Відкрити головне меню
Осока низька
Вигляд квітучої рослини навесні.
Вигляд квітучої рослини навесні.
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Осокові (Cyperаceae)
Рід: Осока (Carex)
Вид: Осока низька
Біноміальна назва
Carex humilis
Leysser, 1761
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Carex humilis
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Carex humilis
EOL logo.svg EOL: 1124239
IPNI: 300229-1
The Plant List: kew-227447

Осока́ низька́, або осока́ приземкува́та (Carex humilis)[1] — багаторічна рослина родини Осокових. Вирізняється дуже коротким стеблом і світло-зеленим листям. Відіграє важливу роль в харчуванні диких травоїдних тварин і домашньої худоби. Регіонально рідкісний вид, узятий під охорону в Україні та Росії.

Зміст

ОписРедагувати

 
Вигляд дернини влітку.
 
Суцвіття.
 
Плоди.

Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 4-15 см, що утворює щільні дернини. Кореневище висхідне, коротке, товсте і дерев'янисте. Стебла заввишки 2-10 см у кількості від 2 до 15, прямостоячі, заокруглено-тригранні, гладенькі, вкриті численними залишками листкових піхов червоно-бурого чи іржасто-пурпурового кольору. Листки у 2-10 разів довші за стебла, вузьколінійні (1-2 мм завширшки), спочатку пласкі, згодом складені уздовж, світло-зелені або сірувато-зелені, жорсткі. Краї листкових пластинок пилчасті, а їхня поверхня та краї вкриті розсіяними щетинкоподібними волосками.

Суцвіття — короткі колоски, складені лише з чоловічих або жіночих квіток. Чоловічі суцвіття завжди розташовані на верхівці пагона по одному, а жіночі у кількості 1-3 штук розсіяні по всій довжині стебла, інколи знаходяться майже біля його основи. Колоски осоки низької протерандричні, тобто чоловічі зацвітають раніше за жіночі. Тичинковий колосок завдовжки 0,5-2 см, завширшки 2-4 мм і розташований на ніжці завдовжки до 1 см. Він лінійний, лінійно-ланцетний або ланцетний, відносно багатоквітковий, із довгими, широколанцетними або ланцетними, червоно-бурими лусками, з яких нижні — заокруглені, а верхні — гострі. Кожна луска на верхівці та по краю має широку білу плівку, тому тичинковий колосок загалом виглядає сріблястим. Жіночі колоски завширшки 5-7 мм, негусті, складені лише з 2-5 квіток, розташовані на ніжках завдовжки до 5 мм, які не виступають за краї трубчастих червоно-бурих піхов криючих листків. Нижній криючий листок здебільшого має видовжену піхву, біля верхівки косо зрізану, як правило, із редукованою листковою пластинкою, рідше — із короткою щетинкоподібною або лінійною пластинкою. Луски жіночих колосків від вузько- до широкояйцеподібних, гострі чи короткоостисті, від світло- до червоно-бурого кольору, по краю широко білоплівчасті, із зеленкуватим кілем. Довжина лусок або дорівнює довжині мішечків, або дещо перевершує її. Мішечки завдовжки 2-3 мм оберненояйцеподібні, при основі вузькоклиноподібні, з неясними жилками, тупо- чи опукло-тригранні, коротковолосисті, зеленкувато-сірі, жовтувато- чи блідо-зелені, ближче до верхівки іржасті. Ближче до верхівки вони різко звужуються (майже округлі) в короткий, слабковиїмчастий або цільний, надзвичайно вузький (завширшки 0,1 мм), бурий носик. Приймочок три.

Плоди — опушенні заокруглено-тригранні горішки із короткими двозубими носиками.

Число хромосом 2n = 36, 38, 72.

ПоширенняРедагувати

Осока низька належить до рослин із західно-палеарктичним типом ареалу, тобто розповсюджена майже по всій помірній зоні Євразії. В Європі вона відсутня лише на півночі субконтиненту. В Азії поширена від Кавказу і Надволжя на заході через Сибір аж до Далекого Сходу, включно із Китаєм, Корейським півостровом та Японським архіпелагом.

В Україні цей вид поширений у північно-східній частині степового поясу, подекуди проникаючи і в зону лісостепу. В лісових областях цей вид трапляється спорадично у світлих розріджених лісах, такі осередки існують у Поліссі, Карпатах, Криму.

