Рудні гори (нім. Erzgebirge, чеськ. Krušné hory) — система гірських хребтів на межі Чехії (Богемія) та Німеччини (Саксонія). Довжина Рудних гір становить близько 150 км, висота до 1244 м (г. Клиновець). Наявні родовища руд вольфраму, олова, бісмуту, цинку та урану. Є термальні води та мінеральні джерела.

Рудні гори
Назва на честь (епонім):
  • руда
  • Auersberg panorama (aka).jpg

    50°34′ пн. ш. 13°00′ сх. д. / 50.567° пн. ш. 13.000° сх. д. / 50.567; 13.000Координати: 50°34′ пн. ш. 13°00′ сх. д. / 50.567° пн. ш. 13.000° сх. д. / 50.567; 13.000
    Країна Flag of Germany.svg Німеччина і Flag of the Czech Republic.svg Чехія
    Регіон Рудні Гори
    Середня Саксонія
    Саксонська Швейцарія — Східні Рудні Гори
    Карловарський край[1]
    Устецький край
    Фогтланд
    Саксонія
    Система Q12031644?
    Тип Mittelgebirged
    mesoregiond і гірський хребет
    матеріал осадові гірські породи, метаморфічні гірські породи, магматичні гірські породи
    Location Erzgebirge.PNG
    Ідентифікатори і посилання
    GeoNames 2929226, 12076794
    Рудні гори. Карта розташування: Німеччина
    Рудні гори
    Рудні гори
    Рудні гори (Німеччина)
    CMNS: Рудні гори у Вікісховищі
    Фізична карта Рудних гір

    Найвищі точки — Клиновець[en] (чеськ. Klínovec, нім. Keilberg, 1244 м) та Фіхтельберг[en] (нім. Fichtelberg, 1215 м).

    ГеологіяРедагувати

    Рудні гори є герцинським блоком, нахиленим так, що уривається в бік Богемії та має пологий схил до Німеччини[2]. Вони формувалися тривалий час. Під час варисційського орогенезу метаморфізм відбувався глибоко під землею, утворюючи сланці і гнейси. Крім того, метаморфічні породи зазнали інтрузії гранітних плутонів. До кінця палеозойської ери (пермський період) гори були еродовані до невисоких пагорбів, оголюючи тверді породи.

    У третинний період ці залишки гір зазнали сильне стискання через тектонічний рух плит, під час яких було утворено Альпи[en] та відбулось розокремлення Північноамериканської та Євразійської плит. Оскільки породи Рудних гір були занадто крихкими та непластичними, вони утворили брилові гори, які були підняті і нахилені на північний захід. Це дуже добре видно на висоті 807 м над рівнем моря (NN) на г. Комарі-Віжка, що лежить на чеській стороні, на схід від Альтенбергу.

    Цей гірський хребет є бриловими горами, що прорізані цілим рядом річкових долин, річки яких стікають на південь до Огрже, на північ до Мульде або безпосередньо до Ельби.

    Основна геологічна особливість Рудних гір — пізньопалеозойський гранітний плутон Айбеншток, який має завдовжки 25 миль та завширшки до 15 миль. Прямує по осі NW-SE. Цей плутон оточений зонами контактового метаморфізму, в яких палеозойські сланці та філіти були змінені на роговики, андалузитні роговики та кварцити. Рудні жили включають залізо, мідь, олово, вольфрам, свинець, срібло, кобальт, вісмут, уран та марганець[3].

    Історія розробки корисних копалинРедагувати

    Видобуток руд ведеться давно. Перші згадки про видобуток олова і срібла в районі м. Фрайберґ належать до 1168 року. Розробка олово-рудного родовища Альтенберґ велася з 1440 року.

    Відмічають близьке в часі опанування гірниками як їх західної (саксонської), так і східної (чеської) частини.

    ТрадиціїРедагувати

    Рудні гори відомі своїми народними промислами, особливо різьбленням по дереву, виготовленням іграшок (лускунчиків) та традиційних різдвяних прикрас: різдвяних пірамід, вертепів, фігурок ангелів тощо.

    Див. такожРедагувати

    інше

    ПриміткиРедагувати

    1. Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database[Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
    2. Elkins, T H (1972). Germany (3rd ed.). London: Chatto & Windus, p. 291. ASIN B0011Z9KJA.
    3. Heinrich, E. Wm. (1958). Mineralogy and Geology of Radioactive Raw Materials. New York: McGraw-Hill Book Company, Inc. с. 283–284. 
    4. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

    ЛітератураРедагувати

    • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
    • Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.