Відкрити головне меню

Ка́нізьке повста́ння — збройне повстання селян Єлисаветградського повіту Херсонської губернії проти австро-німецької окупації у травні-червні 1918 року.

Канізьке повстання
Контроль австро-німецьких військ над територією України в 1918
Страта повстанців біля Каніжа.jpg
Повстанці, повішені на крилах вітряка.
Червень 1918 року
Дата: травень-червень 1918 року
Місце: Єлисаветградський повіт
Привід: розправа над селянами Павлівки:
Результат: розгром повстанців австро-німецькими військами
Сторони
селяни Єлисаветградського повіту War flag of Austria-Hungary (1918).svg Австрійські війська
War Ensign of Germany (1903–1919).svg Німецькі війська
Командувачі
Афанасій Данилов
М. Шушко-Сущенко
Військові сили
3000 чол.
2 кулемети
1 австрійський загін
2 німецькі дивізії
гармати, кулемети
Втрати
117 чол.

Назву повстання отримало від села Каніж, що розташовувалось у центрі повсталих сіл і було місцем дислокації штабу та збройного загону самооборони.

Хід повстанняРедагувати

ПривідРедагувати

Приводом до початку збройного повстання стала розправа австрійського військового підрозділу над селянами Павлівки, до якого повернувся колишній поміщик П. Лупенко і виявив, що селяни розікрали його майно. Село було оточено і спалено дві хати; людей зігнали на майдан, де відбулось побиття кийками і шомполами винних у крадіжці.

ПідготовкаРедагувати

Після залишення села австрійськими солдатами мешканці Павлівки вбили поміщика та управителя його маєтку і звернулись за допомогою до селян сусіднього Каніжа. Рішення про початок збройної боротьби проти австрійської військової та гетьманської адміністрації було прийняте на зборах представників Володимирської, Канізької та Панчівської волостей.

Селянами було сформовано загін добре озброєних повстанців чисельністю в 80 осіб, які отримали військовий досвід у Першій світовій війні. На чолі загону став член РСДРП Афанасій Данилов; повстанський штаб очолив М. Шушко-Сущенко. Кулемет було взято в Павлівці, 12 тис. патронів до нього — в Оситняжці. Гвинтівки повстанці відібрали у місцевих заможних селян, які не підтримали їх виступ. Священик Федір Крисін благословив селян на початок повстання[1] і став завідувачем лазарету.

За спогадами очевидця повстання Петра Спринчана, з 20 травня на площі біля церкви відбувались наради та заняття зі стройової підготовки для селян, а виступили вони лише після заклику 27 травня.[2]

Бойові діїРедагувати

20 травня загін у кількості 700 осіб став табором у Канежі біля кладовища. На шляхах встановили варту, плануючи рушити на Павлівку. Однак кінна розвідка виявила, що австрійців там немає, натомість гарнізон стоїть у селі Веселівці. По обіді повстанці швидко знищили австрійський загін у дворі Товстолита на краю Веселівки, більшість солдат якого на той час спали. Вцілілі австрійці втекли до Новомиргорода.

Повстанці захопили коней, зброю та боєприпаси і, розбившись на три частини, розпочали наступ на Арсенівку, де зосереджувались основні сили супротивника. Хоч на цей цей час кількість повстанців нараховувала вже 3 тис. осіб, австрійські війська були значно краще озброєні, мали багато гармат і кулеметів. Селяни, не досягши результату, були змушені відступити до Каніжа і нібито захопили з собою 8 чоловік полоненими.[2]

Наступні дні після відступу австрійсько-німецьке командування, зволікаючи, підтягувало до Каніжа дві дивізії. Місцевість вивчалась з аероплану, що кружляв над селом. На відправлену в цей час радником штабу повстанців Бурдильним телеграму гетьману Скоропадському з проханням вплинути на хід подій було дано обіцянку не знищувати село (до чого підбурював австро-німецькі війська поміщик Лупенко, брат вбитого), але розправитись з більшовиками.[2]

ПридушенняРедагувати

У неділю вранці 3 червня австрійський каральний загін вдерся до Каніжа. Все чоловіче населення села зігнали за огорожу церкви. Учасників повстання було виявлено; вже того ж дня о 20 годині вечора перших 60 чоловік відведено у поле й розстріляно. Частину арештованих селян відвезли до села Володимирівки в маєток поміщика Таранухи і теж розстріляли.

Загалом, було страчено 117 осіб, 109 з яких розстріляно, а 8 — в ніч на 4 червня повішено на крилах вітряка, біля якого повстанці були оточені. 1500 повстанців змогли вирватись із оточення і відступили до лісів Київської губернії (тимчасово штаб перенесли до Василівки) або розосередились по навколишнім селам.

Через кілька днів війська виїхали з Каніжа, залишивши тут лише карний загін з 50 чоловік. Селян, діти яких брали участь у повстанні, примусили сплатити по 1500 карбованців контрибуції кожному, в результаті чого було зібрано 37 тисяч і відправлено в Єлисаветградський банк. Поміщики Луценко, Іванов, Ельворті та Байченкови повернулись до своїх маєтків.[2]

Керівництво повстанцівРедагувати

  • Панас (Афанасій) Іванович Данилов — керівник партизанського загону, командувач збройних сил, член РСДРП
  • Тимофій Васильович Поліщук — помічник командувача, командир кавалерійського загону
  • Марко Трохимович Шушко-Сущенко — начальник штабу
  • П. І. Козинський — командир 1-ї роти
  • С. І. Спринчан — командир 2-ї роти
  • П. В. Данилов — командир 3-ї роти
  • С. І. Климов — командир 4-ї роти
  • Федір Крисін — завідуючий лазаретом, колишній священик
  • Дмитро Бурдильний — радник при штабі, колишній прапорщик
  • Г. М. Смиченко — начальник зв'язку
  • Юхим Ніколаєв — керівник постачання продовольства, член РСДРП
  • Михайло Данилов

Пам'ятьРедагувати

  • В Канізькій ЗОШ функціонує музей-кімната Канізького повстання, відкритий 1967 року.[3]
  • В центрі села Каніж в 1958 році було встановлено пам'ятник учасникам повстання.
  • На околиці Каніжа поряд поряд з вітряком, де було повішено повстанців, встановлено хрест та меморіальну плиту. Сам вітряк згорів ще за радянської доби, тому замість нього на тому ж фундаменті встановлено зменшену копію.
  • На Канізькому цвинтарі у братській могилі поховано 117 учасників повстання.
  • У Кропивницькому в приватному секторі мікрорайону Новомиколаївка на честь Канізького повстання названо вулицю.

ГалереяРедагувати

     
Пам'ятний знак
учасникам повстання
Пам'ятний хрест
повішеним повстанцям
Відновлений вітряк

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Спогади учасника повстання І. Т. Покотілова. Лист до І. К. Бойка від 17.03.1966 // Архів М. П. Сухова.
  2. а б в г Спогади свідка повстання Петра Спринчана. Лист від 01.11.1965 // Архів М. П. Сухова.
  3. Історія Каніжа. Частина 13. Архів оригіналу за 15 серпень 2013. Процитовано 25 липень 2012. 

ДжерелаРедагувати