Відкрити головне меню
Оранієнбаум. Парк і Катальна горка. Фото 2008 р.

Оранієнба́ум (рос. Ораниенбаум від нім. Oranienbaum — «померанцеве дерево» або «апельсинове дерево») — один з найкраще збережених палацово-паркових ансамблів 18 століття у передмістях Санкт-Петербурга. Розташований на території міста Ломоносова (до 1948 року — Оранієнбаум) і включає в себе палаци і парки XVIII століття. Дача імператриці в Оранієнбаумі — унікальна художня пам'ятка, що зберігає всі елементи оригінального декору інтер'єру, написаного Джованні Баттіста Піттоні (італ. Giambattista Pittoni), найвідомішим італійським живописцем XVIII ст.

Зміст

Історія виникненняРедагувати

Обживання і забудова південних берегів Балтики активно розпочалася ще під час Великої Північної війни. Після поразки армії шведів під містом Полтава цар Петро І виділив ділянки землі на узбережжі наближеним до нього військовим та вельможам з наказом створити « забавные увеселительные дворцы каменною изрядною архитектурою».

 
Підзірний палац. Початок 18 ст.

Він і сам розпочав будівництво декількох парадних власних резиденцій і місцевостях Дальні Дубки, Стрельна та Петергоф. Але найбільшу активність в розбудові нових ділянок виявив Меншиков, генерал-губернатор краю. На виділених для нього земельних ділянках Олександр Данилович створив для себе відразу декілька невеличких садиб-резиденцій

  • у Петергофі — «Монкураж»
  • біля Стрельни — «Фаворит»
  • в Усть-Іжорі
  • Італійський палац на острові Котлін (Кронштадт)

Невеличка спочатку садиба виникла і на узбережжі навпроти Котліну (Кронштадт). Місцевість отримала назву Оранієнбаум, яку донині зберігає залізнична станція. Усть-Іжора так і залишилась заштатним містечком, до Стрельни цар охолонув і подарував її своїй дочці. Цар перебрався у Петергоф (що був ближче до Котліна і Оранієнбаума) і мав природні умови для створення значної фонтанної системи. Так Оранієнбаум став головним палацовим комплексом і для Меншикова.

Поступово значення садибки Оранієнбаум зросло настільки, що перевищило усі інші княжі резиденції, як наближену до Петергофа та Кронштадту. На протязі 17 років (1710—1727) князь кинув сюди найкращих архітекторів і майстрів для створення парадної резиденції. За розмахом і масштабом проведених робіт будівельний майдан Оранієнбауму дорівнював Петергофу, але мав низку відмінностей, власне обличчя і індивідуальний проект.

Виникнення ансамблюРедагувати

 
Ансамбль у Оранієнбаумі. Гравюра Внукова і Челнакова середини 18 ст.

За сучасними висновками зразком для створення ансамблю могла бути вілла Доріа Памфілі. Але вілла папи римського з роду Памфілі далека від моря, архаїчна за побудовою, а її проект не втілений в реальності повністю.

Садиба Меншикова у Оранієнбаумі — один з перших цілісних і масштабних ансамблів європейського зразка під Петербургом. В первісний ансамбль входили -

За перший будівельний термін встигли побудувати Великий палац, так званий Нижній сад (регулярний сад пізнього бароко), Картинний будинок і п'ять нижніх будинків. Невеликий двоповерховий палац прикрасили дахом з переломом. А з боків додали довгі дугоподібні одноповерхові галереї, що закінчувались розкішними павільйонами — Церковним і Японським. Все це на єдиній вісі, як то і вимагали настанови бароко. По першій відсутності більшості фонтанів у Петергофі і замалому там палаці ансамбль у Оранієнбаумі справляв не менш цілісне враження парадної резиденції і мав завершений художній образ. Лише значні додатки парку і фонтанів у Петергофі, перебудови і збільшення палацу до 1761 року перевищили значимість ансамблю у Оранієнбаумі, покинутому після 1727 року і потрощеному після пристосування під морський шпиталь.

Низка уславлених архітекторівРедагувати

Тут працювала ціла низка уславлених архітекторів. До побудови Великого палацу причетний майстер фортифікаційних і палацових справ Джованні Маріо Фонтана. Але не йому належить художній задум всього ансамблю, що копіював італійський зразок — віллу Доріа-Памфілі. Первісний проект залишається маловідомим. На будівництві бував Андреас Шлютер, що працював в Україні в місті Жовква. Будівництво після Фонтана вів Шедель Йоганн-Готфрід, що пізніше перебрався в Україну в Київ. Добудови в свій час зробив і уславлений Растреллі, і неперевершений Антоніо Рінальді, що починав працювати в місті Батурин в Україні, а потім був перехоплений владою для Петербурга.

Нові складові частини і втратиРедагувати

 
Оранієнбаум. Вхід до парку, зима, до 1917 р.
 
Туристична схема палаців і парків у Оранінбаумі.

