Вікіпедія

Переможці Відкритого чемпіонату Франції з тенісу в одиночному розряді

стаття-список у проєкті Вікімедіа
(Перенаправлено з Переможці Відкритого чемпіонату Франції з тенісу серед чоловіків в одиночному розряді)
Це стабільна версія, перевірена 3 листопада 2024.

У списку наведено усіх переможців Ролан Гарросу в одиночному розряді за всю його історію.

Емблема турніру

Відкритий чемпіонат Франції з тенісу, також відомий як Ролан Гаррос, належить до чотирьох турнірів Великого шлема (разом з відкритим чемпіонатом Австралії, Вімблдоном та відкритим чемпіонатом США) і є єдиним ґрунтовим тенісним турніром серед них.

Перший розіграш відбувся 1891 року. Його переможцем став британець Г. Бріггз. Перемога іноземця була дуже незвичною, адже до участі у перших 29 турнірах допускалися виключно члени французьких тенісних клубів, більшість з яких були місцевими громадянами. Через це турнір не був міжнародним і на ньому не виступали зіркові тенісисти того часу (наприклад, Ентоні Уілдінг). Ба більше, певний час паралельно з французьким чемпіонатом відбувався ще один турнір на ґрунтових кортах — Світовий чемпіонат на твердому корті. Він проходив з 1912 по 1923 роки та виконував ту ж функцію, що Ролан Гаррос зараз: разом з Вімблдоном та Світовим чемпіонатом на критих кортах формував трійку найпрестижніших тенісних змагань[1][2].

У 1925 році турнір став міжнародним та одразу отримав статус одного з найважливіших від Міжнародної федерації тенісу[3]. Середина 20-х — початок 30-х років XX ст. ознаменувалися гегемонією у світовому тенісі Рене Лакоста, Анрі Коше, Жана Боротра та Жака Бруньйона, яких назвали «чотирма мушкетерами». На честь їхніх успіхів (зокрема вони виграли для Франції усі кубки Девіса з 1927 по 1932 роки[4]) кубок, що вручається на турнірі названий Кубком мушкетерів (створений 1981 року). За винятком Бруньйона, кожен з вище згаданих гравців неодноразово вигравав Ролан Гаррос[5].

Французька гегемонія пішла на спад в 30-х роках XX ст. Єдиним турніром, який виграв представник країни-господарки чемпіонату в роки аматорської ери, що залишилися, був перший післявоєнний розіграш. Варто зазначити, що протягом Другої світової війни турнір проводився з одобрення окупаційної влади: усі перемоги здобули французи, але ці звитяги не визнаються Французькою федерацією тенісу та організаційним комітетом турніру. З перемог іноземців у довоєнний період варто відзначати тріумф Дона Баджа, який в 1938 році переміг на всіх чотирьох турнірах Великого шлема[6].

Після війни на турнірі домінували англомовні країни: США та, особливо, Австралія. Паркер, Петті, Роузволл, Траберт, Гоуд, Роуз, Лейвер, Емерсон, Столл та Роше здобули 15 титулів у період з 1948 по 1969. Лейвер у 1962 та 1969 роках здобував перемогу на всіх чотирьох найпрестижніших турнірах[6].

1969 року Ролан Гаррос став першим турніром Великого шлема, який відкрився для тенісистів-професіоналів[7]. На початку цієї ери домінував Б'єрн Борг, який сумарно здобув шість перемог, чотири з яких підряд. Варто зазначити, що не всі найкращі тенісисти були допущені до турніру. Наприклад, Коннорс підписав контракт з організацією World Team Tennis, яка перебувала у конфлікті з організаторами чемпіонату Франції, тому йому не дозволили змагатися в Парижі з 1974 по 1978 роки (1974 року він переміг на трьох інших турнірах Великого шлема і тільки Ролан Гаррос залишився єдиним непідкореним турніром такого ґатунку, через що він не досяг кар'єрного великого «шлема»)[8].

