Відкрити головне меню

Полозе́р'є або Повозе́р'є (біл. Палазер'е, Паўазер′е) — невелике озеро термокарстового походження в центральній частині Вітебської області Білорусі, на межі Ушацького та Бешенковицького районів. Знаходиться в басейні річки Діва, за 28 км на схід від селища Ушачі. Відноситься до групи Ушацьких озер.

Полозер'є
Палазер'е
Озеро Полуозерье.jpg
55°07′38″ пн. ш. 29°04′53″ сх. д. / 55.12722° пн. ш. 29.08139° сх. д. / 55.12722; 29.08139Координати: 55°07′38″ пн. ш. 29°04′53″ сх. д. / 55.12722° пн. ш. 29.08139° сх. д. / 55.12722; 29.08139
Розташування
Країна Flag of Belarus.svg Білорусь
Регіон Вітебська область
Прибережні країни Білорусь Білорусь
Вітебська область
Ушацький район, Бешенковицький район
Геологічні дані
Тип льодовикове
Група озер Ушацькі озера
Розміри
Площа поверхні 8 км²  км²
Висота 132 м м
Глибина максимальна 17 м  м
Довжина 4,8 км  км
Ширина 1,9 км  км
Берегова лінія 17,9 км  км
Об'єм 38,8 млн м³  км³
Басейн
Площа басейну 30,9 км²  км²
Інше
Острови два дрібних
Полозер'є. Карта розташування: Білорусь
Полозер'є
Полозер'є
Полозер'є (Білорусь)

ОписРедагувати

Середньоглибоке озеро, складається з 2 плесів — глибокого північного та південного. Водойма витягнута з північного заходу на південний схід. Берегова лінія випрямлена, лише в північній частині ускладнена затоками та мисами. На півночі улоговина обмежена високою озовою грядою. Стрімкі північні та північно-західні схили висотою 5-8 м складені шаристим піском, на сході та південному сході — моренними суглинками. Низька й широка прибережна смуга та заболочена заплава на сході і заході місцями переходять в болото. Надзаплавна тераса до 2 м висотою прослідковується уздовж західного берега.

Озеро відноситься до водойм зі слабкою проточністю. Основний приток в озеро йде по декільком невеликим напівзарослим струмкам та меліоративним каналам. Стік проходить по струмку Безіменному в північній частині до сусіднього озера Кривого, який в посушливу пору року пересихає. У водному живленні значну роль відіграють атмосферні опади. У витратах переважає випаровування. Значна площа водного дзеркала та відкриті і невисокі схили призводять до гарного вітрового переміщення. Широка (50-200 м) літораль пологим схилом змінюється сублітораллю. На частку мілководь приходиться 2,1 км², 70 % дна становлять глибини до 9 м.

В ясну і тиху погоду вода має температурну та кисневу стратифікацію. У вітряні дні, коли висота хвиль сягає 0,7 м, температура та вміст кисню мало змінюється від поверхні до дна. Дуже незначна різниця в наявності основних йонів, а також показниках активної реакції і кольорності говорить про повне перемішування води. Озеро характеризується злегка зниженою мінералізацією — до 200 мг/л. Північна западина ускладнена острівцем та відрізняється самостійним температурним і гідрохімічним режимом. Сукупність морфометричних та гідрохімічних показників дозволяє віднести водойму до евтрофних, які мають низку мезотрофних ознак. До них відносяться літня прозорість до 3 м, невелика закисленість, однорідність водної маси протягом річного циклу і у вертикальному розрізі.

Прибережні відклади представлені широкою смугою пісків та замулених пісків. Основна площа дна вкрита глинистими мулами та темно-оливковими кремнеземистими сапропелями. У верхніх шарах вони відрізняються сметаноподібною консистенцією, а глибше 2 м ущільнюються. Найбільша потужність сапропелів перевищує 10 м в південному плесі. В глибоководній північній частині потужність їхня не більше 3 м. На глибині 3-4 м в основній частині дна кремнеземисті сапропелі мають потужність до 5 м. Нижче вони підстилаються глинистими мулами, а потім злегка карбонатною глиною. Такий склад високозольних осадів робить їх непридатними як сільськогосподарські добрива.

Флора та фаунаРедагувати

Озеро відноситься до водойм з відносно невисоким заростанням. Уздовж берегів на піщаних відкладах літоралі тягнеться тростиново-очеретна смуга. Її ширина коливається від 2-5 м на півночі та до 50-70 м на півдні. Місцями літораль повністю вільна від рослинності. У схованих затоках широко представлені глечики та латаття. До глибини 3-4 м на рівних ділянках дна поширені рдесники та харові водорості. Фітопланктон дуже різноманітний і представлений 99 видами. За кількість видів переважають зелені водорості. Однак за чисельністю та біомасі вони поступаються синьо-зеленим. Загальна біомаса до 45,2 г/м³. За характером розвитку фітопланктону озеро можна віднести до високоевтрофних.

Зоопланктон включає 26 видів, його біомаса 2,25 г/м³. Кількісний розвиток свідчить про середню кормність водойми. За основними показниками зообентосу воно відноситься до слабкокормних, хоча тут і переважають личинки хірономід, які визначають кормову цінність зообентосу. Біомаса становить 2, 02 г/м³. За складом іхтіофауни водойма відноситься до лящево-судакових. Тут є вугор, сазан, лящ, судак, сом, в'язь, карась, густера, щука, окунь, плітка. Неодноразово проводилось зарибнення вугрем, сазаном, коропом. На озері широко здійснюється промисловий та аматорський вилов риби. Зменшення уловів останніми роками є результатом неправильної його експлуатації, а також браконьєрства. В подальшому раціонально використовувати озеро як водойму для інтенсивного розведення лящів, судаків, вугрів, сазанів та коропів.

БасейнРедагувати

Переважають абсолютні висоти від 120 до 140 м і лише в північній частині вони сягають 160 м. Рельєф плоскохвилястий та великопогорбований. Основні твірні породи — важкі моренні суглинки та супіски. Болота та заболочені луки складають 32 %, ліси та чагарники — 20 %, частка розорених земель не перевищує 30 % Найбільш великі болотні масиви тягнуться до озер Темениця, Мугирино, Хотинське. Вільхові та березово-осикові чагарники та ліси зростають на заболочених ділянках та високих північних схилах. Дрібноконтурність сільськогосподарських угідь обумовлена частою зміною ґрунтово-рослинних асоціацій, приурочених до різноманітних елементів рельєфу.

ДжерелаРедагувати

  • Озера Белоруссии. О. Ф. Якушко и др. — Мн.: Ураджай, 1988. — 216 с.
  • Блакітная кніга Беларусі. — Мн.:БелЭн, 1994.

ПосиланняРедагувати