Доповнення та нові складові частини отримав з часом і ансамбль у Оранієнбаумі. Вежу часів Меншикова знищили, а хоздвір отримав другий флігель, що відокремив ділянку від парку. Але два процеси пішли разом -

  • деградація палацово-паркового ансамблю після заслання Меншикова
  • створення нових ділянок парку і двох нових палацових ансамблів на інших ділянках.

Особливо значними були втрати в 19 столітті, коли проклали залізничну колію через засипаний канал від моря. Гавань перед садом знищили взагалі. Перебудови інтер'єрів Меншиковського палацу знищили їх первісне вбрання. Нижній сад втратив усі партери і фонтани, які теж засипали. Були знищені ділянки парків біля палацу Петра III та біля Китайського палацу. Вони заросли, здичавіли і були перетворені на пейзажні ділянки, які нічим не нагадували первісне розпланування. В 20 столітті вивезли усю мармурову скульптуру.

В роки 2-ї світової війни і під час блокади Ленінграда Оранієнбаум не віддали фашистам. Тут господарювала Червона Армія, тому палацовий комплекс не був зруйнований німецькими фашистами, як в Петергофі, Гатчині, Павловську чи Царському Селі. Але збережені пам'ятки довго чекали ремонтів і реставрацій. Палац Меншикова роками був у веденні радянських військових.

Позитивні зрушення прийшли лише на початку 21 століття, коли Оранієнбаум і його палаци віддали у ведення Петергофа і його музеїв.

Оранієнбаум. Великий палацРедагувати

Будівництво розпочалося з 1710, і тривало сімнадцять років. За цей термін встигли побудувати Великий палац, так званий Нижній сад (регулярний сад пізнього бароко), Картинний дім і п'ять нижніх будинків. Невеликий двоповерховий палац прикрасили дахом з переломом. А з боків додали довгі дугоподібні одноповерхові галереї, що закінчувались розкішними павільйонами -Церковним і Японським. Все це надало невеличкому ансамблю величі, а розкішний регулярний Нижній сад набув небаченої розкоші. Бо тут була мармурова садово-паркова скульптура та декілька фонтанів. Від моря прорили канал, аби діставатись до палацу морем на човнах і невеликих кораблях.

Сам палац побудували на вершині пагорба, що додавало будівлі висоти. Необхідні майстерні, кімнати слуг, кухні, комори з меблями і харчами розмістили у флігелях біля парадного двору — курдонеру. За часів Меншикова встигли побудувати лише західний флігель. Східний не будували, за що цар докоряв Меншикову, бо не було бажаної симетрії. Кімнати в палаці були малі, але красиві та добре прикрашені картинами і меблями. Церковний павільйон мав визолочений вівтар роботи Зарудного.

Картинний будинокРедагувати

Головний фасад садиби був повернутий на північ до Балтики. Палац стояв на пагорбі, а понизу з боків барокову огорожу закінчували ще два павільйони, зі сходу — Оранжерея, з заходу — Картинний будинок. В Оранжереї і вирощували помаранчі, що перейшли на герб міста, а в Картинному будинку оселився західноєвропейський живопис.

Це була новина і знадинка садиби. Адже ціле приміщення відвели для картин. Це один з перших музеїв чи приклад картинних галерей в Росії. Цікаво, що попри перевезення і війни, деякі картини дійшли до 21 століття і їх можна бачити в музеї Ермітаж, якщо відвідувачам пощастить. Ще цікавіше те, що Картинний будинок без істотних перебудов дожив теж до 21 століття.

Низка уславлених архітекторівРедагувати

Тут працювала ціла низка уславлених архітекторів. До побудови Великого палацу причетний майстер фортифікаційних і палацових справ Джованні Маріо Фонтана. Але не йому належить художній задум всього ансамблю, що копіював італійський зразок — віллу Доріа-Памфілі. Первісний проект залишається невідомим. На будівництві був Андреас Шлютер, що працював в Україні в місті Жовква. Будівництво після Фонтана вів Шедель Йоганн-Готфрід, що пізніше перебрався в Україну в Київ. Добудови в свій час зробив і уславлений Растреллі, і неперевершений Антоніо Рінальді, що починав працювати в місті Батурин в Україні, а потім був перехоплений владою для Петербурга.

РеставраціяРедагувати

Під час блокади Ленінграда Ораніенбаум не віддали нацистам. Тут господарювала Червона Армія, тому палацовий комплекс не був зруйнований німецькими фашистами, як в Петергофі, Гатчині, Павловську чи Царському Селі. Але збережені пам'ятки довго чекали ремонтів і реставрацій. Позитивні зрушення прийшли лише на початку XXI століття, коли Ораніенбаум і його палаци віддали у ведення Петергофа і його музеїв.

Складові частини сучасного ансамблюРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Иогансен М. В. « Михаил Земцов», Л, 1975
  • Кючарианц Д. А. «Антонио Ринальди», Л, Лениздат, 1976
  • Кючарианц Д. А. « Художественные памятники города Ломоносова». Л, Лениздат, 1980
  • Раскин А. Г." Город Ломоносов", Л. «Искусство», 1979

Посилання. Ресурси інтернетуРедагувати


Див. такожРедагувати