Остання «французька» перемога датується 1983 роком і належить Янніку Ноа, а кінець 90-х ознаменувався чи не найбільшим тенісним успіхом в історії незалежної України, а саме виходом у фінал Андрія Медведєва, який поступився Андре Агассі.

З 2005 року розпочинається епоха домінування Рафаеля Надаля, який сумарно виграв турнір рекордні 14 раз. У 2017 році, коли він здобув свою десяту перемогу, йому було вручено на постійне володіння копію Кубка мушкетерів[9]. З того ж 2005 року «велика трійка» (Роджер Федерер, Рафаель Надаль та Новак Джокович) перемагала на всіх чемпіонатах, окрім єдиного (2015 року), у фіналі якого звитягу над Джоковичем здобув Стен Ваврінка. Перемогами на Ролан Гарросі Федерер та Джокович оформили кар'єрні «великі шлеми» (перемога на усіх чотирьох турнірах Великого шлема за кар'єру)[10][11].

Аматорська ера (1891—1967)

ред.
Макс Декюжі
Моріс Жермо
Андре Гобер
Анрі Коше
Рене Лакост
Жан Боротра (ліворуч) та Фред Перрі (праворуч)
Готтфрід фон Крамм
Л'ю Гоуд (ліворуч) та Ярослав Дробний (праворуч)
Кен Роузвелл
Мануель Сантана
Род Лейвер
Рой Емерсон
Ян Кодеш
Б'єрн Борг (ліворуч) та Гільєрмо Вілас (праворуч)
Матс Віландер
Іван Лендл
Джим Кур'є
Густаво Куертен
Роджер Федерер
Стен Ваврінка
Новак Джокович
13-разовий переможець турніру Рафаель Надаль
Надаль з Кубком мушкетерів

Внутрішній чемпіонат (1891—1924)

ред.
  • Називався «Championnat de France»[7];
  • У турніру могли взяти участь виключно гравці-аматори з членством у місцевих тенісних клубах (як французи, так і іноземці)[12];
  • Через це турнір не відносили до важливих міжнародних і він не мав статусу одного зі світових чемпіонатів відповідно до Міжнародної федерації тенісу[3];
  • До 1903 року матчі проходили до 2-х переможних сетів, з 1903 — до 3-х[12];
  • Тайбрейки не були передбачені[12];
  • Першим переможцем турніру став британець Г. Бріґґз (ім'я невідоме)[13];
  • Він же ж залишився єдиним іноземцем, який виграв турнір, коли він проходив за типом внутрішнього чемпіонату[13];
  • Андре Вашеро переміг у фіналі у віці 40 років та 9 місяців, він досі є найстаршим чемпіоном в історії змагань[7];
  • Найбільше перемог на цьому етапі здобув Макс Декюжі (8)[14].
Рік проведення Переможець турніру Країна Кількість титулів Рахунок у фіналі Фіналіст Посилання
1891 Г. Бріггз Велика Британія Велика Британія 1 6–3, 6–4 Франція П. Беньєр [15]
1892 Жан Шопфер Франція Франція 1 6–2, 1–6, 6–2 США Френсіс Луїс Фассит
1893 Лоран Рібуле 1 6–3, 6–3 Франція Жан Шопфер
1894 Андре Вашеро 1 1–6, 6–3, 6–3 Франція Жорж Бросселен
1895 2 9–7, 6–2 Франція Лоран Рібуле
1896 3 6–1, 7–5 Франція Жорж Бросселен
1897 Поль Еме 1 4–6, 6–4, 6–2 Велика Британія Арчибальд Ворден
1898 2 5–7, 6–1, 6–2 Франція Поль Лебретон
1899 3 9–7, 3–6, 6–3
1900 4 6–3, 6–0 Франція Андре Прево
1901 Андре Вашеро 4 невідомо Франція Поль Лебретон
1902 Марсель Вашеро 1 6–4, 6–2 Франція Макс Декюжі
1903 Макс Декюжі 1 6–3, 6–2 Франція Андре Вашеро
1904 2 6–1, 9–7, 6–8, 6–1 [16]
1905 Моріс Жермо 1 невідомо
1906 2 5–7, 6–3, 6–4, 1–6, 6–3 Франція Макс Декюжі
1907 Макс Декюжі 3 невідомо Франція Робер Валле
1908 4 6–2, 6–1, 3–6, 10–8 Франція Моріс Жермо
1909 5 3–6, 2–6, 6–4, 6–4, 6–4
1910 Моріс Жермо 3 6–1, 6–3, 4–6, 6–3 Франція Франсуа Бланші
1911 Андре Гобер 1 6–1, 8–6, 7–5 Франція Моріс Жермо
1912 Макс Декюжі 6 невідомо Франція Андре Гобер
1913 7 6–1, 6–3, 6–4 Франція Жорж Голь
1914 8 3–6, 6–1, 6–4, 6–4 Франція Жан-П'єр Самазей
Турнір не проводився через Першу світову війну.
1920 Андре Гобер Франція Франція 2 6–3, 3–6, 1–6, 6–2, 6–3 Франція Макс Декюжі [16]
1921 Жан-П'єр Самазей 1 6–3, 6–3, 2–6, 7–5 Франція Андре Гобер
1922 Анрі Коше 1 8–6, 6–3, 7–5 Франція Жан-П'єр Самазей
1923 Франсуа Бланші 1 1–6, 6–2, 6–0, 6–2 Франція Макс Декюжі
1924 Жан Боротра 1 7–5, 6–4, 0–6, 5–7, 6–2 Франція Рене Лакост [17]

