Пам'ятник Арману де Рішельє

монумент в Одесі

Пам'ятник герцогу де Рішельє (Пам'ятник дюку) в Одесі — бронзова скульптура присвячена першому одеському градоначальникові дюку Арману Емманюелю дю Плессі, герцогу де Рішельє. Перший пам'ятник в Одесі.[1]

Пам'ятник Арману де Рішельє
46°29′17″ пн. ш. 30°44′28″ сх. д. / 46.488122222222° пн. ш. 30.741144444444° сх. д. / 46.488122222222; 30.741144444444
Країна Україна
РозташуванняОдеса
Приморський район
Типпам'ятник і статуя
Матеріалбронза
Автор проєктуІван Мартос
БудівельникАврам Мельников та Франческо Боффо
АрхітекторМельников Аврам Іванович і Франческо Боффо
Початок будівництва20 червня 1827
Побудовано22 квітня 1828
Станцілком задовільний
АдресаПриморський бульвар

Пам'ятник Арману де Рішельє. Карта розташування: Україна
Пам'ятник Арману де Рішельє
Пам'ятник Арману де Рішельє
Пам'ятник Арману де Рішельє (Україна)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Історія створення

ред.

Дюк де Рішельє брав участь у штурмі Ізмаїлу, а через п'ять років надовго влаштувався в Російській імперії. В 1803 році Рішельє став градоначальником Одеси, а з 1805 по 1814 рік генерал-губернатором Одеси. Одесити називали його «НАШ дюк» і вважали засновником міста, хоча на той час Одесі було вже 8 років, а до того поселення на місці сьогочасного міста існували сотні років. Стараннями нового градоначальника місто перетворилося на великий торговельний порт. Коли Бурбони повернули собі трон, дюк виїхав у Францію, де став прем'єр-міністром в уряді Людовика XVIII. Помер дюк де Рішельє 16 травня 1822 у віці 56 років у Парижі від інсульту.[2]

Отримавши сумну звістку з Парижа, граф Ланжерон звернувся із закликом до населення почати збір коштів на спорудження пам'ятника Рішельє. Заступивши у травні 1823 року на посаду новоросійського генерал-губернатора, граф Михайло Воронцов замовив пам'ятник відомому скульптору Івану Мартосу[2]. Він став одним з останніх творінь цього видатного російського майстра. Пам'ятник являє собою бронзову статую Рішельє в римській тозі з сувоєм у руці й трьома латунними горельєфами, що символізують землеробство, торгівлю і правосуддя. Початком виробу пам'ятнику вважають 30 червня 1827 року. Скульптура і горельєфи відлиті в бронзі ливарним майстром Василем Єкімовим в Петербурзі. Постамент видатного петербурзького архітектора Авраама Мельникова й архітектора Франческо Боффо. Монумент у стилі класицизму, являє собою поставлену на п'єдестал бронзову статую Рішельє. Величина фігури дещо більше натуральної. Квадратний п'єдестал з карнизом з рожевого полірованого граніту з берега річки Південний Буг (близько Вознесенська), подарований херсонським поміщиком Скаронінським, оброблений майстром П. Джерарі. Підставою п'єдесталу служить стилобат у формі зрізаної піраміди з місцевого вапняку з чотирма ступенями з граніту. Роботами зі встановлення пам'ятника керував архітектор Франческо Боффо.[3]

Відкриття бронзового пам'ятника дюку відбулося 22 квітня 1828 року.

 
На ювілейній монеті НБУ присвяченій 220—річчю міста

Життя пам'ятника

ред.

Під час Кримської війни англо-французька ескадра обстріляла місто і порт. Одне з ядер вибухнуло на площі біля пам'ятника зашкодило його постамент осколком. Після війни на місці пошкодження була встановлена ​​чавунна латочка зі стилізованим гарматним ядром.

Події 1969 року

ред.

1969 року, в рамках відзначення 175-річчя створення міста, пропонувалося замінити пам'ятник, поставивши на його місці пам'ятник Суворову, котрого міський комітет КПРС називав справжнім засновником Одеси. Лише після звернення Аркадія Львова до Костянтина Симонова і спільних дій, що закінчилися публікацією листа в газеті «Неделя»[ru] вдалося завадити цим планам. Незабаром після цієї публікації одеська газета «Прапор комунізму» опублікувала замітку, в якій було зазначено: «В комітеті з геодезії та картографії Союзу РСР. Пам'ятник Рішельє охороняється законом»[4][5]. Ця публікація, де-факто, анулювала пропозицію про знесення.

Цікаві факти

ред.

Примітки

ред.
  1. Коханский В. Одесса и ея окрестности. Полный иллюстрированный путеводитель и справочная книга. — Изд. 3-е. — Одесса : Л. Нитче, 1892. — 554 с. (рос. дореф.)<
  2. а б Барская Н. Дюк // Одесский вестник. — Одеса, 2006. — № 204-205. Архівовано з джерела 9 грудня 2007. Процитовано 2013-05-02. (рос.)
  3. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, справочник в 4-х томах (гл. ред. Н.Л. Жариков). — Київ : «Будівельник», 1983-1986. — Т. 3. — С. 252. (рос.)
  4. Олег Владимирский «Кто же спас Дюка для Одессы?» в газете «Вечерняя Одесса», Художники-Литераторы-Артисты-Музыканты №27 (8567) от 22 февраля 2007 года
  5. Аркадий Львов «Разговоры с Симоновым» в журнале «Время и мы», № 146, 2000, сс. 278 - 279

Література

ред.