Відкрити головне меню

Рагуль

жаргонне прізвисько

Рагу́ль (також ро́гуль) — «сільський житель» в українському та російському молодіжному та кримінальному сленгу[1]. Одне зі зневажливих прізвиськ галицьких українців, яке вживали у Львові деякі росіяни з 1960-х років[2]. У ширшому розумінні — малокультурна людина.

Версії про походження слова

Походження слова «рагуль» — від слова «роги», тобто означає рогатий, той, що має роги, а вимова «рагуль», «рагатий» через літеру «а» свідчить про російськомовне вживання слова.

У «Словнику російських народних говорів»[3] слово «рогуль» зафіксовано також в значенні «грубый деревенский человек» (записано у 1938 році)[4]

Сучасні дослідження

Дослідник історії Львова Ілько Лемко зауважує, що після окупації Західної України Радянським Союзом росіяни, які сюди приїхали, почали зневажливо називати галичан спочатку «вуйками», з кінця 1960-х років «рагулями». Віднедавна деякі галицькі українці, мешканці міст, почали цими словами називати своїх же побратимів, але вихідців зі села.[2]

Це поняття вживане у багатьох сферах життя Львова. Сучасні діячі культури Львова визначають це слово як синонім до понять «некультурна, малокультурна людина», «марґінал»[5]. У сленгу музикантів Львова, наприклад, це слово означає: «музикант, що грає весільну та застарілу музику»[6]

Дослідник історії Львова Ілько Лемко:

« Означення "рагуль", що, нагадую, у жодному разі не є означенням національним чи соціальним, найближче стикається з означенням "плебей", що є протилежністю до людини шляхетної як не за походженням, то, принаймні, за духом. Рагульській пихатості протистоїть природна простота і благородство шляхетних - антирагулізм.[2] »
« Але якщо хтось думає, що "рагулі" - це українці, а стисліше - галичани з села, той глибоко помиляється. Я зустрічав типових рагулів росіян і євреїв, які все життя мешкали у великих містах. Отже, перед тим, як говорити про рагулів, треба їх якомога чіткіше термінологічно ідентифікувати.[2] »

Аналізуючи процес засвоєння принизливих назв колоніальними народами Микола Рябчук пише:

« …перед нами типовий, описаний класиками культурної антропології, приклад засвоєння аборигенами колоніальної точки зору на себе як на недонарод із недомовою, недокультурою, недорелігією і т. д. і т. п. Це – прийняття фальшивого й самопринизливого self-image (уявлення про себе), нав'язаного колонізаторами, – в даному разі, уявлення про таку собі «співаючу і танцюючу Малоросію» (за Гоголем), котра коли й мала якесь самобутнє минуле, то майбутнього вже аж ніяк мати не може.

Американська дослідниця Оксана Грабович, розвиваючи ідеї Франца Фанона, чудово описала цей процес засвоєння колонізованими негативного self-image, нав'язуваного колонізаторами, процес інтерналізації негативних проекцій панівної культури. Оскільки колонізований народ, – пише вона, – “внаслідок своєї політичної, економічної й загальної залежності від колонізатора не має змоги проектувати на нього свої власні негативні якості («колективну тінь», у термінах Юнґа, тобто все те негативне і деструктивне, що існує у колективній психіці), то він змушений проектувати їх на самого себе…” Приймаючи систему цінностей колонізаторів, колонізоване суспільство вступає в дедалі гостріший конфлікт із самим собою. Абориген починає ненавидіти себе і тим самим поглиблює власне приниження й поневолення. «Поневолена група стає врешті зневаженою меншістю на власній землі». Як називають цю меншість у більшості наших міст, я гадаю, вам добре відомо: «быки, жлобы, когуты, рогули, колхозники» – перелік дерогативів можна продовжити.[7]

»

Письменник і публіцист Юрій Винничук, який видав низку книг про легенди, звичаї та культуру Львова, підтримує теорію, що рагулями за Австро-Угорщини і Польщі могли називати мешканців львівських передмість[8]. В'їзд на возах до міста дозволявся тільки вночі, а на світанку, продавши свій товар перекупникам, селяни і мешканці передмість покидали місто. Отже рогулями могли бути прості неосвічені люди, і коли когось хотіли охарактеризувати, як людину недалеку, то називали «рогулем». Львів'яни словом «рогатка» називали й називають досі ті споруди й самі місця, перехрестя, де знаходились рогатки[9].

Приклади вживання у літературі

  • У Львові завжди залишається приблизно та сама кількість сволоти, божевільних, патріотів, громадян, міщан, богеми, рогулів, москалів — усіх категорій населення (Юрій Андрухович, «Мала інтимна урбаністика»);
  • …формали-тубільці — автохтонні жителі Мідних Бук — зовнішньо дещо відмінні, що пояснюється нечистою кров'ю. Цей ареал заселений гібридними видами: гопнік-рагуль, гоп «Прикарпатський», гопнікобик. (Любко Дереш, «Культ»);
  • Я, Віктор Неборак, солідарний з нею (Оксаною Забужко) в тому, що з нас, українців, уже довгий час роблять «рогулів» і «жлобів» (Віктор Неборак, «Повернення в Леополіс»)

Див. також

Відповідники в інших культурах

Примітки

  1. Ставицька Леся. Український жарґон. Словник
  2. а б в г Рагулі і антирагулі (Ілько Лемко для zaxid.net, 14 квітня 2009)
  3. Словарь русских народных говоров. Выпуск 35. Реветь-Рящик. - СПБ. : Наука, 2001 [1]
  4. «У этого рогуля ничего не добьешься.» «Живут там одни рогули, с которыми не сговоришься.» «Несколько пьяных рогулей вломились в избу-читальню» «Этому рогулю необходимо выучиться грамоте»
  5. Дроздов О. До 750-річчя Львова: місто-феномен, місто-легенда, місто-жертва (Дзернкало тижня, № 37 (616) 30 вересня — 6 жовтня 2006)
  6. Словник сленгу львівських музикантів. Архів оригіналу за 8 травень 2013. Процитовано 1 січень 2011. 
  7. Микола Рябчук. Протистояння двох міфологій: імперський виклик, націоналістична відповідь // Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. - Київ: Критика, 2000
  8. Епоха розвинутого рогулізму (ТСН, 16.09.2009)
  9. Фото львівських рогаток, довоєнні і сучасні

[2]

Посилання