Зіяння

немилозвучний збіг голосних в одному слові або на межі слів

Зія́ння (зя́яння, гіа́тус, ро́ззів; лат. hiatus — «щілина, отвір») — збіг голосних в одному слові або на межі слів. Зіяння характерне для романських, германських, фіно-угорських, монгольських мов. Для української мови це явище рідкісне і вважається немилозвучним відповідно до принципу евфонії, тому його рекомендують уникати за допомогою чергування[1].

Збіг голосних виникає:

У художній літературі зіяння інколи використовують для створення відтінку розмовності. Натомість у розмовній українській мові простежується природне уникання зіяння мовцями, що реалізується завдяки епентезі чи, навпаки, елізії або синкопі («радіво» — з «радіо», «усе’дно» — з «усе одно»). Згідно з деякими експериментально-фонетичними розвідками зіяння в українській мові тяжіє до артикулювання одним складом[2]. Очевидно, тому, позаяк українській мові склади з двох голосних не властиві, мовці несвідомо шукають шляхи уникнення такої вимови.

Література ред.

Посилання ред.

Примітки ред.

  1. I. Правопис основи слова. Український правопис 2015. izbornyk.org.ua. Архів оригіналу за 13 травня 2013. Процитовано 1 квітня 2017.
  2. Іщенко О. С. Про фонетичну організацію вокалічного сандгі та дифтонгів у північноукраїнських діалектах // Sandhi w językach słowiańskich. T. 2. Warszawa, S. 225.