Пізньоцвіт

рід рослин
Пізньоцвіт
Пізньоцвіт осінній
Пізньоцвіт осінній
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Лілієцвіті (Liliales)
Родина: Пізньоцвітові (Colchicaceae)
Рід: Пізньоцвіт (Colchicum)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Colchicum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Colchicum
EOL logo.svg EOL: 33203
IPNI: 24150-1
ITIS logo.svg ITIS: 42906
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 13444

Пізньоцві́т (Colchicum)[1] — рід багаторічних рослин родини Пізньоцвітових, що налічує близько 100 видів. Його представники розповсюджені в помірних і субтропічних областях Старого Світу. Усі пізньоцвіти отруйні, серед них також є лікарські, медоносні й декоративні рослини.

НазваРедагувати

Латинська назва colchicum походить від давньогрецької назви сучасної Грузії — Колхіда, тому що на її теренах пізньоцвіти досить поширені. Українська назва вказує на незвичний строк цвітіння представників роду, оскільки переважна більшість пізньоцвітів розквітають восени, коли інші рослини вже завершили свій розвиток. Таке ж саме походження має українська народна назва «зимовник», яка співзвучна з польською zimowit. Англійці інколи називають пізньоцвіти «гола леді», маючи на увазі, що їхні квіти з'являються ще до появи листків. В Середньовіччі пізньоцвіти називали filius ante patrem («син поперед батька») через те, що плоди дозрівають наступного року після цвітіння, внаслідок чого здається, що протягом одного календарного року плоди з'являються начебто раніше за квітки.

ОписРедагувати

Пізньоцвіти являють собою досить однорідну групу видів, до якої належать цибулинні трав'янисті рослини заввишки 10-60 см. Бульбоцибулини великі, вкриті цупкими коричневими піхвами листків, які подовжуюючись, охоплюють нижню частину стебла у вигляді плівчастої трубки. Листків 2-8, вони широко- або довгастоланцетні, завдовжки 12-30 см, з'являються під час цвітіння або після нього.

Квітки великі, двостатеві, зазвичай актиноморфні і шестичленні (лише у Colchicum coloratum зигоморфні). Як правило, вони піднесені на коротких квітконосах, але у 3 видів (Colchicum melanthioides, Colchicum coloratum, Colchicum scabromarginatum) квіти сидячі. Форма пелюсток міниться від ланцетної до обернено-яйцеподібної, з більш-менш загостреною верхівкою; колір — від блідо-рожевого до пурпурового, як виняток у окремих видів бувають білі, темно-червоні, жовті або пістряві квітки. Тичинок 6. Пиляки великі, переважно жовті або жовто-гарячі (рідше — чорні), зазвичай перевищують тичинкові нитки вдвічі. Плід — коробочка, що містить численне дрібне насіння.

Хімічний складРедагувати

Всі органи пізньоцвітів містять алкалоїд колхіцин, який перешкоджає поділу клітин. Через це рослини смертельно отруйні для людини і хребетних тварин, навіть потрапляння соку може призвести до подразнення шкіри. Окрім колхіцину пізньоцвітам властива наявність схожої сполуки — колхаміну.

Екологія та поширенняРедагувати

 
Пістряві квіти Colchicum variegatum

Рослини помірно світло- та теплолюбні, а за рахунок того, що розвиваються у сезон, коли ґрунт добре зволожений, вважаються доволі посухостійкими. Усі пізньоцвіти є ефемероїдами, тобто видами з коротким вегетаційним періодом, який розпочинається восени, переривається взимку, а далі продовжується наприкінці весни — початку літа. Лише 7 видів квітнуть навесні, їх безперервний цикл розвитку близький до інших ранньовесняних квітів. Пізньоцвіти віддають перевагу глинистим, добре проникним та дренованим ґрунтам. Найкраще розвиваються у відкритих біоценозах: на схилах гір, у степах, напівпустелях тощо.

Пізньоцвіти запилюються бджолами і при великій щільності популяцій можуть бути джерелом підтримуючого медозбору восени. У видів із сидячими квітами запилення відбувається за допомогою дрібних гризунів. Окрім насіннєвого, у пізньоцвітів поширене і вегетативне розмноження за допомогою дочірніх цибулинок. Іноді вони утворюються у настільки великій кількості, що пригнічують цвітіння материнської цибулини.

Центр видового розмаїття розташований в Середземномор'ї, Малій Азії, на Кавказі, у Закавказзі. Крім того, пізньоцвіти зростають у Південній та Східній Європі, Північній Африці, в Ірані, Казахстані, Пакистані та Індії (Кашмір).

ЗастосуванняРедагувати

 
Квіти Colchicum byzantinum

Пізньоцвіти здавна відомі як декоративні рослини, втім, поступаються в популярності схожим на них шафранам. Це пояснюється кількома причинами: по-перше, отруйністю рослин, через яку садівники вимушені працювати з ними в рукавичках, по-друге, здатністю квітконосів полягати під дощем, по-третє, пізнім розвитком великих листків, які відмирають влітку і надають квітникам непривабливого вигляду. Щоб нівелювати останню ваду, пізньоцвіти рекомендують висаджувати разом з високими багаторічними квітами, які влітку своїми стеблами маскують відмираючі листки. Найпоширенішими в культурі є пізньоцвіт осінній, Colchicum byzantinum, Colchicum bornmuelleri та Colchicum speciosum, на основі яких виведено декілька сортів, в тому числі з повними квітами.

Насіння і бульбцибулини пізньоцвітів використовують як лікарську сировину. В минулі сторіччя їх застосовували для лікування подагри, в XXI сторіччі вони слугують сировиною для видобутку колхіцину, який застосовують переважно для лікування раку і в цитогенетичних дослідженнях. Самолікування народними методами суворо протипоказане у зв'язку із надзвичайною отруйністю рослин.

ВидиРедагувати



ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б The Plant List.(англ.)