Відкрити головне меню

Розквітселище в Україні, у Станичо-Луганському районі Луганської області. Населення становить 633 особи. Орган місцевого самоврядування — Розквітненська сільська рада.

селище Розквіт
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Станично-Луганський
Рада Розквітненська сільська рада
Код КОАТУУ 4424885101
Основні дані
Засноване 1950
Населення 633
Площа 1,53 км²
Густота населення 413,73 осіб/км²
Поштовий індекс 93625
Телефонний код +380 6472
Географічні дані
Географічні координати 48°57′12″ пн. ш. 39°34′35″ сх. д. / 48.95333° пн. ш. 39.57639° сх. д. / 48.95333; 39.57639Координати: 48°57′12″ пн. ш. 39°34′35″ сх. д. / 48.95333° пн. ш. 39.57639° сх. д. / 48.95333; 39.57639
Середня висота
над рівнем моря
156 м
Місцева влада
Адреса ради 93625, Луганська обл., Станично-Луганський р-н, с-ще Розквіт, вул. Шкільна, 1, тел. 95-2-34
Карта
Розквіт. Карта розташування: Україна
Розквіт
Розквіт
Розквіт. Карта розташування: Луганська область
Розквіт
Розквіт

РозташуванняРедагувати

Село розташоване у північній частині району, за 45 км від районного центру. Найближча залізнична станція — Кіндрашівська Нова, за 45 км. Біля села знаходиться витік річки Тепла.

ІсторіяРедагувати

Поблизу села виявлено палеолітичну стоянку, 8 курганних могильників із 28-ма курганами та 2 окремі кургани.

На нинішній території села стояла лише землянка та були конюшні. На цих полях пасли коней.

Радгосп «Розквіт» засновано восени 1929 року. Люди жили в наметах, землянках та конюшнях Першим головою радгоспу став І.В. Кухарєв. Займалися переважно розведенням коней та корів.

У роки німецько-радянської війни худобу та техніку транспортували в безпечніші місця, однак дорогою половину техніки розбили.

Увійшовши у село німці жодного не розстріляли, і пробули тут тиждень.

У 1943 році головою радгоспу став військовий Гейка, нагороджений орденом Червоної Зірки. Згодом його замінив Берзин — латвієць, знавець верхової їзди. Аби зібрати урожай, в радгоспі залишились чоловіки: Савельєв Давид, Нечипуренко Юхим, Столяров Сергій, Горбов Йосип, Титаренко Михайло.

У радгоспі було два зерносховища, контора, ясла. Техніки не вистачало, тож збіжжя залишилося під снігом у копах. Тяжкими зусиллями зерно таки відправили на фронт.

Після війни головою 3-го відділення радгоспу «Індустрія» призначено Мірошниченка Олексія Павловича. Усі жителі активно взялися за відновлення радгоспу.

Наступним, хто очолив радгосп, став Зиновій Михайлович Какапич. Агрономом став Анатолій Юхимович Химченко. Вирощували зернові, розводили велику рогату худобу.

Тракторного стану не було, тому всю техніку зберігали в селищі Широкому. Тож водії змушені були їздити на роботу до с-ща Широкий.

Школа була п'ятирічною, а в старші класи діти переходили до Широківської школи. Із понеділка до суботи діти жили в інтернаті, а на вихідні їх забирали додому.

У радгоспі побудували їдальню, контору, фельдшерсько-акушерський пункт. У цей час головою радгоспу став Анатолій Юхимович Химченко.

У 1935 році організували лазню.

23 листопада 1945 Відділок Четвертий зернорадгоспу «Індустрія» перейменовано на Розквіт.[1]

До 1986 року у селі Розквіт діяло три відділення радгоспу «Індустрія».

15 березня 1986 року, відповідно до наказу Міністерства плодоовочевого господарства УРСР, радгосп «Індустрія» реорганізовано та створено нове господарство — радгосп «Комуніст». Головою новоствореного господарства призначили Валентину Семенівну Попович, головним агрономом — Анатолія Юхимовича Химченка, головним інженером — Миколу Павловича Колодяжного, головним зоотехніком — Миколу Павловича Копачева. Спеціалізація господарства — тваринництво молочного напрямку та вирощування зернових.

Нове господарство швидко розвивалося. У селі побудували двоповерхову школу, магазин та медпункт, організували тракторний стан і пункт прийому молока, звели двоповерхове адміністративне приміщення контори та два 16-квартирні будинки. З'явилось кілька нових вулиць, а старі розширювались.

Сільська рада утворена 1992 року.

НаселенняРедагувати

За даними перепису 2001 року населення села становило 633 особи, з них 14,85% зазначили рідною мову українську, 84,04% — російську, а 1,11% — іншу[2].

ІнфраструктураРедагувати

На території села працюють 7 фермерських господарств та 4 приватні підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні зернових та олійних культур. Функціонують фельдшерсько-акушерський пункт, два магазини та ринок. Працюють школа, дошільний заклад, будинок культури та бібліотека.

Пам'яткиРедагувати

У селі є Братська могила радянських воїнів.

Видатні мешканціРедагувати

Жителька села Алексєєва Марія Григорівна, 1930 року народження, працювала в колгоспі дояркою, нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора та Жовтневої Революції.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В.В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9 (стор. 400, матеріали В. Діденко).

ПосиланняРедагувати