Відкрити головне меню

Па́нчеве (колишні назви — слобода Вільхуватка, Дев'ята рота) — село в Україні, в Новомиргородському районі Кіровоградської області. Населення становить 1 844 осіб. Орган місцевого самоврядування — Панчівська сільська рада.

село Панчеве
В'їзд до села з боку райцентру
В'їзд до села з боку райцентру
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Новомиргородський район
Рада/громада Панчівська сільська рада
Код КОАТУУ 3523885801
Облікова картка Панчеве 
Основні дані
Засноване 1752
Населення 1844
Поштовий індекс 26034
Телефонний код +380 5256
Географічні дані
Географічні координати 48°44′34″ пн. ш. 31°51′33″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
158 м
Відстань до
районного центру
22 км
Місцева влада
Адреса ради 26034, с. Панчеве, вул. Центральна, 1, тел. 95-0-75, 95-0-13
Сільський голова Босько Володимир Федорович
Карта
Панчеве. Карта розташування: Україна
Панчеве
Панчеве
Панчеве. Карта розташування: Кіровоградська область
Панчеве
Панчеве

ГеографіяРедагувати

Площа села — 780,15 га.[1]

Панчеве розташоване на відстані 22 км від районного центру на узбережжі Великої Висі.

ІсторіяРедагувати

 
Панчеве на військово-топографічній карті 1869 року

В 1702 році на місці села була слобода Вільхуватка.

1752 року з утворенням Нової Сербії сюди переселились 220 сербських прикордонників з сім'ями. У 17521764 роках в поселенні знаходилась Дев'ята рота новосербського кінного Гусарського полку. Інші назви села: Вільховатський шанець, Панчов, Панчів, Панчєв (сербський аналог — Панчєво).

Станом на 1772 рік, в шанці Панчевому існувала дерев'яна двохпрестольна Миколаївська церква, священиком якої з 1760 року був Іоан Васильєв. Церква підпорядковувалась Новомиргородському духовному Правлінню. Хори церви були присвячені Покрові Богородиці.[2]

Дев'яту роту в 1827 році відвідав Тарас Шевченко, чумакуючи з батьком до Єлисаветграда.[3] Про це він згадав у повісті «Наймичка»:

«...Смотрю — опять степь, степь широкая, беспредельная. Только чуть мреет влево что-то похожее на лесок. Я спрашиваю у отца, что это видно.

— Девятая рота, — отвечает он мне. Но для меня этого не довольно. Я думаю: — Что это — 9-я рота? Степь. И все степь.»[4]

Станом на 1886 рік у селі Панчівської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії мешкала 3431 особа, налічувалось 758 дворових господарств, існували православна церква, школа, 4 лавки, відбувались базари по неділях[5].

Під час придушення Канізького повстання в травні-червні 1918 року загинуло 36 мешканців Панчевого.

415 мешканців села брали участь у радянсько-німецькій війні. 208 з них не повернулися з фронтів, а 350 було нагороджено орденами та медалями. В боях за звільнення Панчевого загинули 164 вояки 793-го полку 213-ї стрілецької дивізії під керівництвом Героя Радянського Союзу підполковника О. О. Вашкевича. Вони були поховані на братській могилі в центрі села[6].

У 1980-ті роки село переживало період розквіту. Тут було збудовано палац культури, ресторан «Вись», телецентр та інші об'єкти соціальної інфраструктури. Вперше в районі у Панчевому розпочав мовлення місцевий «39-й» телеканал. Було розпочато, але невдовзі згорнуто будівництво торгового центру та нового приміщення дитсадка.

ДемографіяРедагувати

У роки Голодомору 19321933 років населення Панчевого зменшилось з понад 6 тисяч до 252 чоловік[7].

В 1970 році населення Панчівської сільської ради становило 2926 чоловік.

Динаміка населення
1886 1926 1933 1970 2001
3431 6000 252 2926 1844

Рідна мова населення Панчевого за переписом 2001 року:[8]

Мова Частка
  українська 91,54 %
  російська 3,90 %
  молдавська 3,36 %
  вірменська 0,81 %
  білоруська 0,16 %

ІнфраструктураРедагувати

В селі діють ЗОШ I–III ступенів, ДНЗ «Малятко», православна церква, сільський будинок культури, дільнична лікарня, будинок престарілих, дільничний пункт міліції, аптека та численні магазини.

Сільське господарствоРедагувати

  • ТОВ Агрофірма «Панчеве» та інші[9]

ТранспортРедагувати

Через село проходить міжрайонна автомобільна дорога Т 1201.

