Архітектура неокласицизму

архітектурний стиль середини 18-го століття
Королівський театр зведений у стилі неокласицизму

Архітекту́ра неокласици́зму — архітектурний стиль, створений неокласичним рухом, який виник у середині XVIII століття. Перші споруди у стилі «неокласицизму» з симетричними формами, рядами колон і прямокутними фасадами з'явилися у Франції. Пізніше такий стиль підхопили архітектори інших країн Європи.

Особливості неокласицизму в архітектуріРедагувати

Архітектори неокласицизму берегли встановлені традиції і зводили на їх основі сучасні будівлі з новими декораторськими ідеями. Неокласичні споруди вирізняються легкістю, витонченістю і прямолінійністю. Архітектори звертали особливу увагу до дотримання пропорцій, прагнення до монументальності. Архітектори копіювали античну ордерну систему і прагнули внести нові мотиви. Стилю властиві стриманість і строгість. Ефектні, масштабні споруди з грецькими елементами — визначна риса будівель у стилі неокласики. Високий неокласицизм був інтернаціональним рухом. Проекції та поглиблення, а також світлотіньові ефекти були плоскими; скульптурні барельєфи обрамлялися фризами або панелями. Неокласицизм вплинув на міське планування.

ІсторіяРедагувати

Грецьке відродженняРедагувати

 
Спроектована Касом Гілбертом, Вежа "PNC" у Цинциннаті, Огайо, США є чудовим прикладом неокласичного хмарочоса з продуманою в деталях еллінською архітектурою у верхній частині вежі

Приблизно з 1800-х років почалося відродження грецьких архітектурних форм, який проглядався особливо в офортах та гравюрах. В той час було небагато знань про грецьку цивілізацію, допоки в середині 18 століття, в західній Європі, експедиція, яка фінансувалася Товариством дилетантів, не розпочала серйозну археологічну розвідку під проводом Джеймса Стюарта та Ніколаса Реветта. Стюарту, після його археологічних розвідок в Греції, було доручено збудувати першу грецьку будівлю в Англії, храм садів при Гаґлі Хол (1758-59).[1] Багато британських архітекторів в другій половині століття зацікавилися темою грецької архітектури, проте до початку 19 століття це був тільки як особистий ентузіазм цінителів мистецтва.

На початку 1800-х років грецька архітектура відродження поширилася вже й на публічні будівлі у Великій Британії як ствердження тенденціям націоналізму, який проявився у Акті про Унію Великої Британії та Ірландії, Наполеонівських війнах та вимоги політичних реформ. Так на публічному конкурсі проектів для створення будівлі Даунінг-Коледжу переміг неокласичний дизайн Вільяма Вікінса, який заявив що грецький стиль буде домінантною ідіомою в архітектурі. Вікінс та Роберт Сміркл були задіяні в будівництві найважливіших будівель регіону, включаючи Королівський театр Ковент-Гарден (1808-1809), Головне поштове відділення (1824-1829), Британський музей (1823-1848), Британська національна галерея (1832-1838). В Шотландії Томас Томас Гамільтон (1784-1858) у співтоваристві з Ендрю Вілсоном (1780-1848) та Гюгом Вільямом Вільямсом )1773-1829) створили пам’ятки та будівлі міжнародного значення: пам’ятник Бернсу в Еловеї (1818) та Королівську вищу школу в Единбургу (1823-1829).

В той же час у Франції була грандіозна хвиля неокласицизму в архітектурі та декоративному мистецтві, яку назвали імперським стилем або ампірем. Загалом тренд був оснований на Імперсько-римському стилі та виник, взявши при цьому свою назву, за часу правління Наполео́на I Бонапа́рта в Першій французькій імперії, де стиль в основному призначався для ідеалізації наполеонової влади та французької країни. Стиль проявився також серед буржуа в бідермаєрському стилі на німецькомовних землях, федеральному стилі в США, стилі Регенства у Британії та в наполеонському стилі у Швеції.

Неокласицизм продовжував бути головною силою в академічному мистецтві впродовж 19 століття та й не тільки , будучи в постійній конкуренції з романтизмом та неоготикою; часто неокласицизм вважався анти-модерним та навіть таким який протидіє розвитку.

Зараз багато міст Європи, особливо Санкт-Петербург та Мюнхен, виглядають як музеї неокласичної архітектури.

У Франції неокласицизм знайшов вираження переважно у проектах громадських будівель, а в Англії архітектори будували приватні садиби та міські будинки. Манера англійського неокласицизму відрізнялася від французької. У Франції неокласицизм придбав суворі форми, в Англії всі будівлі були легкими і витонченими. Англійські неокласицистичні інтер'єри були декоративними.

ПредставникиРедагувати

Вільям Чемберс (1723—1796) і Роберт Адам (1728—1792) зіграли найвагомішу роль в архітектурі англійського неокласицизму, започаткувавши його. Неокласицизм стиль нерідко називають просто «стилем Адама» на честь його творця. У творчості митця відчувався вплив античності та англійської палладіанства. У 60-х роках XVIII ст. Адам створив садибні будинки у передмістях Лондона і в Центральній Англії. Особливо цікаві інтер'єри цих будівель, в яких архітектор використовував етруські орнаментальні мотиви (наприклад, Етруська кімната в садибі Остерлі-парк, 1762—1769 рр.). Приймальня в будинку Сайон-хаус прикрашена дванадцятьма колонами з блакитного мармуру з позолоченими капітелями і скульптурами нагорі. Стовбури цих колон справді античні — найдені на дні річки Тібр у Римі, — капітелі і скульптури виконані за малюнками самого Адама. Колони надають кімнаті величний вигляд. Історію англійської неокласицизму вісімнадцятого століття завершили архітектори, манера яких відрізнялася від «стилю Адама»: Джордж Денс Молодший (1741—1825) і сер Джон Соун (1753—1837).Найвідомішою спорудою Денсу була в'язниця Ньюгейт в Лондоні. Це будинок, стіни якого зверху до низу були оформлені потужним рустом, що викликало похмуре враження. Джон Соун був головним архітектором будівлі Англійського банку (1795—1827 рр.). У своєму будинку в Лондоні він влаштував музей архітектури, який підвів своєрідний підсумок англійському неокласицизму XVIII ст.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Though Giles Worsley detects the first Grecian influenced architectural element in the windows of Nuneham Park from 1756, see Giles Worsley, "The First Greek Revival Architecture", The Burlington Magazine, Vol. 127, No. 985 (April 1985), pp. 226–229.

ДжерелаРедагувати