Міжнародний турнір (з 1925)

ред.
  • Турнір став відкритим для учасників-аматорів різних національностей та перестав бути прив'язаним до членства в місцевих клубах[18];
  • Через це він набув статусу одного з чотирьох найважливіших турнірів (у майбутньому вони отримають назву Великий шлем)[3];
  • Назву змінено на «Les Championnats internationaux de France»[19];
  • Гра до трьох переможних сетів, без тайбрейку[12];
  • У 1928 році турнір перебрався на постійній основі на стадіон ім. Ролана Гарроса та отримав його ім'я[18];
  • Результати турніру за часів окупації Франції («Tournoi de France») не враховуються в офіційній статистиці турніру[20].
Рік проведення Переможець турніру Країна Кількість титулів Рахунок у фіналі Фіналіст Посилання
1925 Рене Лакост Франція Франція 1 7–5, 6–1, 6–4 Франція Жан Боротра [17]
1926 Анрі Коше 2 6–2, 6–4, 6–3 Франція Рене Лакост
1927 Рене Лакост 2 7–5, 6–1, 6–4 США Білл Тілден
1928 Анрі Коше 3 5–7, 6–3, 6–1, 6–3 Франція Рене Лакост
1929 Рене Лакост 3 6–3, 2–6, 6–0, 2–6, 8–6 Франція Жан Боротра
1930 Анрі Коше 4 3–6, 8–6, 6–3, 6–1 США Білл Тілден
1931 Жан Боротра 2 2–6, 6–4, 7–5, 6–4 Франція Крістіан Буссю
1932 Анрі Коше 5 6–0, 6–4, 4–6, 6–3 Італія Джорджіо де Стефані
1933 Джек Кроуфорд Австралія Австралія 1 8–6, 6–1, 6–3 Франція Анрі Коше
1934 Готфрід фон Крамм Німеччина Німеччина 1 6–4, 7–9, 3–6, 7–5, 6–3 Австралія Джек Кроуфорд
1935 Фред Перрі Велика Британія Велика Британія 1 6–3, 3–6, 6–1, 6–3 Німеччина Готфрід фон Крамм
1936 Готфрід фон Крамм Німеччина Німеччина 2 6–0, 2–6, 6–2, 2–6, 6–0 Велика Британія Фред Перрі
1937 Геннер Генкель 1 6–1, 6–4, 6–3 Велика Британія Банні Остін
1938 Дон Бадж США США 1 6–3, 6–2, 6–4 Чехословаччина Родеріх Менцель
1939 Дон Макніл 1 7–5, 6–0, 6–3 США Боббі Ріггз [21]
У 1940 році турнір не проводився через Другу світову війну. З 1941 по 1945 роки турнір відбувався, але його результати не визнаються Французькою федерацією тенісу.
