Відкрити головне меню

Партизанське (Дніпровський район)

Партиза́нське — село в Україні, в Дніпровському районі Дніпропетровської області. Населення за переписом 2001 року становить 2 591 особа. Орган місцевого самоврядування — Партизанська сільська рада.

село Партизанське
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Дніпровський район Дніпровський район
Рада/громада Партизанська сільська рада
Код КОАТУУ 1221486601
Облікова картка Партизанське 
Основні дані
Населення 2 591
Поштовий індекс 52012
Телефонний код +380 56(2)
Географічні дані
Географічні координати 48°35′12″ пн. ш. 34°48′49″ сх. д. / 48.58667° пн. ш. 34.81361° сх. д. / 48.58667; 34.81361Координати: 48°35′12″ пн. ш. 34°48′49″ сх. д. / 48.58667° пн. ш. 34.81361° сх. д. / 48.58667; 34.81361
Середня висота
над рівнем моря
60 м
Найближча залізнична станція Балівка
Місцева влада
Адреса ради 52012, с. Партизанське, вул. Центральна, 7; тел. 29-62-05
Сільський голова Буряк Іван Миколайович
Карта
Партизанське. Карта розташування: Україна
Партизанське
Партизанське
Партизанське. Карта розташування: Дніпропетровська область
Партизанське
Партизанське

Географічне розташуванняРедагувати

Село Партизанське розміщене на лівому березі річки Оріль, вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Балівка, нижче за течією на відстані 2 км розташоване смт Обухівка. Через село проходить автомобільна дорога Н31.

НазваРедагувати

Під час кріпацтва село мало назву Жальбівка. Належало воно поміщику Жальбову. Є різні версії щодо виникнення назви села. Одні говорять, що назва пішла від прізвища пана, інші — від слова «жаль». Пан знущався із своїх наймитів-кріпаків, бив їх, продавав, програвав у карти.

У 1930-х роках село мало назву Миколаївка-2, і відносилося воно до Петриківського району.

На території України 9 населених пунктів з назвою Партизанське.

ІсторіяРедагувати

У 1930-х роках розпочалася колективізація. Було створено колгосп «Червоний партизан».

Чорною сторінкою ввійшов в історію села 1933-й рік. Сказати, що врожай у 1932 р. був поганий — не можна. Врожай був вищий за середній. Коли почалася молотьба, зерно забиралося державою просто з-під молотарки і вивозилось на зсипні пункти, а селянам нічого не залишалося. Через те, що не було хліба і навіть, заборонено збирати колоски, що залишилися на зібраному та переорюваному полі, деяка частина селян полишила село і подалася на Полтавщину.

Німецькі солдати, окупувавши село влітку 1941-го, встановили суворий порядок. Призначили коменданта. Ним став Редька — житель села Балівка. У 1943 р., відступаючи, німці спалили село вщент. Були знищені всі колодязі, крім одного. Господареві вдалося його замаскувати.

Червона армія ввійшла у село восени 1943-го року. Людям було запропоновано переселитися до села Балівка як таке, що менше постраждало, але народ вирішив відбудувати рідне село. Відбудовували Партизанське приблизно до 1950 р., і в 1958 р. тут було 170 дворів. У 1960 р. колгосп «Червоний пар­тизан» було об'єднано з радгоспом «Перемога» і Партизанське стало відноситись до Балівської сільської ради.

У с. Партизанське існувала школа, поділена на два класи 1 і 3 та 2 і 4. Чотири класи діти вчилися в рідній школі, а з п'ятого по восьмий — у с. Балівка. Також у селі працювали магазин, клуб, контора (третього відділу радгоспу «Перемога»), дитячий садок, медична амбулаторія. Приблизно у 1965 р. клуб знесли. У 60-х роках побудовано новий магазин, заасфальтовано трасу Дніпропетровськ — Полтава, розпочалося будівництво залізничної колії Дніпродзержинськ — Новомосковськ, а також станції Балівка (житлові будинки, склади, крамницю, залізничний переїзд).

До об'єднання «Дніпросільбудіндустрія» входило п'ять великих заводів (завод бетонних виробів, столярних виробів, легких конструкцій, базальтового волокна, керамзитового гравію). В об'єднанні працювало 1200 працівників різних професій, із них — 450 інженерно-технічних службовців. У 1975 р. здано в експлуатацію котельню, бетонно-змішувальний та ремонтно-механічний цехи.

У 1974 р. об'єднанням «Дпіпросільбудіндустрія» розпочалося будівництво житлового масиву. Були побудовані житлові п'ятиповерхові будинки № 1 та № 3. Протягом 80-x років добудовувалися будинки № 4 та № 5 для молодих сімей, торговельний комплекс, медична амбулаторія, теплопункт, дитячий садочок «Івушка». 

З 1975 р. розпочата свою історію сільська бібліотека. У центрі села стояла глиняна хата, де існувала бібліотека.

У 1976 р. в січні місяці здано в експлуатацію завод залізобетонних виробів для будівництв споруд сільського господарства.

1989 року за переписом тут мешкало приблизно 2600 осіб.

У 1994 р. здано в експлуатацію п'ятиповерховий будинок на 60 квартир, який належав базі «Сільгосптехніка».

З 2002 р. в комунальній власності громади наявні 6 п'ятиповерхових та 4 двоповерхових житлових будинків загальною кількістю 754 квартири, які обслуговуються ВАТ «Енерговолгосп». У с. Партизанське — 321 житловий індивідуальний будинок та 183 ділянки під будівництво. Село газифіковано.

День села святкується 24 серпня, на День Незалежності України. Село Партизанське налічує 11 вулиць та 2 провулки. Також до складу села входить житловий масив ст. Балівка. Центром села є площа Незалежності, що в центрі масиву.

У 2019 Село відвідали відомі на Україні співаки Ілля Клікін і Ростислав Бернатович.

ЕкономікаРедагувати

  • ЗАТ «Дніпропетровський цементний завод».
  • ТОВ «Метінвест-СМЦ».
  • ТОВ «Виробничий комплекс „Укрсолод“».
  • «Промарматура», АТ.

Об'єкти соціальної сфериРедагувати

  • Школа.

ПерсоналіїРедагувати

Авдієнко Наталія Олексіївна — одна з представниць витинанкового мистецтва Придніпров'я, член сімейної династії майстрів петриківської витинанки, співавтор програми з витинанки, майстер традиційного народного мистецтва витинанки, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Є методистом Центру технічної творчості (село Партизанське Дніпровського району).

ПосиланняРедагувати