Після кохання (фільм, 2012)

«Після кохання» (фр. À perdre la raison; англомовна назва — «Наші діти» (англ. Our Children)) — бельгійський фільм-драма 2012 року, поставлений режисером Жоакімом Лафоссом. В основу стрічки лягла реальна справа матері-дітовбивці Женев'єви Лермітт, яка у 2008 році сколихнула всю Бельгію . Прем'єра стрічки відбулася 22 травня 2012 року на 65-му Каннському кінофестивалі, де вона брала участь у програмі Особливий погляд[2][3][4]. У 2012 році фільм було номіновано в 7-ми категоріях на здобуття бельгійської національної кінопремії «Магрітт», у 3-х з яких він отримав перемогу, зокрема за найкращий фільм .

Після коханняPicto infobox cinema.png
фр. À perdre la raison
A perdre la raison poster.jpg
Жанр драма
Режисер Жоакім Лафосс
Продюсери Жак-Анрі Бронкар
Олів'є Бронкар
Сценаристи Матьє Рейнарт
Тома Бідеґен
Жоакім Лафосс
У головних
ролях
Емілі Дек'єнн
Нільс Ареструп
Тахар Рахім
Оператор Жан-Франсуа Енжен
Художник Анна Фалгерес
Кінокомпанія Arte / Cofinova 6, Belgacom
BNP Paribas Fortis Film Fund
Box Productions
Canal+
Тривалість 111 хв.
Мова французька
Країна Бельгія Бельгія
Люксембург Люксембург
Франція Франція
Швейцарія Швейцарія
Рік 2012
Дата виходу 22 травня 2012 (Каннський МКФ)30 травня 2012 (Бельгія)
Кошторис 6,1 млн[1]
Касові збори $447 563[1]
IMDb ID 1660302
Рейтинг IMDb: 6.8/10 stars

СюжетРедагувати

Сюжет стрічки, заснованої на реальних подіях, розпочинається зі вбивства матір'ю трьох дітей, а далі йде передісторія, що розповідає, чому це сталося.
Бельгійський лікар Андре Пеньє (Нільс Ареструп), повертаючись з чергової подорожі, привозить з собою марокканського хлопчика на ім'я Мунір і виховує його як власного сина. Подорослішавши, юнак закохується і одружується на звичайній бельгійській дівчині Мюріель, що працює вчителькою в одній зі шкіл. Після весілля Пеньє запрошує молодят пожити у своїй просторій квартирі. Він оточує їх турботою і батьківським теплом, а дітям, які з'являються в сім'ї один за одним, стає люблячим дідусем. У квартирі доктора стає тісно, тому дружина підштовхує Муніра до купівлі свого дому в Марокко. Той ніби і погоджується, але після розмови з Пеньє різко змінює рішення. У цей непростий момент Мюріель дізнається, що знову вагітна. Життя для сім'ї, у якої нарешті з'явився довгожданий син, налагоджується. Мунір у складчину з Андре купують великий будинок, де усім вистачає місця. Тільки Мюріель вже не витримує цієї напруги. Вона розуміє, що вже ніколи не буде хазяйкою ні у своєму домі, ні у своєму житті. Ситуація нагнітається, коли у жінки відбувається відкритий конфлікт з Андре. Щоб позбавити своїх дітей від впливу доктора і полегшити їх життя Мюріель перерізує їм горло. На самогубство вона не зважилася, тому сама подзвонила в поліцію…

У роляхРедагувати

Емілі Дек'єнн ···· Мюріель
Нільс Ареструп ···· Андре Пеньє
Тахар Рахім ···· Мунір
Жан-Шарль Отера ···· професор Maryns
Стефан Біссо ···· Франсуаза
Данієль Феіс ···· піаніст
Клер Бодсон ···· жінка-поліцеський у шпиталі
Байя Белаль ···· Рашида
Мунія Рауї ···· Фатіма
Редуен Бехаш ···· Самір