1941 Бернар Дестремо Франція Франція 1 6–4, 2–6, 6–3, 6–4 Франція Робер Рамільйон [20]
1942 2 5–7, 6–4, 6–4, 6–1 Франція Крістіан Буссю [22]
1943 Івон Петра 1 6–3, 6–3, 6–8, 2–6, 6–4 Франція Анрі Коше [23]
1944 2 6–1, 4–6, 4–6, 7–5, 6–2 Франція Марсель Бернар [24]
1945 3 7–5, 6–4, 6–2 Франція Бернар Дестремо [20]
1946 Марсель Бернар Франція Франція 1 3–6, 2–6, 6–1, 6–4, 6–3 Чехословаччина Ярослав Дробний [21]
1947 Йозеф Ашбот Угорщина Угорщина 1 8–6, 7–5, 6–4 ПАР Ерік Старджесс
1948 Френк Паркер США США 1 6–4, 7–5, 5–7, 8–6 Чехословаччина Ярослав Дробний
1949 2 6–3, 1–6, 6–1, 6–4 США Бадж Петті
1950 Бадж Петті 1 6–1, 6–2, 3–6, 5–7, 7–5 Єгипет Ярослав Дробний
1951 Ярослав Дробний Єгипет Єгипет 1 6–3, 6–3, 6–3 ПАР Ерік Старджесс
1952 2 6–2, 6–0, 3–6, 6–4 Австралія Френк Седгмен
1953 Кен Роузволл Австралія Австралія 1 6–3, 6–4, 1–6, 6–2 США Вік Сейшес
1954 Тоні Траберт США США 1 6–4, 7–5, 6–1 США Артур Ларсен
1955 2 2–6, 6–1, 6–4, 6–2 Швеція Свен Давідсон
1956 Л'ю Гоуд Австралія Австралія 1 6–4, 8–6, 6–3
1957 Свен Давідсон Швеція Швеція 1 6–3, 6–4, 6–4 США Герберт Флам
1958 Мервін Роуз Австралія Австралія 1 6–3, 6–4, 6–4 Чилі Луїс Айяла
1959 Нікола П'єтранджелі Італія Італія 1 3–6, 6–3, 6–4, 6–1 ПАР Ян Вермак
1960 2 3–6, 6–3, 6–4, 4–6, 6–3 Чилі Луїс Айяла [25]
1961 Мануель Сантана Іспанія Іспанія 1 4–6, 6–1, 3–6, 6–0, 6–2 Італія Нікола П'єтранджелі
1962 Род Лейвер Австралія Австралія 1 3–6, 2–6, 6–3, 9–7, 6–2 Австралія Рой Емерсон
1963 Рой Емерсон 1 3–6, 6–1, 6–4, 6–4 Франція П'єр Дармон
1964 Мануель Сантана Іспанія Іспанія 2 6–3, 6–1, 4–6, 7–5 Італія Нікола П'єтранджелі
1965 Фред Столл Австралія Австралія 1 3–6, 6–0, 6–2, 6–3 Австралія Тоні Роше
1966 Тоні Роше 1 6–1, 6–4, 7–5 Угорщина Іштван Гуйяш
1967 Рой Емерсон 2 6–1, 6–4, 2–6, 6–2 Австралія Тоні Роше

Відкрита ера (з 1968)

