Проводи

другий тиждень після Великодня, поминальний за померлими родичами

Про́води[1] (також Гробки́[2], Діди́, Красна гірка, Могилки[3], Поминальні дні[ru], Поминки, Провідки, Проводки, Ра́довниця, Радуниця, Бабський Великдень[4]) — другий тиждень після Великодня, який в українській традиції є поминальним за померлими родичами.

Проводи
Проводи
Проводи
Проводи, центральна алея Байкового кладовища, Київ, 28 квітня 2009 року
Інші назви Радовниця, Радуниця, Гробки, Діди
Місце поминання померлих предків
Ким святкується Слов'яни
Тип народно-православний
Дата Понеділок, через тиждень після Великодня
CMNS: Проводи у Вікісховищі

Походження традиції ред.

Традиція Радовниці походить з язичницької доби і тісно пов'язана з давнім культом предків. У стародавніх слов'ян Радуницею (або «весняною радістю») називався, ймовірно, цілий цикл весняних свят — час поминання мертвих. За давнім народним віруванням, мерці радіють, коли їх поминають добрим словом живі свояки та ще й приходять до них на їхні могили[5].

Після введення у Київській Русі християнства з Х століття церковники засуджували й переслідували тих, що трималися старої традиції відзначати Радуницю, але оскільки завадити цьому були не в змозі, установили християнську традицію справляння Радуниці, однак лише одного дня — на другу неділю після Великодня. Водночас відзначання Радуниці було внормовано, фактично зведено до поминання померлих родичів, а будь-які радощі і веселощі жорстко засуджувалися.

Однак в подальшому народ створив своєрідний «сплав» давніх святкувань і суворої християнської традиції у справлянні Проводів-Радуниці. Увесь другий після Великодня тиждень вважався поминальним, а його відзначання було таким, яким ми його знаємо тепер. Так, уже в церковному словнику 1773 року зазначалось:

«В Радуницю був звичай серед простолюддя згадувати померлих свояків з язичними обрядами, і той, хто згадував, приносив на могилу вино, сичене [підсолоджене] вино, пироги, млінці, і після відправи священиком литаї, взявшу чарку з вином або склянку з пивом, відливав частину на могилу, а решту допивав сам; жінки в цей час плаксивим голосом причитали добродійства покійника…»[6]

Поширення і назва традиції в Україні ред.

 
Проводи на цвинтарі Хутора Тимки, Чернігівська область, 2014

В Україні традиція поминального тижня, другого після Великодня, є загальнопоширеною, проте мало відома на Закарпатті. В сучасних українських народних звичаях слово Радуниця зустрічається доволі рідко, зате скрізь, по всій Україні, поширена церковна назва Проводи, або Поминки. Регіональними назвами є:

На Поліссі, на противагу Центральній Україні, традиція зберігає більш архаїчні риси зі старих часів, зокрема, у Радовницю вважається гріхом сумувати, адже померлі мають радіти, що їхні родичі про них пам'ятають, тому не можна «псувати настрій» померлим.

Особливості відзначення днів Провідного тижня в церковній традиції та народному побуті ред.

 
Проводи на Томину неділю в Україні. Худ. Костянтин Трутовський, 1877 р.

Провідна (Томина) неділя. Як і кожен тиждень за церковним уставом, Провідний тиждень розпочинається з неділі, яка є другою неділею після свята Воскресіння Христового. Вона має назву Провідної або, згідно з церковним календарем Фоминої (Томиної) неділі, оскільки в цей день під час Літургії читається Євангельський уривок про увірування апостола Фоми (Томи). Згідно з Євангелієм від Івана (Ів. 20:19-29), Фома був відсутній при першому об'явленні Ісуса Христа апостолам по Воскресінні з мертвих. Дізнавшись від них, що Ісус воскрес з мертвих і приходив до них, Фома сказав: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, — не повірю!»[7]. З'явившись апостолам знову, Ісус запропонував Фомі вкласти руку в свої рани, після чого Фома увірував, що Христос воістину воскрес, і вимовив: «Господь мій і Бог мій!» (Ів.20:28). У відповідь воскреслий Христос сказав Томі: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів.20:29). У пам'ять про цю подію весь другий тиждень після Великодня, як і 7-ий день після Воскресіння (перша неділя після Великодня), в церковній традиції вважається присвяченою апостолу Томі.

Вівторок Провідного тижня (другий вівторок після Великодня) у церковному уставі носить назву Радониці, яка в окремих місцевостях України в різних розмовних формах була розповсюджена на весь тиждень.

Середа провідного тижня є першим пісним днем після Великодня.

Провідний тиждень у інших народів ред.

 
Поминки на Смоленському кладовищі, 1881 р.

У решти слов'ян звичай Проводів має такі ж традиції, як в українців, у білорусів, і називається Ра́даўніца або Дзяды́ (іноді на півночі Київщини, Чернігівщини та Сумщини українці також називають Проводи дідами), схожі звичаї засвідчені в болгар (Задушница, яка проте відзначається перед Великим постом) та поляків (Radonice, її відзначають зрідка); російська ж Радоница є переважно християнською традицією.

Проводи (Поминки) у наш час ред.

Під час Великого посту або у четвер Великоднього тижня перед Проводами (Поминками) прийнято відвідувати кладовище, щоб впорядкувати могили родичів. Через це четвер Великоднього тижня подекуди називають «Навський великдень», тобто Великдень мерців, оскільки вважалося, що в цей день звістка про настання Великодня сягає потойбічного світу, й померлі приєднуються у святкуванні до живих.. На кладовищі можна нести цукерки, пасхальну випічку, яйця і печиво. Згідно з повір’ям, в цей день мертві встають з могил, щоб розговітися після Великодня. Душі радіють, що вони не забуті найріднішими людьми[8].

Дні другого тижня по Великодню у великих українських містах, як Київ, та й у інших населених пунктах з кількома кладовищами, розбиті між кладовищами для відзначення поминального дня. Зазвичай це неділя, понеділок або вівторок.

Як неробочий день ред.

Другий понеділок по Великодню є вихідним у Молдові, вівторок — у Білорусі (вихідним є також понеділок через перенесення робочого дня на одну з субот). Також один з днів (понеділок чи вівторок) є неробочим у деяких регіонах Росії.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. проводи // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. гробик // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  3. могилки // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Сапіга, 1993.
  5. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис., К.: «Оберіг», 1993 (передрук Мюнхенського видання 1966 року), стор. 305
  6. Новое прибавление къ службе церковной, 1818
  7. Ів. 20:25. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 11 січень 2014. 
  8. Горобець, Іванка (27 квітня 2022). Проводи 2022 в Україні: дата, традиції та заборони свята. https://chasdiy.org. Час ДІй. Процитовано 2 вересня 2022. 

Література ред.

Посилання ред.