Після кохання (фільм, 2012)
«Після кохання» (фр. À perdre la raison; англомовна назва — «Наші діти» (англ. Our Children)) — бельгійський фільм-драма 2012 року, поставлений режисером Жоакімом Лафоссом. В основу стрічки лягла реальна справа матері-дітовбивці Женев'єви Лермітт, яка у 2008 році сколихнула всю Бельгію . Прем'єра стрічки відбулася 22 травня 2012 року на 65-му Каннському кінофестивалі, де вона брала участь у програмі Особливий погляд[2][3][4]. У 2012 році фільм було номіновано в 7-ми категоріях на здобуття бельгійської національної кінопремії «Магрітт», у 3-х з яких він отримав перемогу, зокрема за найкращий фільм .
Після кохання | |
---|---|
фр. À perdre la raison | |
Жанр | драма |
Режисер | Жоакім Лафосс |
Продюсери | Жак-Анрі Бронкар Олів'є Бронкар |
Сценаристи | Матьє Рейнарт Тома Бідеґен Жоакім Лафосс |
У головних ролях | Емілі Дек'єнн Нільс Ареструп Тахар Рахім |
Оператор | Жан-Франсуа Енжен |
Художник | Анна Фалгерес |
Кінокомпанія | Arte / Cofinova 6, Belgacom BNP Paribas Fortis Film Fund Box Productions Canal+ |
Тривалість | 111 хв. |
Мова | французька |
Країна | Бельгія Люксембург Франція Швейцарія |
Рік | 2012 |
Дата виходу | 22 травня 2012 (Каннський МКФ)30 травня 2012 (Бельгія) |
Кошторис | €6,1 млн[1] |
Касові збори | $447 563[1] |
IMDb | ID 1660302 |
Рейтинг | IMDb: |
Сюжет
ред.Сюжет стрічки, заснованої на реальних подіях, розпочинається зі вбивства матір'ю трьох дітей, а далі йде передісторія, що розповідає, чому це сталося.
Бельгійський лікар Андре Пеньє (Нільс Ареструп), повертаючись з чергової подорожі, привозить з собою марокканського хлопчика на ім'я Мунір і виховує його як власного сина. Подорослішавши, юнак закохується і одружується на звичайній бельгійській дівчині Мюріель, що працює вчителькою в одній зі шкіл. Після весілля Пеньє запрошує молодят пожити у своїй просторій квартирі. Він оточує їх турботою і батьківським теплом, а дітям, які з'являються в сім'ї один за одним, стає люблячим дідусем. У квартирі доктора стає тісно, тому дружина підштовхує Муніра до купівлі свого дому в Марокко. Той ніби і погоджується, але після розмови з Пеньє різко змінює рішення. У цей непростий момент Мюріель дізнається, що знову вагітна. Життя для сім'ї, у якої нарешті з'явився довгожданий син, налагоджується. Мунір у складчину з Андре купують великий будинок, де усім вистачає місця. Тільки Мюріель вже не витримує цієї напруги. Вона розуміє, що вже ніколи не буде хазяйкою ні у своєму домі, ні у своєму житті. Ситуація нагнітається, коли у жінки відбувається відкритий конфлікт з Андре. Щоб позбавити своїх дітей від впливу доктора і полегшити їх життя Мюріель перерізує їм горло. На самогубство вона не зважилася, тому сама подзвонила в поліцію…
У ролях
ред.Емілі Дек'єнн | ···· | Мюріель |
Нільс Ареструп | ···· | Андре Пеньє |
Тахар Рахім | ···· | Мунір |
Жан-Шарль Отера | ···· | професор Maryns |
Стефан Біссо | ···· | Франсуаза |
Данієль Феіс | ···· | піаніст |
Клер Бодсон | ···· | жінка-поліцеський у шпиталі |
Байя Белаль | ···· | Рашида |
Мунія Рауї | ···· | Фатіма |
Редуен Бехаш | ···· | Самір |
Основа для фільму
ред.28 лютого 2007 року 42-річна Женев'ва Лермітт з бельгійського міста Нівель (Валлонський Брабант) зарізала п'ятьох своїх дітей віком від 3-х до 14 років[5]. На суді вона пояснила, що їй набридло сидіти з дітьми вдома, поки її чоловік, марокканець Бучаїб Мокадем, їздить у справах, не звертаючи уваги на її проблеми. В день убивства у Лермітт стався нервовий зрив. Вона дзвонила своєму психіатрові, але той не зміг її прийняти. Тоді жінка узяла ніж і по черзі зарізала дітей. Після цього жінка подзвонила до поліції і зізналася у вбивствах. Потім ударила себе ножем в груди, але лікарі встигли її врятувати[6]. У грудні 2009 року Женев'єву Лермітт було засуджено до пожиттєвого ув'язнення[7].