ред.
  • До участі допускаються тенісисти-професіонали;
  • Ролан Гаррос став першим турніром Великого шлема, який дозволив участь професіоналів[7];
  • З 1973 року перемога у сеті, за винятком п'ятого, за рахунку 6:6 вирішується на тайбрейку[12];
  • Наймолодшим переможцем турніру став Майкл Чанг (17 років 3 місяці у 1989 році)[7];
  • Рафаель Надаль, починаючи з 2005 року здобув 12 перемог у фіналі;
  • Він встановив рекорд за кількістю титулів одного і того ж турніру Великого шлема[26].
Рік проведення Переможець турніру Країна Кількість титулів Рахунок у фіналі Фіналіст Посилання
1968 Кен Роузволл Австралія Австралія 2 6–3, 6–1, 2–6, 6–2 Австралія Род Лейвер [25]
1969 Род Лейвер 2 6–4, 6–3, 6–4 Австралія Кен Роузволл
1970 Ян Кодеш Чехословаччина Чехословаччина 1 6–2, 6–4, 6–0 Югославія Желько Франулович
1971 2 8–6, 6–2, 2–6, 7–5 Румунія Іліє Настасе
1972 Андрес Хімено Іспанія Іспанія 1 4–6, 6–3, 6–1, 6–1 Франція Патрік Пруасі
1973 Іліє Настасе Румунія Румунія 1 6–3, 6–3, 6–0 Югославія Нікола Пилич
1974 Б'єрн Борг Швеція Швеція 1 2–6, 6–7(4–7), 6–0, 6–1, 6–1 Іспанія Мануель Орантес
1975 2 6–2, 6–3, 6–4 Аргентина Гільєрмо Вілас [27]
1976 Адріано Панатта Італія Італія 1 6–1, 6–4, 4–6, 7–6(7–3) США Гарольд Соломон
1977 Гільєрмо Вілас Аргентина Аргентина 1 6–0, 6–3, 6–0 США Браян Готтфрід
1978 Б'єрн Борг Швеція Швеція 3 6–1, 6–1, 6–3 Аргентина Гільєрмо Вілас
1979 4 6–3, 6–1, 6–7(6–8), 6–4 Парагвай Віктор Печчі
1980 5 6–4, 6–1, 6–2 США Вітас Ґерулайтіс
1981 6 6–1, 4–6, 6–2, 3–6, 6–1 Чехословаччина Іван Лендл
1982 Матс Віландер 1 1–6, 7–6(8–6), 6–0, 6–4 Аргентина Гільєрмо Вілас
1983 Яннік Ноа Франція Франція 1 6–2, 7–5, 7–6(7–3) Швеція Матс Віландер
1984 Іван Лендл Чехословаччина Чехословаччина 1 3–6, 2–6, 6–4, 7–5, 7–5 США Джон Макінрой
1985 Матс Віландер Швеція Швеція 2 3–6, 6–4, 6–2, 6–2 Чехословаччина Іван Лендл
1986 Іван Лендл Чехословаччина Чехословаччина 2 6–3, 6–2, 6–4 Швеція Мікаель Пернфорс
1987 3 7–5, 6–2, 3–6, 7–6(7–3) Швеція Матс Віландер
1988 Матс Віландер Швеція Швеція 3 7–5, 6–2, 6–1 Франція Анрі Леконт
1989 Майкл Чанг США США 1 6–1, 3–6, 4–6, 6–4, 6–2 Швеція Стефан Едберг
1990 Андрес Гомес Еквадор Еквадор 1 6–3, 2–6, 6–4, 6–4 США Андре Агассі [28]