Регулярні перевезення здійснюють рейсові автобуси сполученням:

ВулиціРедагувати

У Панчевому налічується 21 вулиця:[10] В рамках декомунізації в 2016 році деякі вулиці села було перейменовано[11]:

Назва Колишня назва
Вишнева вул. Фрунзе вул.
Гоголя вул.
Дружби вул.
Хутірська вул. Куйбишева вул.
Джерельна вул. Кірова вул.
Козацька вул. Чапаєва вул.
Миру вул.
Набережна вул.
Перемоги вул.
Польова вул. Червона вул.
Пушкіна вул.
Садова вул.
Слави вул.
Солдатська вул.
Степова вул.
Урожайна вул.
Франка вул.
Центральна вул. Жовтнева вул.
Шевченка вул.
Широка вул. Щорса вул.
Шкільна вул.

МісцевостіРедагувати

Кутки села:

  • Коропівка (колишня вул. Леніна)
  • Бессарабія (колишня вул. Сталіна)
  • Красний Кут (колишня вул. Щорса)
  • Хутір (колишня вул. Куйбишева)
  • Царина, Лак, Бульбока

Природні місцини:

  • П'ята Доля
  • Макітра
  • Потічок
  • Кудрень
  • Рипа[12]

Музей Панчівської школиРедагувати

В музеї Панчівської школи поряд з речами і рукописами письменника та краєзнавця Миколи Олександровича Стояна зберігаються літературні видання його випускників: поетична збірка «Покинута криниця» відомого в Києві лікаря-онколога Євгена Поліщука, поезії та нариси професора кафедри агрономії Центральноукраїнського технічного університету Валентина Маткевича, прозові видання заслуженого журналіста Росії та Хакасії Олеся Грека, автобіографічна книга Віктора Андрійовича Боська «Голуби та скрипка», один із розділів якої присвячений Миколі Олександровичу, а також проби пера інших його учнів, більшості з яких вже немає в живих.

ФотогалереяРедагувати

         
Панчівська ЗОШ
Будинок культури
Православна церква
Багатоквартирний будинок
по вул. Жовтневій
Парк

Пам'ятникиРедагувати

Назва Розташування Дата встановлення Фото Короткі відомості
Воїнам, загиблим в роки Другої Світової Війни,
меморіал
в центрі села   У братській могилі поховано 156 радянських солдат, які загинули під час звільнення села; імена близько двох десятків з них вказані на меморіальній плиті над могилою. На інших плитах викарбувані імена всіх загиблих вояків-вихідців з села.
Радянських воїнів,
братська могила
на кладовищі   На могильній плиті під пам'ятником розміщено епітафію:
Вечная память героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины.(рос.)
Гжеляка-Вімута Яна,
могила
на кладовищі 1920   В могилі похований Ян Гжеляк-Вімут (пол. Jan Grzelak Viemuth), соціаліст-інтернаціоналіст, член Іноземної колегії (18801920).
Стояну Миколі Олександровичу,
меморіальна дошка
на фасаді Панчівської ЗОШ I–III ступенів   Пам'ятна дошка сповіщає, що з 1947 по 1980 роки в Панчівській школі працював учитель, письменник та краєзнавець М. О. Стоян.

ПерсоналіїРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Рішення №342 двадцять першої сесії Новомиргородської районної ради шостого скликання від 18.12.2013 року.
  2. Макаревский Ф. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церквы и приходы прошедшего XVIII столетия. Вып. 1. — Екатеринослав: Типография Я. М. Чаусского, 1880. — С. 1036–1037, 1041.
  3. Тарас Шевченко і Новомиргород. Офіційний сайт Новомиргорода. Архів оригіналу за 14 жовтень 2011. Процитовано 1 липень 2011. 
  4. Шевченко Т. Наймичка // Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 3: Драматичні твори. Повісті. — С. 57-120.
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  6. Панчеве на derevushka.org.ua[недоступне посилання з липень 2019]
  7. Кожум'яка С. Із днів неволі. Спогади / Літературний запис М. Суржка // «Червона зірка», № 22 (8115) від 05.06.1996
  8. Розподіл населення Панчевого за рідною мовою (у % до загальної чисельності населення) за переписом 2001 року
  9. Панчеве на B2BToday.com
  10. Вулиці Панчевого на сайті ЦВК. Архів оригіналу за 23 жовтень 2012. Процитовано 3 червень 2012. 
  11. На території Панчівської сільської ради перейменували вулиці // «Новомиргородщина», № 14 (9357) від 02.04.2016. — С. 5.
  12. Стоян М. Наш край — частка України // «Червона зірка», №17 (8110) від 23.04.1996

ПосиланняРедагувати