ЕкологіяРедагувати

Рослина морозостійка, світлолюбна, посухостійка — здатна ефективно використовувати запаси ґрунтової вологи завдяки розвинутій кореневій системі, що проникає на глибину до 40 см. Зростає на рівнинах у степах та на добре прогрітих суходільних луках, особливо у місцях близького залягання вапняків та крейди. Крім того, осока низька трапляється у нижньому та середньому поясі гір, де займає остепнені соснові, модринові, дубові та мішані ліси, сухі трав'янисті схили, щебенисті гірські степи. В Альпах вона не підіймається вище за 1500 м, на Кавказі відмічена на висотах 1300—2500 м. У горах осока низька є типовим видом особливих фітоценозів — «знижених Альп». На теренах України ця осока входить до рослинного угруповання, називаного Pineta sylvestris. Такий фітоценоз утворений сосною звичайною, під гіллям якої у трав'яному покриві панує саме цей вид[2]. Крім того, у степовій зоні за участю осоки низької утворюються рослинні угруповання, які об'єднують у формацію Cariceta humilis. Ця формація має в Україні три ексклави: подільський, середньоруський та кримський, в кожному з яких співдомінантами осоки низької виступають різні види рослин. Найчастіше разом із нею зростають такі трави як костриця валіська, ковила волосиста та найкрасивіша, стоколос прибережний, келерія гребінчаста[3].

Розмножується вегетативно та насінням. Вегетативне розмноження відбувається шляхом поділу кореневища, проте, через його незначну довжину дочірні особини зростають у притул до материнської, утворюючи щільні дернини. З часом така дернина розростається своїми краями, тоді як її центральна частина поступово відмирає. Внаслідок цього процесу дернина інколи набуває вигляду підкови чи кільця, яке поступово ділиться на окремі частини, кожна з яких започатковує нову колонію-клон.

Цвітіння відбувається наприкінці квітня — початку травня. В. В. Альохін за спостереженнями у Центрально-Чорноземному заповіднику (Росія) виділяв жовтуватий аспект під час цвітіння у степу осоки низької, але в останні роки у зв'язку зі зниженням чисельності виду такі аспекти вже не спостерігають[4]. Запилення здійснюється за допомогою вітру. У поширенні насіння певну роль відіграють мурахи (мірмекохорія).

У природі осока низька відіграє важливу роль в харчуванні диких тварин. Її листям ласують сарни, зайці, бабаки. Деякою мірою вона сприяє утворенню чорноземів, особливо у кримських яйлах на малопотужних карбонатних ґрунтах.

Значення і статус видуРедагувати

Осока низька є цінним кормом для худоби, яка споживає молоді, ще не загрубілі пагони навесні й початку літа. Особливо полюбляють їсти цю траву вівці та коні. Серед корисних господарських ознак слід зазначити здатність швидко відновлюватись після ушкодження тваринами та стійкість до витоптування.

Не зважаючи на це, в окремих регіонах цей вид став рідкісним. В Україні осока низька занесена в списки охоронюваних рослин в 11 областях, а в Росії — в місцеві Червоні книги 6 адміністративних одиниць[5]. Рослинні угруповання за участю осоки низької є рідкісними та занесені до Зеленої книги України[2][3]. Чинниками, що несприятливо впливають на чисельність цієї рослини, є степові пожежі, надмірне випасання худоби, вузька еколого-ценотична амплітуда виду.

ТаксономіяРедагувати

В межах виду виділяють два підвиди:

  • Carex humilis var. humilis — номінативний, поширений у західній частині ареалу від Європи до Сибіру;
  • Carex humilis var. nana (H.Lev. & Vaniot) Ohwi — осока приземкувата, поширена у східній частині ареалу від Сибіру до Далекого Сходу.

Крім того, для цього виду наводять наступні синоніми:

  • Carex buschiorum V.I.Krecz. ex Kolak.
  • Carex callitrichos var. austrohinganica Y.L.Chang & Y.L.Yang
  • Carex clandestina Gooden.
  • Carex gersneri Suter
  • Carex humilis var. humilis
  • Carex humilis var. longifolia Stoeva & E.D.Popova
  • Carex prostrata All.
  • Carex scariosa Lam.
  • Trasus clandestinus (Gooden.) Gray[6]

ДжерелаРедагувати

  1. Carex humilis // Ю. Кобів. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин (Серія «Словники України»). — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б Угруповання звичайнососнових лісів. Зелена книга України. Процитовано 24 серпня 2017. 
  3. а б Угруповання формації осоки низької. Зелена книга України. Процитовано 24 серпня 2017. 
  4. Осока низкая в Стрелецкой степи [Осока низька у Стрілецькому степу]. Центрально-Чорноземний державний заповідник імені професора В. В. Альохіна ((рос.)). Процитовано 24 серпня 2017. 
  5. Carex humilis Leyss. Описание таксона [Carex humilis Leyss. Опис таксона]. plantarium.ru ((рос.)). Процитовано 24 серпня 2017. 
  6. The Plant List: Carex humilis. (англ.)