1991 Джим Кур'є США США 1 3–6, 6–4, 2–6, 6–1, 6–4
1992 2 7–5, 6–2, 6–1 Чехословаччина Петр Корда
1993 Серхі Бругера Іспанія Іспанія 1 6–4, 2–6, 6–2, 3–6, 6–3 США Джим Кур'є
1994 2 6–3, 7–5, 2–6, 6–1 Іспанія Альберто Берасатегі
1995 Томас Мустер Австрія Австрія 1 7–5, 6–2, 6–4 США Майкл Чанг
1996 Євген Кафельников Росія Росія 1 7–6(7–4), 7–5, 7–6(7–4) Німеччина Міхаель Штіх
1997 Густаво Куертен Бразилія Бразилія 1 6–3, 6–4, 6–2 Іспанія Серхі Бругера
1998 Карлос Моя Іспанія Іспанія 1 6–3, 7–5, 6–3 Іспанія Алекс Корретха
1999 Андре Агассі США США 1 1–6, 2–6, 6–4, 6–3, 6–4 Україна Андрій Медведєв
2000 Густаво Куертен Бразилія Бразилія 2 6–2, 6–3, 2–6, 7–6(8–6) Швеція Магнус Норман
2001 3 6–7(3–7), 7–5, 6–2, 6–0 Іспанія Алекс Корретха
2002 Альберт Коста Іспанія Іспанія 1 6–1, 6–0, 4–6, 6–3 Іспанія Хуан Карлос Ферреро
2003 Хуан Карлос Ферреро 1 6–1, 6–3, 6–2 Нідерланди Мартін Веркерк
2004 Гастон Гаудіо Аргентина Аргентина 1 0–6, 3–6, 6–4, 6–1, 8–6 Аргентина Гільєрмо Кор'я
2005 Рафаель Надаль Іспанія Іспанія 1 6–7(6–8), 6–3, 6–1, 7–5 Аргентина Маріано Пуерта [29]
2006 2 1–6, 6–1, 6–4, 7–6(7–4) Швейцарія Роджер Федерер
2007 3 6–3, 4–6, 6–3, 6–4
2008 4 6–1, 6–3, 6–0
2009 Роджер Федерер Швейцарія Швейцарія 1 6–1, 7–6(7–1), 6–4 Швеція Робін Зедерлінг
2010 Рафаель Надаль Іспанія Іспанія 5 6–4, 6–2, 6–4
2011 6 7–5, 7–6(7–3), 5–7, 6–1 Швейцарія Роджер Федерер
2012 7 6–4, 6–3, 2–6, 7–5 Сербія Новак Джокович
2013 8 6–3, 6–2, 6–3 Іспанія Давид Феррер
2014 9 3–6, 7–5, 6–2, 6–4 Сербія Новак Джокович
2015 Стен Ваврінка Швейцарія Швейцарія 1 4–6, 6–4, 6–3, 6–4
2016 Новак Джокович Сербія Сербія 1 3–6, 6–1, 6–2, 6–4 Велика Британія Енді Маррей
2017 Рафаель Надаль Іспанія Іспанія 10 6–2, 6–3, 6–1 Швейцарія Стен Ваврінка
2018 11 6–4, 6–3, 6–2 Австрія Домінік Тім
2019 12 6–3, 5–7, 6–1, 6–1
2020 13 6—0, 6—2, 7—5 Сербія Новак Джокович
2021 Новак Джокович Сербія Сербія 2 6–7(6–8), 2–6, 6–3, 6–2, 6–4 Греція Стефанос Ціціпас
2022 Рафаель Надаль Іспанія Іспанія 14 6–3, 6–3, 6–0 Норвегія Каспер Рууд
2023 Новак Джокович Сербія Сербія 3 7-6(7-1), 6-3, 7-5
2024 Карлос Алькарас Іспанія Іспанія 1 6–3, 2–6, 5–7, 6–1, 6–2 Німеччина Александр Зверєв

