Відкрити головне меню

Русіян Михайло Тимофійович

Михайло Тимофійович Русіян (Русіянов) (16 листопада 1876, с. Орлине (до 1945 р. — Байдар), АР Крим, Балаклавський район, Севастопольська міськрада — † ?) — полковник Армії УНР.

Михайло Тимофійович Русіян
Народження 16 листопада 1876(1876-11-16)
с. Орлине (до 1945 р. - Байдар), АР Крим, Балаклавський район, Севастопольська міськрада.
Смерть † ?
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army Col 1917 h.png Полковник
11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Командування начальник Артилерійської управи Військового міністерства УНР.
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна

У російській арміїРедагувати

Народився у с. Байдар Таврійської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1894), 2-ге Костянтинівське військове училище (1896), вийшов підпоручиком до 1-ї гарматної бригади. 17 березня 1905 р. з дивізіоном своєї бригади влився на поповнення до 10-ї Східно-Сибірської стрілецької артилерійської бригади, що брала участь у Російсько-японській війні. З 25 грудня 1906 р. — молодший офіцер 31-ї артилерійської бригади (Білгород). З 24 серпня 1910 р. — начальник 4-го Сибірського гірського артилерійського парку. З 4 березня 1911 р. — командир батареї у 4-й Сибірській стрілецькій артилерійській бригаді. З 30 червня 1913 р. — начальник відділу ручної зброї Іркутського артилерійського складу. З 1 грудня 1914 р. — начальник 2-го бойового відділу Ковненської фортеці. З 23 грудня 1914 р. — начальник 3-го артилерійського дивізіону Брест-Литовської важкої артилерії. З 18 лютого 1915 р. — начальник господарчої частини 2-го Брест-Литовського окремого важкого артилерійського дивізіону. З 19 травня 1915 р. — командир 2-ї батареї 127-ї артилерійської бригади. З 22 серпня 1916 р. — підполковник.

З 20 травня 1917 р. — командир 1-го дивізіону 127-ї артилерійської бригади, закінчив Офіцерську артилерійську школу (1917). Останнє звання у російській армії — полковник.

В Армії УНРРедагувати

З 8 січня 1918 р. — інспектор артилерії українізованого 5-го Кавказького корпусу. З 23 травня 1918 р. — начальник 123-ї артилерійської бригади Армії Української Держави. З 10 жовтня 1918 р. — командир 44-го легкого гарматного полку Армії Української Держави.

З 10 грудня 1918 р. — помічник командира 15-го важкого гарматного полку військ Директорії. З січня 1919 р. — інспектор артилерії Катеринославського Коша Дієвої армії УНР. З середини квітня 1919 р. — командир Холмської артилерійської бригади Дієвої армії УНР. З 27 травня 1919 р. — референт з артилерійських справ 2-го товариша військового міністра УНР та начальник управління постачання Головного артилерійського управління УНР. З 19 березня 1920 р. — начальник Артилерійської управи Військового міністерства УНР. З 6 червня 1920 р. — в. о. начальника головної управи постачання Військового міністерства УНР. Незабаром за фінансові зловживання був засуджений до арештантських рот, однак покарання не відбував.

З вересня 1920 р. перебував у Бухаресті при Надзвичайній Українській місії в Румунії; у грудні доправив до Тарнова (Польща) пакет із таємними документами особисто для Симона Петлюри, після чого виїхав до Ченстохова, очікуючи на нові розпорядження керівництва, проте через відсутність останніх перебрався до Тернополя.

Життя в ПочаєвіРедагувати

На початку 1921 р. переїхав до Почаєва, де відкрив церковну крамницю. Підтримував тісні зв'язки з полковником Миколою Омелюсиком та генерал-хорунжим Іваном Омеляновичем-Павленком, які неодноразово відвідували Почаїв. У липні 1923 р. отримав від Волинської духовної консисторії розлучення з другою дружиною Леонілою Дашкевич і став послушником Почаївської лаври. У лютому 1924 р. прийняв чернечий постриг з ім'ям Магістріан.

У 1924—1929 рр. керував справами духовного собору (вищого адміністративного органу) монастиря, у 1929—1935 рр. виконував обов'язки бухгалтера обителі, у 1935—1940 рр. завідував готелем.

23 березня 1940 р. був заарештований співробітниками Почаївського районного відділу НКВС за підозрою в «антирадянській агітації», ув'язнений у Кременецькій в'язниці; за відсутністю складу злочину звільнений з-під варти 28 серпня.

Подальша доля, дата смерті та місце поховання невідомі.

17 січня 2002 р. реабілітований прокуратурою Тернопільської області.

ДжерелаРедагувати