Біоцено́з (від біо- та грец. koinós — спільний) — сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, що населяють окрему ділянку суші або водоймища і відзначаються певними взаємозв'язками як між собою, так і з абіотичними чинниками середовища.

Біоценоз
Зображення
Досліджується в біоценологія
Першовідкривач або винахідник Карл Август Мебіус
Протилежне technocenosisd
Схема трофічних зв'язків у водному і наземному біоценозах

Загальний опис

ред.

Термін «біоценоз» ввів німецький біолог К. Мьобіус (1877). Біоценоз — сукупність організмів біогеоценоза, що утворюється внаслідок боротьби за існування, природного відбору та інших чинників еволюції.

За участю в біогенному колообігу речовин в біоценозі розрізняють три групи організмів.

Взаємозв'язки організмів у біоценозі різноманітні. Крім трофічних зв'язків, що визначають ланцюги живлення (іноді дуже своєрідні — див. Паразитизм, Симбіоз), існують зв'язки, засновані на тому, що одні організми стають субстратом для інших (топічні зв'язки), створюють необхідний мікроклімат тощо. Часто можна простежити в біоценозі групи видів, пов'язані з певним видом і цілком залежать від останнього (консорції).

Для біоценозів властивий поділ на дрібніші підлеглі одиниці — мероценози, тобто утворення, що складаються закономірно, які залежать від біоценоза в цілому (наприклад, комплекс мешканців гниючих дубових пнів в діброві). Якщо енергетичним джерелом в біоценозі служать не автотрофи, а тварини (наприклад, кажани в біоценозі печер), то такі біоценози залежать від припливу енергії із зовні і є неповноцінними, представляючи в сутності мероценози.

В біоценозі можна вирізнити й інші підлеглі угруповання організмів, наприклад синузії. Для біоценозів також притаманний поділ на угруповання організмів по вертикалі (яруси біоценоза). У річному циклі в біоценозі змінюються чисельність, стадії розвитку та активність окремих видів, створюються закономірні сезонні аспекти біоценоза.

Біоценоз — єдність, що діалектично розвивається, змінюється в підсумку діяльності компонентів, які входять до його складу, внаслідок чого відбуваються закономірні зміни і зміна біоценозу (сукцесії), які можуть приводити до відновлення різко порушених біоценозів (наприклад, ліси після пожежі тощо).

Розрізняють насичені і ненасичені біоценози. У насиченому біоценозі всі екологічні ніші (див. Ніша екологічна) зайняті і вселення нового виду, неможливе без знищення або подальшого витіснення будь-якої складової біоценозу. Ненасичені біоценози вирізняються можливістю вселення в них нових видів без знищення інших учасників.

Можна розрізняти первинні біоценози, утворені без впливу людини (цілинний степ, незайманий ліс), і вторинні, змінені діяльністю людини (ліси, які виросли на місці зведених, заселення водосховищ). Особливим різновидом є агробіоценози, де набори основних складових біоценозу, свідомо регулюються людиною. Між первинними біоценозами і агробіоценозами, є весь розбіг переходів.

Вивчення біоценозів важливе для раціонального освоєння земель і водних просторів, через те що тільки правильне розуміння регулятивних процесів в біоценозах, дозволяє людині вилучати частину продукції біоценозу без його порушення і знищення.

Найважливішими кількісними показниками біоценозів, є біорізноманіття (сукупна кількість видів в біоценозі) та біомаса (сукупна маса всіх живих організмів цього біоценозу).

Біорізноманіття визначає насамперед сталість біоценозу та його витривалість за несприятливого впливу. Водночас найвразливішими є біоценози, де кількість видів найменша (наприклад, арктичні).

Біомаса показує загальну продуктивність (біопродуктивність) біоценозу. Біоценозом із найбільшим відомим значенням біомаси на одиницю площі, є кораловий риф. Найменша біомаса, притаманна біоценозам в місцевостях із суворими природними умовами (арктичні, антарктичні суходільні, високогірні).

Просторова структура

ред.

Просторову структуру біоценозу може характеризувати вертикальна ярусність. Вертикальна ярусність у рослин визначається тим, як високо над землею та чи інша рослина виносить свої фотосинтезувальні частини (тіньолюбна рослина чи світлолюбна):

  • Деревний ярус
  • Чагарниковий ярус
  • Чагарниково-трав'яний ярус
  • Мохово-лишайниковий ярус

Вертикальну ярусність у тварин можна розглянути на прикладі комах (можлива так само ярусність птахів, наприклад, один і той самий вид птахів може проживати на різних ярусах однієї рослини):

  • Геобії (мешканці ґрунтів)
  • Герпетобії (мешканці поверхневого шару)
  • Бріобії (мешканці мохів)
  • Філлобії (мешканці травостою)
  • Аеробії (мешканці вищих ярусів)

Горизонтальна структурованість спільноти (мозаїчність, неоднорідність) може визначатися низкою декількох факторів:

  • Абіогенна мозаїчність (визначається факторами неживої природи: органічні речовини, неорганічні речовини, кліматичні фактори)
  • Фітогенні фактори (рослинними організмами, зокрема — едіфікаторамии — лишайники)
  • Еолові-фітогенні чинники (мозаїчність викликана як абіотичними факторами так і фітогенними)
  • Біогенні чинники (мозаїчність викликана насамперед риючими тваринами)

Екологічна структура

ред.

Характеризується співвідношенням видів, які мають різні адаптації до факторів середовища, типи живлення, розміри, зовнішній вигляд. Екологічна структура — це співвідношення видів, що займають певні екологічні ніші.

Види біоценозів

ред.

1) Природні (річка, озеро, луг і т. д.)

2) Штучні (ставок, сад.)

Склад

ред.

Див. також

ред.

Література

ред.
  • Быков Б. А. Экологический словарь. — Алма-Ата : Наука, 1983. — 216 с.
  • Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев, 1990. — 406 с.
  • Кашкаров Д. Н. Основы экологии животных / 2 изд. — Л., 1945
  • Беклемишев В. Н. О классификации биоценологических (симфизиологических) связей // Бюлл. Моск. об-ва испытателей природы. — 1951. — Т. 56, вып. 5
  • Гиляров М. С. Вид, популяция и биоценоз // Зоол. журн. — 1954. — Т. 33, в. 4
  • Арнольди К. В., Л. В. О биоценозе. — Там же. — 1963. — Т. 42, в. 2.
  • Наумов Н. П., Экология животных / 2 изд. — М., 1963
  • Основы лесной биогеоценологии / Под ред. В. Н. Сукачева и Н. В. Дылиса. — М., 1964
  • Макфедьен Э. Экология животных / Пер. с англ. — М., 1965
  • Одум Е. Экология. — М., 1968
  • Дювиньо П., Танг М. Биосфера и место в ней человека. / Пер. с франц. — М., 1968
  • Корсак К. В., Плахотнік О. В. Основи сучасної екології: Навч. посіб. — 4-те вид., перероб. і допов. — К.: МАУП, 2004. — 340 с: іл.
  • Кучерявий В. П. Екологія. — Львів: Світ, 2001–500 с: іл.
  • Мусієнко М. М., Серебряков В. В., Брайон О. В. Екологія: Тлумачний словник. — К.: Либідь, 2004. — 376 с.
  • Tischler W. Synökologie der Landtiere. — Stuttg., 1955
  • Balogh J. Lebensgemeinschaften der Landtiere. — B., 1958
  • Kormondy Е. J. Readings in ecology. — L., 1965.

Посилання

ред.