Статистика

ред.

Багаторазові переможці

ред.
  • Івон Петра та Бернар Дестремо в переліку не наведені;
  • Рафаель Надаль окрім найбільшої кількості перемог (12) здобув найдовшу безперервну серію виграшів турніру (5)[30].
Гравець Аматорська ера (внутрішній чемпіонат) Аматорська ера (відкритий чемпіонат) Відкрита ера Загальна кількість титулів Роки перемог
  Рафаель Надаль 0 0 14 14 2005—2008, 2010—2014, 2017—2020, 2022
  Макс Декюжі 8 0 0 8 1903, 1904, 1907—1909, 1912—1914
  Б'єрн Борг 0 0 6 6 1974, 1975, 1978—1981
  Анрі Коше 1 4 0 5 1922, 1926, 1928, 1930, 1932
  Андре Вашеро 4 0 0 4 1894—1896, 1901
  Поль Еме 4 0 0 4 1897—1900
  Моріс Жермо 3 0 0 3 1905, 1906, 1910
  Рене Лакост 0 3 0 3 1925, 1927, 1929
  Матс Віландер 0 0 3 3 1982, 1985, 1988
  Іван Лендл 0 0 3 3 1984, 1986, 1987
  Густаво Куертен 0 0 3 3 1997, 2000, 2001
  Новак Джокович 0 0 3 3 2016, 2021, 2023
  Андре Гобер 2 0 0 2 1911, 1920
  Жан Боротра 1 1 0 2 1924, 1931
 /  Готтфрід фон Крамм 0 2 0 2 1934, 1936
  Френк Паркер 0 2 0 2 1948, 1949
  Ярослав Дробний 0 2 0 2 1951, 1952
  Кен Роузвелл 0 1 1 2 1953, 1968
  Тоні Траберт 0 2 0 2 1954, 1955
  Нікола П'єтранджелі 0 2 0 2 1959, 1960
  Мануель Сантана 0 2 0 2 1961, 1964
  Род Лейвер 0 1 1 2 1962, 1969
  Рой Емерсон 0 2 0 2 1963, 1967
  Ян Кодеш 0 0 2 2 1970, 1971
  Джим Кур'є 0 0 2 2 1991, 1992
  Серхі Бругера 0 0 2 2 1993, 1994

Рейтинг держав

ред.
  • Ярослав Дробний здобув перемогу на турнірі, будучи підданим Єгипетського королівства;
  • Він залишається єдиним єгиптянином, що перемагав на турнірі Великого шлема[31];
  • Ян Кодеш та Іван Лендл перемагали на турнірі, представляючи Чехословаччину, яка припинила існування 1 січня 1993 року.
Країна Аматорська ера (внутрішній чемпіонат) Аматорська ера (відкритий чемпіонат) Відкрита ера Загальна кількість титулів Роки перемог
  Франція 28 9 1 38 1892—1932, 1946, 1983
  Іспанія 0 2 21 23 1961, 1964, 1972, 1993, 1994, 1998, 2002, 2003, 2005—2008, 2010—2014, 2017—2020, 2022, 2024
  Австралія 0 9 2 11 1933, 1953, 1956, 1958, 1962, 1963, 1965—1969
  США 0 7 4 11 1938, 1939, 1948—1950, 1954, 1955, 1989, 1991, 1992, 1999
  Швеція 0 1 9 10 1957, 1974, 1975, 1978—1982, 1985, 1988
  Чехословаччина 0 0 5 5 1970, 1971, 1984, 1986, 1987
  Німеччина 0 3 0 3 1934, 1936, 1937
  Італія 0 2 1 3 1959, 1960, 1976
  Бразилія 0 0 3 3 1997, 2000, 2001
  Сербія 0 0 3 3 2016, 2021, 2023
  Велика Британія 1 1 0 2 1891, 1935
  Єгипет 0 2 0 2 1951, 1952
  Аргентина 0 0 2 2 1977, 2004
  Швейцарія 0 0 2 2 2009, 2015
  Угорщина 0 1 0 1 1947
  Румунія 0 0 1 1 1973
  Еквадор 0 0 1 1 1990
  Австрія 0 0 1 1 1995
  Росія 0 0 1 1 1996

