смерть | 14 листопада 1805[2] або 14 (26) листопада 1805[1] |
| Країна |
 Російська імперія |
| Звання | генерал-майор, генерал-аншеф, генерал від кавалерії і генерал-фельдмаршал[d] |
| Війни / битви | Семирічна війна, Російсько-турецька війна, Російсько-турецька війна і Російсько-шведська війна |
| Рід | Салтикови |
| Діти | Pyotr Saltykovd, Anna Orlovad і Praskovya Myatlevad |
| Нагороди |
       |
 Салтиков Іван Петрович у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Народився у знатній дворянській родині, син фельдмаршала Петра Салтикова. На військовій службі — з 1745 року, служив у Лейб-гвардії Семеновському полку. З 1758 року — камер-юнкер імператорського двору.
Учасник Семирічної війни. За успіхи в боях отримав військові звання бригадира (1760) і генерал-майора (1761), був нагороджений орденом Святого Олександра Невського[3].
Учасник російсько-турецьких воєн 1768—1774 і 1787—1791 років, командував дивізією. Прославився як хоробрий, але водночас і невмілий воєначальник. Вів розпусний спосіб життя, прославився як великий боржник. З 1784 року — генерал-ад'ютант, владимирський і костромський намісник. Під час російсько-шведської війни 1788—1790 років — головнокомандувач фінляндської армії. З 1795 року — у відставці.
З початком правління Павла I відновлений на військовій службі. Імператор присвоїв Салтикову звання генерал-фельдмаршала (15 грудня 1796). Із 15 грудня 1796 року — київський генерал-губернатор. Із 2 листопада 1797 року — московський генерал-губернатор (раніше цю ж посаду займав і його батько). З 1804 року — у відставці за власним бажанням. Жив і помер у Петербурзі.
Військові звання
ред.- Бригадир (1760)
- Генерал-майор (1761)
- Генерал-поручник (1766)
- Генерал-аншеф (1773)
- Генерал-фельдмаршал (1796)
Нагороди
ред.Був нагороджений орденами Андрія Первозванного, Святого Георгія 2-го ступеня[4], Святого Володимира, Святого Олександра Невського, Святої Анни, орденом Святого Іоанна Єрусалимського, почесною золотою зброєю.
Примітки
ред.- ↑ а б Исаев Ю. Н. Чуваська енциклопедія — Чувашское книжное издательство, 2006. — С. 2567. — 2567 с. — ISBN 978-5-7670-1471-X
- ↑ https://www.biografija.ru/biography/saltykov-graf-ivan-petrovich.htm
- ↑ Алисханова, М.Х. (24 червня 2020). СОЛДАТЫ ПОБЕДЫ: ВОИНЫ-ЧЕЧЕНЦЫ, КАВАЛЕРЫ ОРДЕНА АЛЕКСАНДРА НЕВСКОГО НА ФРОНТАХ ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ. Известия Чеченского государственного университета. № 1/17. с. 130—133. doi:10.36684/12-2020-17-1-130-133. ISSN 2587-9626. Процитовано 1 січня 2022.
- ↑ Frantsouzoff, Serge (31 грудня 2016). Four Deaths of Saint George. St.Tikhons' University Review. Series III. Philology. Т. 49, № 4. с. 87—95. doi:10.15382/sturiii201649.87-95. ISSN 1991-6485. Процитовано 1 січня 2022.
Джерела
ред.- Бантыш-Каменский Д. Н. 33-й Генералъ-Фельдмаршалъ Графъ Иванъ Петровичь Салтыковъ // Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов. В 4 частях. Репринтное воспроизведение издания 1840 года. — Пушкино: Культура, 1991.
- Е. П. Карнович. Замечательные богатства частных лиц в России.- Спб., 1874.- С. 95.