Відкрити головне меню

Придворний художник — художньо обдарована особа, наближена до королівського (імператорського) двору з правом створювати офіційно затверджені портрети короля (імператора) та його родини. Прагнення копіювати пишний побут і церемонії королівських дворів вищими аристократами породили посаду придворних художників і при дворах декотрих аристократів.

ІсторіяРедагувати

Поява посади придворного художника припала на добу пізнього середньовіччя і раннього відродження. Якщо в добу грецької античності з натовпу виділився лише герой, в добу середньовіччя з натовпу виділились церковні і світські князі. Сакралізація (обожнення) самої влади було перенесене і на носіїв самої влади, котрими були єпископи, папи римські, королі чи володарі значних земельних ділянок.

У Нідерландах і у Італії, де процеси виокремлення особи з натовпу набули помітного розвитку, з маси ремісників виокремилась і постать художника, що мало ще відрізнявся від гільдійної братії. Художник стає слугою при дворі короля або багатого аристократа і виконує разом із художніми замовами низку інших функцій. Слуга-художник також виконував декоративні роботи в палаці (Палаццо Скіфанойя, Феррара), готував костюми і декорації з нагоди свят, при весіллях, маскарадах, народженнях спадкоємців, при похованнях (Джузеппе Арчімбольдо). Вассалом при особі курфюрста Йогана Фрідріха, невдалого політика, був художник Лукас Кранах старший. Він супроводжував власного патрона під час перебування того у полоні.

Посаду придворного жудожника міг отримати як мало обдарований і мандрівний майстер (Мартин Кобер), так і велетенські обдарований митець (Тиціан роками рахувався надвірним художником іспанського короля Філіпа ІІ з правом жити у Венеції, а не у Іспанії).

Тривалий час додаткові функції, окрім суто художніх, виконували при феодальних за формою дворах навіть уславлені митці: Пітер Пауль Рубенс працював художником-декоратором і керівником бригади художників, торгував творами мистецтва і їздив із дипломатичними дорученнями і навіть виконував шпигунські завдання. Зборами шпигунської інформації займався і Дієго Веласкес до отримання посади надвірного художника, а сам тривалий час перебував на посаді адміністратора-управленця.

У віддалених європейських країнах (Португалії, Іспанії, Речі Посполитій, Росії), де були власні, зазвичай повільні темпи розвитку культури і повільного засвоєння здобутків західноєвропейської цивілізації, на початкових періодах на посади придворних художників наймали іноземців. У Іспанії роками працював нідерландецьАнтоніс Мор, німецький мандрівний художник Мартин Кобер став придворним художником польського короля, на посади придворних художників королів Англії потрапили німець за походженням Ганс Гольбейн молодший, фламандець Антоніс ван Дейк.

В Російській імперії на посаді придворних художників роками перебувала низка іноземців — Йоган Готфрід Таннауер, Луї Каравак, Георг Гроот, Стефано Тореллі, Річард Бромптон. Відсутність талановитих і майстерних скульпторів примусила віддати посаду надвірного скульптора теж іноземцю, ним був італієць Карло Бартоломео Растреллі.

Переваги й недоліки стануРедагувати

Статус придворного художника ніс як переваги, так і недоліки стану. Художник отримував стабільну зарплатню, котра не була значною. Але за виконання окремих замов художник міг отримувати преміальні гроші. Водночас художника могли звільнити або відмовити у посаді, як то часто бувало при феодальному дворі папи римського. Обрання нового папи часто супроводжувалось звільненням і придворного художника (нідерландець Ян ван Скорел був надвірним художником папи римського Адріана VI, був вимушений покинути Рим по смерті папи, нідерландця за походженням). Та ж неприємна подія мала місце і у кар'єрах представників іншого фаху . Так, видатний інженер і архітектор Доменіко Фонтана був примушений покинути посаду при дворі папи римського по смерті останнього і перебратись на працю у провінцію.

Придворний художник менше залежав від стихії художнього ринку чи настанов художньої гільдії.

У мусульманських країнах та перському культурному просторіРедагувати

 
Бехзад. «Портрет Хусейна Байкара». 1490-і рр. Стокгольм, Національна галерея.

Феномен придворного художника не був приналежністю тільки західноєвропейської цивілізації.

Феодальні двори шаха у мусульманських країнах теж мали придворних художників. Зазвичай підтримку тут мали так звані бригади художників-мініатюристів. Створення мініатюр у рукописах було тривалим процесом і окремі художники виконували певні іх частини. Керував такою мйстернею зазвичай бібліотекар володаря (у період 14-17 століть).

Окреме місце серед феодальних мусульманських дворів посіло середньовічне мистецтво Персії. У Персії, на відміну від решти мусульманських країн, склалась власна художня культура, котра обмежено ігнорувала заборони мусульманства на зображення людей і тварин. Тому перська мініатюра мала споріднені із західноєвпорейськими художніми школами жанри, де в мініатюрі можна було зустріти портрет, побутову сценку, батальний жанр, умовний, але пейзаж. Художники пізнього середньовіччя у Персії прикрашали палацові зали умовними портретами місцевих красунь чи зовнішньо привабливих слуг у сценах полювання чи з птахами у руках. Обов'язковими рисами цих умовних портретів були молодість персонажів і низка перлових прикрас хоч на юнаках, хоч на дівчатах. Риси зрілості мали лише портрети володавів краю.

Перелік декотрих придворних художниківРедагувати

Вибрані твори (галерея)Редагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Денисов Ю. Петров А. Зодчий Растрелли. Материалы к изучению творчества.— Ленинград, 1963.
  • Michael Levey, Painting at Court, Weidenfeld and Nicholson, London, 1971
  • Овсянников Ю. М. Франческо Бартоломео Растрелли.— Ленинград: Искусство, 1982.
  • http://ricolor.org/europe/avstria/je/ist/neff/