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ The first World Clay Court Championships (англ.). Histoire du Tennis. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 срепня 2020.
  2. ↑ Clark Bensen (Winter 2013—2014). The World Championships of 1913 to 1923: the Forgotten Majors (PDF). Journal of The Tennis Collectors of America. 30. Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2018. Процитовано 4 серпня 2020.
  3. ↑ а б в Max Robertson (1973). The Encyclopedia of Tennis. The Viking Press. с. 34—35. ISBN 067029408X.
  4. ↑ The New Musketeers (англ.). Davis Cup. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  5. ↑ The Trophies (англ.). Roland Garros. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  6. ↑ а б Don Budge (англ.). Tennis Fame. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  7. ↑ а б в г д The ultimate French Open timeline from 1891 to 2017. Tennis 365. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  8. ↑ Lauren Lynch. Jimmy Connors: Tennis' Greatest Players A-Z, Vol. C (англ.). Bleacher Report. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 липня 2020.
  9. ↑ Nadal Puts Trophy In Special Place (англ.). Tennis Now. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  10. ↑ Flashback: Federer Completes Career Grand Slam In Paris (англ.). ATP. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  11. ↑ Дмитро Прокопчук. Новак Джокович виграв French Open і зібрав "кар'єрний шолом". Deutsche Welle. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  12. ↑ а б в г д История Roland Garros. Sports.ru. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  13. ↑ а б Ролан Гаррос. История турнира. iSport.ua. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  14. ↑ 126 Years of History. Roland-Garros.com. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  15. ↑ French Open Men's Singles (1891—1903) (англ.) . Grand Slam History. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  16. ↑ а б French Open - Men's Singles (1904—1923). Grand Slam History (англ.) . Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  17. ↑ а б French Open - Men's Single (1924—1938) (англ.) . Grand Slam History. Архів оригіналу за 30 липня 2020. Процитовано 30 липня 2020.
  18. ↑ а б All-Time French Open Venues (англ.) . Grand Slam History. Процитовано 2 срепня 2020. {{cite web}}: |archive-date= вимагає |archive-url= (довідка)
  19. ↑ Roland Garros (франц.) . Tenis Histoire. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 2 срепня 2020.
  20. ↑ а б в Saturday School- 1941-1945: The latent era of Roland Garros (англ.) . Troll Tennis. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 2 серпня 2020.
  21. ↑ а б French Open Men's Single (1939—1959) (англ.) . Grand Slam History. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.
  22. ↑ Le Matin : derniers télégrammes de la nuit du 3 août 1942 (Numéro 21244). gallica.bnf.fr (фр.). BnF. Процитовано 2 серпня 2020.
  23. ↑ Le Matin : derniers télégrammes de la nuit du 2 août 1943 (Numéro 21551). gallica.bnf.fr (фр.). BnF. Процитовано 2 серпня 2020.
  24. ↑ Le Matin : derniers télégrammes de la nuit du 7 août 1944 (Numéro 21862). gallica.bnf.fr (фр.). BnF. Процитовано 2 серпня 2020.
  25. ↑ а б French Open Men's Single (1960—1974) (англ.) . Grand Slam History. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.
  26. ↑ Better By The Dozen: Relive Rafa's Reign In Paris (англ.). ATP. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 2 серпня 2020.
  27. ↑ French Open Men's Single (1975—1989) (англ.) . Grand Slam History. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.
  28. ↑ French Open Men's Single (1990—2004) (англ.) . Grand Slam History. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.
  29. ↑ French Open Men's Single (2005—) (англ.) . Grand Slam History. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2020.
  30. ↑ Peter Bodo. Ranking Rafael Nadal's 12 French Open titles (англ.). ESPN. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 2 серпня 2020.
  31. ↑ Open Era male Grand Slam winners by country: has your country won a Slam? (англ.). Tennis 365. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 2 серпня 2020.

Джерело

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Переможці_Відкритого_чемпіонату_Франції_з_тенісу_в_одиночному_розряді&oldid=43816546