Аферéза або аферéзис (від грец. αθηρέσις — «випадіння», «позбавлення») — скорочення початку слова. Афереза — один із засобів усунути збіг голосних (зіяння) на межі слів або іноді всередині слова, також один із засобів скорочення звуків разом із синкопою та апокопою. Апокопа та афереза — це явища, які полягають в опущенні частини слова. Якщо опускається один або декілька складів у кінці, то мова йде про апокопу, коли ж опускається початкова частина слова — про аферезу. В українській мові найчастіше аферези зазнає звук [о], що трапляється в поодиноких прикладах: біло'брисий ← білообрисий, довго'бразий ← довгообразий, до 'чей ← до очей, до 'дної ← до одної, за 'дно ← за одно, не 'бзивайся ← не обзивайся[1] тощо. Наявність аферези в українських говорах пояснено нерозвиненістю протетичних приголосних, отож саме явище найбільше поширене в поліських діалектах (північні говори)[2]. Також до аферези належить скорочення початкових складів в іменах: Тоній ← Антоній, Варка ← Варварка, Докійчук ← Євдокій/Євдокія, Осипчук/Осипенко/Осіпов ← Йосип, Ваня ← Іван, Гапон ← Агафон, Коля ← Микола, Лодимир < Володимир, Лля ← Ілля, Леся ← Олеся[3].

Яскравим прикладом аферези в літературі є Павла Тичини вірш «Три сини»:

«Приїхало до матері да три сини
Три сини вояки, да не 'днакі.
Що 'дин за бідних,
Другий за багатих…»

І вірш «Партія веде»:

«Тож нехай собі як знають
Божеволіють, конають,
— Нам своє робить:
Всіх панів до ’дної ями…»

Опосередковано до явища аферези також належать чергування звуків: «і ↔ й», «у ↔ в», «з ↔ із ↔ зі», «від ↔ од» тощо.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. М. Гнатюк. Терміни на позначення фонетичних процесів. Архів оригіналу за 17 грудня 2017. Процитовано 16 грудня 2017. 
  2. Система консонантизму української діалектної мови. Українська діалектологія. 
  3. О. Г. Нестерчук. Афереза із суфіксацією у варіантах власних імен жителів волинського полісся. Архів оригіналу за 29 березня 2017. Процитовано 16 грудня 2017. 

ПосиланняРедагувати