Відкрити головне меню

Песе́ць — село в Україні, в Новоушицькій селищній територіальній громаді Новоушицького району Хмельницької області. Населення становить 866 осіб (із 434 дворів).

село Песець
Pesets gerb.png Pesets prapor.png
Герб Прапор
Песець.jpg
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Новоушицький район
Громада Новоушицька селищна громада
Код КОАТУУ 6823387501
Основні дані
Засноване 1430
Населення 866 (станом на 01.01.2010)
Площа 2,969 км²
Густота населення 334,79 осіб/км²
Поштовий індекс 32625
Телефонний код +380 3847
Географічні дані
Географічні координати 48°46′22″ пн. ш. 27°11′38″ сх. д. / 48.77278° пн. ш. 27.19389° сх. д. / 48.77278; 27.19389Координати: 48°46′22″ пн. ш. 27°11′38″ сх. д. / 48.77278° пн. ш. 27.19389° сх. д. / 48.77278; 27.19389
Середня висота
над рівнем моря
242 м
Водойми річка Данилівка та ставок
Відстань до
обласного центру
110 км
Відстань до
районного центру
10 км
Найближча залізнична станція Дунаївці
Відстань до
залізничної станції
65 км
Місцева влада
Адреса ради 32625, Хмельницька обл., Новоушицький р-н, с.Песець , тел. 2-18-50
Карта
Песець. Карта розташування: Україна
Песець
Песець
Песець. Карта розташування: Хмельницька область
Песець
Песець
Мапа

Загальні відомостіРедагувати

На півночі село межує з селом Івашківці, на півдні з Садовим. Поблизу знаходиться мінеральне джерело.

В селі є початкова загальноосвітня школа І-ІІ ступеня навчання, амбулаторія, будинок культури. Одним із найбільших агропромислових підприємств Новоушицькому районі є місцева ТОВ «ТОВ Промінь Поділля»" Відомий колектив художньої самодіяльності «Барвіночок».

Село було газифіковане у 2003 році.

СимволікаРедагувати

ГербРедагувати

Щит у золотистій оправі, поділений на дві частини хвилястою лінією синього кольору від правого верхнього кута до лівого нижнього. Це символ річки, що поділяє село на дві частини.У лівому верхньому куті зображений маєток, що має історичну цінність. У правій нижній частині щита розміщено два песця, які йдуть один на в проти іншого, вони символ назви села Песець.

ПрапорРедагувати

Прямокутне полотнище складається з двох частин. Верхня половина прапора синього кольору, нижня – зеленого кольору. У лівій верхні частині зображений маєток, що має історичну цінність. Синій колір – символ річки, що поділяє село на дві частини.

ІсторіяРедагувати

Село Песець, згідно з місцевою легендою, заснував князь Данило Галицький на місці полювання на песця. Зрозуміло, що в ХІІІ столітті, як і нині, тундрова лисиця виду Lagopus (за якою останні півтисячоліття закріпилася слов'янська таксономічна назва «песець») на Поділлі не водилася. Але про зв'язок назви села з мисливською пухнастою твариною свідчать усі джерела. Слід розуміти, що в давнину «песцями» називали також інших, південніших представників родини псових — види вовків чи лисиць. Відомо, що в стародавні часи дружинники галицьких князів любили влаштовувати полювання в багатих лісах Придністровського Пониззя. На згадку про перебування тут на ловах у 1255 році галицькього князя Данила Галицького місцеві поселенці назвали село Песець. А назву тутешньої річки — Данилівки — та сама легенда теж пов'язує із князем Данилом.

В історичних джерелах село уперше згадується 1430 року.[1] У 1648–1651 роках зафіксовано участь мешканців Песця в повстанні Богдана Хмельницького. Після переходу Правобережної України під владу Росії (1793) (Другий поділ Польщі), Песець віддано на правах кріпосного володіння генералові Степану Стрекалову, від якого як посаг за його донькою перейшов у власність генерала Павла Дівова. Населення села на початку XIX ст. сягало 1500 осіб (удвічі більше ніж тепер). 1845 року в селі відбувся конфлікт селян із поміщицьким управлінням в особі прикажчика Шмідта, ліквідований уведенням батальйонів внутрішніх військ і ув'язненням організаторів.

Наприкінці 1840-х село Песець, знову як посаг, перейшов до нового власника — барона Павла Местмахера, згодом градоначальника Одеси 1857-61 років. З 1850-х років у Песці працює початкова школа, у якій навчалося до 25% дітей села. З 1892 року в селі працював спиртний завод барона Местмахера. 1904 року в селі відбувся погром 20 місцевих єврейських родин, 1906-го селяни розграбували панський маєток, після чого в село введено загін жандармів, організаторів заколоту ув'язнено. 1916 року, при черговому повстанні, весь спирт із заводу випущено в річку, а 1917-18 ґуральню остаточно зруйновано. Перед Українською революцією населення Песця досягало 2 тисяч осіб (мало не втричі більше ніж тепер).

