Га́вань (від нід. haven) — природно захищена від вітру, хвиль, течій і льодоходу частина океану, моря, річки, зручна для стоянки суден, бухта, затока; сага́ (на річці). У переносному значенні — притулок, сховок, укриття, сховище, пристанище.

Гавань Марина-Гранді на острові Капрі в Італії. Вигляд з Анакапрі

Гаванню називають також прилеглу до причалів частину портової акваторії, де розвантажують судна (наприклад, нафтова, лісова, вугільна гавань) або провадять посадку-висадку пасажирів (пасажирська гавань). Є гавань для ремонту суден (ремонтна гавань) або їх відстоювання у міжнавігаційний період (зимівельна гавань), а також для стоянки суден спеціального призначення (гавань військова, рибальська тощо)[1].

Примітки ред.

  1. «Гавань» [Архівовано 17 квітня 2017 у Wayback Machine.]// Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Література ред.

  • Василь Яременко, Оксана Сліпушко Новий тлумачний словник української мови. — Київ: Аконіт, 2007. — Т. 1. — С. 404. — ISBN 966-8001-10-9. — ISBN 966-8001-11-7.