Відкрити головне меню

Раївка (Слов'яносербський район)

Раї́вка — село в Україні, у Слов'яносербському районі Луганської області. Населення становить 266 осіб. Орган місцевого самоврядування — Металістська сільська рада.

село Раївка
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Слов'яносербський
Рада/громада Металістська сільська рада
Код КОАТУУ 4424583908
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1756
Населення 266
Площа 0,759 км²
Густота населення 350,46 осіб/км²
Поштовий індекс 93747
Телефонний код +380 6473
Географічні дані
Географічні координати 48°41′08″ пн. ш. 39°10′54″ сх. д. / 48.68556° пн. ш. 39.18167° сх. д. / 48.68556; 39.18167Координати: 48°41′08″ пн. ш. 39°10′54″ сх. д. / 48.68556° пн. ш. 39.18167° сх. д. / 48.68556; 39.18167
Середня висота
над рівнем моря
44 м
Водойми р. Сіверський Донець
Місцева влада
Адреса ради 93733, с-ще Металіст, вул.Леніна, 55; тел. 62-5-93; 52-03-12
Карта
Раївка. Карта розташування: Україна
Раївка
Раївка
Раївка. Карта розташування: Луганська область
Раївка
Раївка
Мапа

ІсторіяРедагувати

Початок залюднення урочища Раївське припадає на весну 1756 р., коли тут осіло декілька родин сербських військових поселян на чолі з командиром капітаном Сімеоном Степановичем Пішчевичем (1731–1785)[1]. Таким чином було засновано 6 роту гусарського полку Йована Шевича в межах утвореної 1753 року військово-адміністративної одиниці — Слов'яносербії. Після переходу С. С. Пішчевича на службу до Івана Хорвата (Нова Сербія), ротою командували капітан Аврам Іванович, а надалі капітан (згодом секунд-майор) Георгій Шевич. Збереглися документи про проведення огляду «шостої роти обер і унтер офіцерам, капралам, рядовим та іншим чинам» головою Слов'яносербської комісії таємним радником А. М. Фліверком, за якими встановлюється, що в Раївці на той момент мешкало 113 чоловік, серед яких було 34 військовослужбовців, 68 члени їхніх родин, а також 11 робітників та українців[2]. З нез'ясованих поки що причин ротний шанець з Раївки було перенесено до іншого населеного пункту, а разом з ним переїхали й військові зі своїми родинами.

Пізніше, найвірогідніше близько 1775 року, Раївка потрапила до складу рангової дачі підполковника Бахмутського гусарського полку Костянтина Миколайовича Юзбаша (1724-17.9.1802?)[3]. На 1777 р. в ній значилось 26 селянських подвір'їв[4]. Після смерті бригадира і кавалера К. М. Юзбаша, Раївка була успадкована його сином — відставним секунд-майором Бахмутського гусарського полку Олександром Костянтиновичем Юзбашем[5], а по смерті останнього (1827/1828 р.) — його донькою підполковницею Марією Олександрівною Депрерадович[6].

За даними на 1859 рік у власницькому селі Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії було 70 селянських подвірь, в яких проживало 492 селянина (245 чоловіків та 247 жінок), існував завод[7].

Згодом Раївка потрапила до володінь поручника Родіона Миколайовича Герсеванова (нар. 1825), а по його смерті (перш. пол. 1850-х рр.) успадкована донькою — дівицею Ганною Родіонівною Герсевановою, з дачі якої 15 травня 1863 р. було виділено 784 десятини землі на 196 душ тимчасовозабов'язаних селян[8].

З Раївкою пов'язаний цікавий епізод руху народників. Так, улітку 1874 року харківські народники М. М. Барков і О. С. Ємельянов завітавши до цього села, з'ясовували настрої місцевих селян и вели серед них пропаганду. Здається, Раївка була рідним для дружини Миколи Баркова — Катерини[9].

Відомо, що ще у XVIII ст. К. М. Юзбашем в Раївці було побудовано кам'яний винокурний завод[10]. Протягом щонайменше XIX ст. в Раївці знаходився один з трьох у Слов'яносербському повіті кінний завод, на якому розводили більше сотні коней переважно донської породи, мішаної з гірською[11].

Станом на 1886 рік у селі, що входило до Веселогірської волості, мешкало 538 осіб, налічувалось 80 дворів[12].

Російсько-українська війна 2014–2015 роківРедагувати

12 лютого 2015 року поблизу Раївки українські бійці виявили та знищили схованку терористів — сховано набої. Внаслідок підриву, крім боєкомплекту, загинули та поранені терористи[13].

ПриміткиРедагувати

  1. Известие о похождении Симеона Степановича Пишчевича. 1731–1785. — М., 1884. — С. 185.
  2. Дегтярев Ю. Сказание о земле Славяносербской — Славяносербия, 1753–1764 // Сеоба Срба у Руско царство половином 18. века: зборник радова са Међународног научног скупа у Новом Саду, 7-9. маја 2003. / [Главни уредник Средоје Лалић; преводилац резимеа са украјинског и руског језика на српски Лука Хајдуковић; преводилац резимеа са српског на енглески језик Надежда Рајчан]. — Нови Сад: Српско-украјинско друштво; Архив Војводине; Музеј града Новог Сада, 2005 (Нови Сад: Пан-папир). — С. 232.
  3. Подов В. И. Донбасс. Век XVIII. — Луганск: Світлиця, 1998. — С. 47, 54.
  4. Феодосій (Макарьевский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. — Катеринослав, 1880. — Вып. 2. — С. 161.
  5. Подов В. И. Донбасс. Век XVIII. — С. 56.
  6. Державний архів Луганської області. — Ф. 106. — Оп. 2. — Спр. 57.
  7. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 2251) (рос. дореф.)
  8. Державний архів Луганської області. — Ф. 106. — Оп. 1. — Спр. 243.
  9. Світленко С. І. Суспільний рух на Катеринославщині у 50-80-х рр. XIX ст. — Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2006. — С. 139.
  10. Подов В. И. Донбасс. Век XVIII. — С. 131–132.
  11. Военно-топографо-статистическое описание Екатеринославской губернии, 1821 г. // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. — Вип. 2: Південна Україна XVIII–XIX століття. — Запоріжжя: РА «Тандем-У». — С. 35.
  12. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  13. На Луганщині українські бійці знищили групу терористів з боєприпасами

ПосиланняРедагувати