28 вересня 1920 року вояків 3-го кінного полку 3-ї Залізної дивізії Армії УНР атакували більшовицькі 3-ій курінь 420-го совполку, 1-ий кінний совполк та «заґрадотряд». Червоні зробили ставку на чисельну перевагу над українцями, проте українські вояки змогли відбити атаку та перейти у контрнаступ. Зрештою, армія УНР виграла бій без втрат і полонила 200 червоноармійців, серед яких був командир куреня.

Часи Голодомору на селіРедагувати

За даними офіційних джерел (тогочасноих ЗАГСів, які хоч і не завжди реєстрували правдиву кількість померлих, саме від голоду, бо було заборонено вказувати, що людина померла голодною смертю[2]) в селі в 1932–1933 роках загинуло близько 57 жителів села. На сьогодні встановлено імена лише 48 осіб. Мартиролог укладений на підставі поіменних списків жертв Голодомору 1932–1933 років, складених Песецькою сільською радою згідно даних місцевого РАГСу (хоча й звіритися з конкретними документальними свідченнями стає майже неможливо, оскільки не всі вони дійшли до наших днів, в силу різних обставин[3] Поіменні списки зберігаються в Державному архіві Хмельницької області.[4]

Кількість померлих і їх особисті дані не є остаточними, оскільки не всі дані збереглися і не все заносилося до книг обліку[5] тому є ймовірність, того, що мартиролог Голодомору в селі буде розширений[6]

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Грушевский М. С. Барское староство. — К. : 1894 г. — 310 с.; 2 вид. : Льв. : 1996 р. — 624 с.
  2. http://spetskor.dp.ua/art_1165.php Архівовано 2 грудень 2013 у Wayback Machine. За інформацією Інституту демографії Академії наук України, ці облікові роботи продовжуватимуться на державному рівні, тому що точної цифри ми не знаємо, — зазначала Ольга Шумейко. — До того ж, ЗАГСИ в ті часи не реєстрували правдиву кількість померлих саме від голоду, бо було заборонено вказувати, що людина померла від голоду. Приміром, я маю такий документ під грифом «цілком таємно»: «До Павлоградського райздоровінспектора, особисто. За інформацією начальника спецбюро райвиконкому товариша Набери облздоровідділом одержані відомості про те, що в багатьох селах вашого району спостерігаються випадки смерті з нез'ясованих причин. При чому всі ці випадки в місцевих органах ЗАГСУ не реєструються». Ось зайве підтвердження того, що ми й досі не можемо поставити крапку в цій історії. Для цього Інституту демографії потрібно проводити дослідження за допомогою спеціальних математично-статистичних формул.
  3. http://spetskor.dp.ua/art_1165.php Архівовано 2 грудень 2013 у Wayback Machine. До того ж документація тоді велася на неякісному папері, часто не вистачало бланків і писали в простих зошитах, а то й на газетах. А якщо реєстратор потім звільнявся або помирав, то записи могли просто не перенести в книгу. Всіляке траплялося. Також потрібно врахувати, що через десять років була війна й частина книжок могла загинути. Тобто пропуск у документації існує, якби вона вся збереглася, то записів, напевно, було б удвічі більше… (директор Дніпропетровського архіву Ніна Киструська).
  4. http://adm.km.ua/doc/doc_holod_list1.doc Поіменний список жертв Голодомору 1932–1933 років в розрізі сільських рад і населенних пунктів Новоушицького району, складений Державним архівом Хмельницької області
  5. http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_5_6_2008/22-26.pdf документальний комплекс книг реєстрації актових записів виявився неповним. У більшості областей відсутні книги повністю по окремих містах і районах: від одного міста в Луганській області до 15-ти районів (найбільше) — у Полтавській області. За окремими районами актові записи про смерть збереглися лише по 2-3-х населених пунктах.
  6. http://spetskor.dp.ua/art_1165.php Архівовано 2 грудень 2013 у Wayback Machine. Джерела збереглися невповні і не всі з тих, що мають статистичні дані, взяті дослідниками до розгяду. Зокрема, досвід досліджень показує, що включення до розгляду документів навчальних закладів, педагогічних училищ, шкіл теж може дати певні кількісні показники. Але, безумовно, це грандіозна робота, і зараз на поточному етапі говорити про певну кількість ще дуже рано (історик, к.і.н., Владислав Грибовський).