Основа для фільмуРедагувати

28 лютого 2007 року 42-річна Женев'ва Лермітт з бельгійського міста Нівель (Валлонський Брабант) зарізала п'ятьох своїх дітей віком від 3-х до 14 років[5]. На суді вона пояснила, що їй набридло сидіти з дітьми вдома, поки її чоловік, марокканець Бучаїб Мокадем, їздить у справах, не звертаючи уваги на її проблеми. В день убивства у Лермітт стався нервовий зрив. Вона дзвонила своєму психіатрові, але той не зміг її прийняти. Тоді жінка узяла ніж і по черзі зарізала дітей. Після цього жінка подзвонила до поліції і зізналася у вбивствах. Потім ударила себе ножем в груди, але лікарі встигли її врятувати[6]. У грудні 2009 року Женев'єву Лермітт було засуджено до пожиттєвого ув'язнення[7].

ВизнанняРедагувати

Нагороди та номінації фільму «Після кохання»[8][9]
Рік Кінофестиваль/кінопремія Категорія/нагорода Номінант Результат
2012 65-й Каннський кінофестиваль Особливий погляд Жоакім Лафосс Номінація
Особливий погляд — Найкраща акторка Емілі Дек'єнн Нагорода
Асоціація кінокритиків Бельгії Премія Андре Каванса за найкращий фільм Після кохання Нагорода [10]
Премія Європейської кіноакадемії Найкраща акторка Емілі Дек'єнн Номінація [11]
Міжнародний кінофестиваль у Сан Пауло Премія критиків — Особлива згадка Жоакім Лафосс Нагорода
2013 Премія «Магрітт» Найкращий фільм Після кохання Нагорода
Найкращий режисер Жоакім Лафосс Номінація
Найкраща акторка Емілі Дек'єнн Нагорода
Найкраща акторка другого плану Стефан Біссо Номінація
Найкращий сценарій Матьє Рейнарт, Жоакім Лафосс Номінація
Найкращий монтаж Софі Веркріз Нагорода
Найкращий звук Інгрід Симон, Тома Годі Номінація
Премія «Люм'єр» Найкращий франкомовний фільм Після кохання Номінація
Премія «Сезар» Найкращий фільм іноземною мовою Після кохання Номінація
Міжнародний кінофестиваль у Палм-Спрінгс Найкраща акторка Емілі Дек'єнн Нагорода
Кришталевий глобус Найкраща акторка Емілі Дек'єнн Номінація

ПриміткиРедагувати

  1. а б A perdre la raison (Our Children) (2012) на JPBox-Office
  2. 2012 Official Selection. Cannes. Процитовано 25.02.2016. 
  3. 7 Days in Havana officially selected for Cannes Film Festival 2012. katniss. Архів оригіналу за 27 січень 2013. Процитовано 25.022016. 
  4. Cannes (2012-05-27). Awards 2012. festival-cannes.fr. Cannes Film Festival. Архів оригіналу за 18.12.2012. Процитовано 25.02.2016. 
  5. Le scénario de " À perdre la raison " a dû être atténué Marc Metdepenningen, lesoir.be, 30 травня 2012
  6. Ангелина КАРЯКИНА. Женевьев Лермитт зарезала пять своих детей. Gazeta.ua. 15.12.2008. Процитовано 25.02.2016. (рос.)
  7. Бельгийцу выставили счет за суд над убийцей его детей. BBC Russian. 27.03.2010. Процитовано 25.02.2016. (рос.)
  8. Нагороди та номінації фільму «Після кохання» на сайті IMDb(англ.)
  9. Récompenses et nominations pour le film À perdre la raison на AlloCiné
  10. "À perdre la raison", le film inspiré de l’affaire Lhermitte, reçoit le Prix Cavens. L'Avenir (фр) (Corelio). 19 грудня 2012. Процитовано 25.02.2016. 
  11. Knegt, Peter (3 листопада 2012). 'Amour' Leads European Film Award Nominations; 'Rust and Bone' Snubbed. IndieWire. Процитовано 9 грудня 2012. 

ПосиланняРедагувати