Печера Крубера, Вороняча (абх. Ӡоу Аҳаҧы; груз. კრუბერის გამოქვაბული) — печера глибина якої 2196 м (на серпень 2012 р.)[1]. Попередній рекорд становив 2191 м (26 серпня 2007 р.)[2][3]. Розташована в гірському масиві Арабіка (Абхазія).

Печера Крубера Picto infobox map.png
абх. Ӡоу Аҳаҧы
груз. კრუბერის გამოქვაბული
Voronija.png
Схема печерних ходів
Характеристики
Тип карстова
Гірські породи вапняк
Довжина 16 058 м
Глибина 2199 м
Кількість входів 5
Дослідження
Рік відкриття 1960
Категорія складності
Розташування
Країна Грузія
Регіон Абхазія
Місцевість Бзибський хребет
Карти розташування
Печера Крубера. Карта розташування: Грузія
Печера Крубера

CMNS: Печера Крубера у Вікісховищі

ОписРедагувати

Вхід у печеру розташований на висоті близько 2250 м над рівнем моря в урочищі Орто-Балаган. Карстова печера субвертикального типу, являє собою низку колодязів, з'єднаних між собою перелазами і галереями. Найглибші схили: 115, 110, 152 м. На глибині 200 м печера розгалужується на дві головні гілки: Некуйбишевська (на 2010 рік глибина 1697 м[4]) і Основну галузку (глибина 2191 м)[5]. Починаючи з глибини 1300 м, основна гілка розгалужується на безліч інших гілок. Поблизу донної частини відомо більше 8 сифонів (розташовані на глибинах від 1400 до 2144 м). Печера розташована в вапняковій товщі, причому донна частина від глибини 1600 м закладена у вапняках чорного кольору. Водами печери Крубера-Вороняча живиться найкоротша річка в світі — Репруа.

Історія дослідженняРедагувати

Печеру відкрили і вперше дослідили до глибини 95 м грузинські спелеологи (керівник Л. І. Маруашвілі) в 1960 році[6]. Тоді ж отримала свою першу назву: печера Крубера, на честь російського вченого- карстознавця О. О. Крубера.

Забуту печеру вдруге дослідили (вже до глибини 210 м) красноярські спелеологи в 1968 році. Вони використовували назву печери: Сибірська.

У 1982—1987 роках про печеру знову згадали. Цього разу її досліджували київські спелеологи до глибини 340 м. З'явилося третя назва: печера Вороняча. Після абхазо-грузинської війни 1992—1993 років республіка опинилася відрізаною від вільного відвідування спелеологами. Роботи поновилися в серпні 1999 року, коли кияни за одну експедицію дійшли до глибини 700 м. У серпні-вересні 2000 року та ж команда досягла глибини 1410 м. У січні 2001 року експедиція Української Спелелогічної Асоціації (УСА), за участю московських спелеологів поставила рекорд світу, досягнувши позначки 1710 м. На цьому гілка закінчилася непрохідним завалом. У серпні 2003 команда Cavex проникла через четвертий сифон у бічну гілку й зупинилася на глибині 1680 м з вільним продовженням. У липні 2004 року та ж команда в тій самій гілці поставила новий рекорд світу — 1775 м. В серпні того ж року експедиція УСА досліджувала ще одну гілку. І знову рекорд світу — 1840 м. Через два місяці, в жовтні 2004 року УСА організувала нову експедицію. 19 жовтня вперше в історії спелеології подолано 2-кілометровий рубіж — 2080 м.

У 2005 році в рамках чергової експедиції УСА для уточнення глибини печери було проведено гідронівелювання (до глибини 1200 м)[7].

Серія наступних експедицій команд Cavex і УСА, що змагалися між собою, займалася пронирюванням донних сифонів, кілька разів збільшуючи глибину печери. Нинішній рекорд (2197 м, 8 серпня 2012 р.) належить спелеологу Геннадію Самохіну (УСА, Крим, м. Сімферополь)[1].

Першою жінкою, що досягла глибини 2140 м, стала Сауле Панкене з Литви.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Сообщение в спелеорассылку CML#13657 [Архівовано 9 січня 2014 у Wayback Machine.], Ю.Касьян от лица команды УСА, 10.09.2012.
  2. Сообщение в спелеорассылку CML#10138, Ю.Касьян от лица команды УСА, 20.09.2007.
  3. Кравчук П. А. Книга рекордів природи. — Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1. , с. 280—281
  4. Сообщение в спелеорассылку CML#11935 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], Ю.Касьян от лица команды УСА, 12.09.2010.
  5. Розріз-розгортка п. Крубера-Вороняча [Архівовано 27 листопада 2012 у WebCite], compiled by A.Klimchouk
  6. До історії дослідження шахти Крубера [Архівовано 26 вересня 2012 у Wayback Machine.], В. Н. Дублянський, 2004.
  7. Методика гідронівелірованія надглибоких печер на прикладі п. Вороняча (Крубера) [Архівовано 25 вересня 2012 у Wayback Machine.], А. Дегтярьов, Е. Снетков, А. Гур'янов.

ПосиланняРедагувати

ФотографіїРедагувати

ВідеоРедагувати