Визнання
ред.Нагороди та номінації фільму «Після кохання»[8][9] | |||||
---|---|---|---|---|---|
Рік | Кінофестиваль/кінопремія | Категорія/нагорода | Номінант | Результат | |
2012 | 65-й Каннський кінофестиваль | Особливий погляд | Жоакім Лафосс | Номінація | |
Особливий погляд — Найкраща акторка | Емілі Дек'єнн | Перемога | |||
Асоціація кінокритиків Бельгії | Премія Андре Каванса за найкращий фільм | Після кохання | Перемога | [10] | |
Премія Європейської кіноакадемії | Найкраща акторка | Емілі Дек'єнн | Номінація | [11] | |
Міжнародний кінофестиваль у Сан Пауло | Премія критиків — Особлива згадка | Жоакім Лафосс | Перемога | ||
2013 | Премія «Магрітт» | Найкращий фільм | Після кохання | Перемога | |
Найкращий режисер | Жоакім Лафосс | Номінація | |||
Найкраща акторка | Емілі Дек'єнн | Перемога | |||
Найкраща акторка другого плану | Стефан Біссо | Номінація | |||
Найкращий сценарій | Матьє Рейнарт, Жоакім Лафосс | Номінація | |||
Найкращий монтаж | Софі Веркріз | Перемога | |||
Найкращий звук | Інгрід Симон, Тома Годі | Номінація | |||
Премія «Люм'єр» | Найкращий франкомовний фільм | Після кохання | Номінація | ||
Премія «Сезар» | Найкращий фільм іноземною мовою | Після кохання | Номінація | ||
Міжнародний кінофестиваль у Палм-Спрінгс | Найкраща акторка | Емілі Дек'єнн | Перемога | ||
Кришталевий глобус | Найкраща акторка | Емілі Дек'єнн | Номінація |
Примітки
ред.- ↑ а б A perdre la raison (Our Children) (2012) на JPBox-Office
- ↑ 2012 Official Selection. Cannes. Процитовано 25.02.2016.
- ↑ 7 Days in Havana officially selected for Cannes Film Festival 2012. katniss. Архів оригіналу за 27 січня 2013. Процитовано 25.022016.
- ↑ Cannes (27 травня 2012). Awards 2012. festival-cannes.fr. Cannes Film Festival. Архів оригіналу за 18.12.2012. Процитовано 25.02.2016.
- ↑ Le scénario de " À perdre la raison " a dû être atténué [Архівовано 2014-10-23 у Wayback Machine.] Marc Metdepenningen, lesoir.be, 30 травня 2012
- ↑ Ангелина КАРЯКИНА. Женевьев Лермитт зарезала пять своих детей. Gazeta.ua. 15.12.2008. Процитовано 25.02.2016.(рос.)
- ↑ Бельгийцу выставили счет за суд над убийцей его детей. BBC Russian. 27.03.2010. Процитовано 25.02.2016.(рос.)
- ↑ Нагороди та номінації фільму «Після кохання» на сайті IMDb(англ.)
- ↑ Récompenses et nominations pour le film À perdre la raison на AlloCiné
- ↑ "À perdre la raison", le film inspiré de l’affaire Lhermitte, reçoit le Prix Cavens. L'Avenir (фр) . Corelio. 19 грудня 2012. Процитовано 25.02.2016.
- ↑ Knegt, Peter (3 листопада 2012). 'Amour' Leads European Film Award Nominations; 'Rust and Bone' Snubbed. IndieWire. Процитовано 9 грудня 2012.
Посилання
ред.- Після кохання на сайті IMDb (англ.) (станом на 25.02.2016)
- Після кохання на сайті AlloCiné (фр.) (станом на 25.02.2016)
- Після кохання на сайті Rotten Tomatoes (англ.)
- Після кохання у соцмережі «Facebook»