Відкрити головне меню

Проте́за (дав.-гр. πρόθεσις — «ставлення попереду») — приєднання до слів переднього неетимологічного опорного або перехідного звука для зручності вимови[1]. Протезу можна розглядати як і позиційну так і комбінаторну фонетичну зміну, оскільки приголосний з'являється саме перед голосним, а не перед будь-яким звуком.

Зміст

В українській мовіРедагувати

В українській мові частіше за все спостерігається поява приголосних звуків [ʋ] і [ɦ] перед а, о, у та і. Наприклад: вугілля, гострий, вісім, вухо, віслюк.

Протетичними можуть бути й голосні звуки — наприклад, [і], [o] (імла, іржа, іржати, олжа — пор. рос. мгла, ржавчина, ржать, ложь)[2]

Характерне для діалектів, напр. Гандрій, Гумань, горати, гобід тощо.

У процесі фонетичного розвитку мови від всього слова може залишитися один протетичний звук, який первісно взагалі у ньому був відсутній. Так, прийменник «в/у» (якщо він вживається з місцевим і знахідним відмінками) походить від прасл. *vъ < *vъn (давньорус. въ, вън), у якому початкове *v- є протетичним, а *ъn вважається спорідненим з дав.-гр. εν, лат. і англ. in, нім. im. Поступово цей прийменник втратив спочатку прикінцевий [n] (він зберігся він тільки у сполученнях прийменника із займенниками — у них, у ньому, у неї), а потім і редукований [ъ] і став складатися з одної протетичної приголосної, надалі злився з іншим прийменником «у»[3].

В інших мовахРедагувати

Праслов'янська

Деякі протетичні звуки з'явилися ще в праслов'янську добу, зокрема, [j] з'являвся перед [a], [e], а [v] — перед [ɨ] (< [ū]), [ъ] (< [ŭ]): прасл. *jagnę*agnę, пор. лат. agnus), прасл. *jestь*estь, пор. лат. est і лит. esti), прасл. *vydra*ydra < *ūdra, пор. лит. udra, дав.-гр. ΰδρα), прасл. *vъn*ъn < *ŭn, пор. лат. in, дав.-гр. έν), прасл. *vysь*ysъ < *ūsos < пра-і.е. *upsos, пор. дав.-гр. ΰψος, давн-англ. up, нім. auf).

Білоруська

У білоруській мові, як і в українській, дуже поширені протетичні [v], [ɣ]: возера, вока, гэты.

Лужицькі

У лужицьких мовах трапляються протетичні [h], [v]: в.-луж. woko, н.-луж. hoko («око»); в.-луж. wótc, н.-луж. wośc («отець»).

Російська

У російській мові існують декілька слів з протезою, у словотворчій парадигмі вона буває непослідовною: войлок (< тюрк. ojlyk)[4], вон (пор. укр. он), восемь (< прасл. osьmь, але осьминог), востро, навострить (але острый), вот (прасл. *tъ, пор. укр. от), вотчина (але отец, отчизна, отечество).

Французька

Для французької мови характерні протетичні e, é (останнє — з ранішого es-), що присутні у словах як народно-латинського, так і германського походження. Приклади: espérer < лат. spērāre; estrade < лат. stratum; étiquette < франк. *stikkan, stikjan (пор. англ. sticker).

Іспанська

В іспанській мові трапляється протетичне e перед s: escudo < лат. scutum; estrado < лат. stratum.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Грязнова Н. А. Протеза // Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред. В. Н. Ярцевой. — М.: Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2.
  2. Фонетичні особливості української мови
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  4. М. Р. Фасмер. Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 1964—1973.

ДжерелаРедагувати

  • Єрмоленко С., Бибик С., Тодор О. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За редакцією С. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001.
  • Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005.