Пізньоцвіт Фоміна
| Пізньоцвіт Фоміна | ||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| Colchicum fominii Bordz. | ||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||
|
Пізньоцві́т Фоміна́ (Colchicum fominii)[1] — багаторічна рослина родини пізньоцвітових. Вид занесений до Червоної книги України і Європейського червоного списку.
Опис ред.
Невеличка трав'яниста рослина заввишки 8-10 см, геофіт, осінній ефемероїд. Бульбоцибулина довгасто-яйцеподібна або яйцеподібна, обгорнута чорними шкірястими оболонками, витягнутими в довгу шийку. Стебло 6-15 см заввишки. Листки лінійноланцетні, з короткими сосочками по краях, розвиваються наступного після цвітіння року. Квітки 3-4 см завдовжки, лілові, поодинокі, іноді розвиваються по 2-3 на одній рослині.
Екологія та поширення ред.
Вид світлолюбний, помірно посухостійкий, віддає перевагу проникним ґрунтам. Росте у типчаково-ковилових степах, на степових схилах, у лісосмугах, заростях чагарників, штучних деревних насадженнях.
Плодоносить у квітні-травні. Розмножується насінням.
Ендемік Західного Причорномор'я з досить невеликою зоною розповсюдження. Центр ареалу знаходиться в Добруджі і на Бесарабській височині, в Україні пізньоцвіт Фоміна росте в басейнах річок Кучурган, Киргиж, Когильник.
Значення і статус виду ред.
Головним негативним чинником, що спричинює зменшення популяцій, є антропогенне навантаження: рекреаційний вплив, розорювання схилів, гідротехнічні роботи в долинах річок. В Україні вид охороняється лише в межах геологічної пам'ятки природи «Гребеники». Крім того, пізньоцвіт Фоміна занесений до Резолюції 6 Бернської конвенції.
Систематика ред.
Рослина вперше зібрана В. І. Бурчаком-Абрамовичем в середині 1930-х років в околицях села Гребеники Одеської області. По зібраним квітучим особинам Є. І. Бордзиловський (1938) описав її як новий ендемічний вид і назвав його на честь відомого українського ботаніка Олександра Фоміна. Сучасні систематики по-різному розглядають цей таксон: одні надають йому статус окремого виду, інші вважають синонімом спорідненого виду — пізньоцвіту піщаного.
Література ред.
- Крицька Л. І., Дятлов С. Є. Пізньоцвіт Фоміна (Colchicum fominii Bordz.) // Червона книга України. Рослинний світ / За ред. Я. П. Дідуха. — Київ: Глобалконсалтинг, 2009. — С. 78. — ISBN 978-966-97059-1-4.
- Дятлов С. Е. Новые местонахождения безвременника Фомина на территории Одесской области. — В кн.: Мат. науч. конф. молодых ученых Одесского университета. Сер. биол. — Одесса. — 1985. — С. 142—143. (рос.)
Джерела ред.
- ↑ The Plant List.(англ.)
Посилання ред.
- Пізньоцвіт Фоміна [Архівовано 9 січня 2015 у Wayback Machine.] в Червоній книзі України. — Переглянуто 8 січня 2015.