Вікіпедія

Синявський Олекса Наумович

український мовознавець і педагог
(Перенаправлено з Олекса Синявський)

Оле́кса Нау́мович Синя́вський (23 вересня (5 жовтня) 1887(18871005), с. Андріївка, Бердянський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія (тепер Бердянський район Запорізька область, Україна) — 24 жовтня 1937, в'язниця НКВС СРСР, Київ, УРСР) — визначний український мовознавець і педагог, професор (1920), провідний діяч у нормуванні української літературної мови (1917—1933), фактичний редактор остаточного тексту «Українського правопису» (1927).

Олексій Наумович Синявський
Народився23 вересня (5 жовтня) 1887(1887-10-05)
Андріївка, Бердянський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія (тепер Бердянський район Запорізька область, Україна)
Помер24 жовтня 1937(1937-10-24) (50 років)
Київ, УРСР
Країна Російська імперія→ УНР→СРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьмовознавець, письменник, викладач університету, редактор
Alma materХарківський університет
Галузьмовознавство
ЗакладКиївський педінститут, Інститут мовознавства
Вчене званняпрофесор
Відомий завдяки:дослідженням та нормуванням української мови
Роботи у Вікіджерелах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Синявський.

Жертва сталінського терору: безпідставно заарештований і страчений 1937 року.

Життєпис

ред.

Народився 5 жовтня 1887 року на хуторі Андріївка (нині Бердянський район Запорізької області, Україна). Батьки були бідними селянами, злидарювали, дітей було семеро. У 14 років юнак покинув хутір і виїхав до Одеси.[1]

У 1899 року закінчив початкову школу. Навчався в нижчій ремісничій школі та середній електротехнічній школі в Одесі (не закінчив). 1909 року екстерном закінчив гімназію (Тарту (Дорпат)). З 1909 — студент фізико-математичного факультету, з 1910 року — історично-філологічного факультету Харківського університету.

Брав участь в українському національному русі. 1914 року заарештований і висланий на два роки в Полтаву під нагляд поліції. Повернувшись до Харкова 1916 року, закінчив екстерном університет і отримав диплом 1-го ступеня. За праці «Опис говірки села Покровського» та «Звуки о і є в українській мові» його залишили на стажування в Харківському виші на катедрі слов’янської філології, але без стипендії.

З осені 1917 до початку 1918 року працював управителем і учителем першої на Слобожанщині української гімназії, комісаром при Харківській шкільній окрузі (з грудня 1917 р.), головою Комісаріату у справах Харківської шкільної округи (квітень — вересень 1918 р.), викладав на курсах українську мову. Брав участь у видаванні часописів «Рідне Слово» й «Нова Громада», редагував українські підручники у видавництві «Союз». Був членом «Харківської шкільної громади».

Професор української мови Харківського інституту народної освіти (1920-1928), керував у ньому секцією української мови науково-дослідної кафедри мовознавства імені О. О. Потебні.

Член Комісії для впорядкування українського правопису при Наркомосі України (1925—1928; відредагував його кінцевий варіант). Працював членом-редактором Комісії для складання словника української живої мови ВУАН. З 1928 року очолював Діалектичну комісію ВУАН, з 1930 — завідувач відділу діалектології Інституту мовознавства ВУАН, де розробляв, зокрема, тему «Методологія соціальної діалектології». Одночасно (1932–1937) — професор Київського університету та Київського педагогічного інституту.

У 1937 року заарештований органами НКВС. Синявського звинуватили в націоналізмі, редагування петлюрівської газети, вербуванні учасників підпільної організації, зв’язках з націоналістами.[1] Убитий у тюрмі 24 жовтня 1937 в Києві. Реабілітований самими комуністами у 1958 році, звинувачення були визнані безпідставними.

Доробок

ред.
 
Олексій Синявський з дружиною Наталією Костянтинівною, донькою Галиною та сином Віктором (1930)

Автор численних праць із фонетики, граматики, діалектології, культури й історії української мови. У діалектології виступив за елементи фонологічного принципу проти суб'єктивізму епігонів молодограматизму (О. Брок, М. Йогансен та ін.). Ініціатор укладання словника мови Т. Шевченка. Його перу належать підручники й посібники для шкіл, вишів та самоосвіти, що популяризували норми літературної мови.

Книжка «Норми української літературної мови» (1941) стала вдалим синтезом як досліджень самого автора, так і тогочасних дискусій, що точилися довкола внормування української мови. Головним критерієм нормування для О. Синявського були внутрішні закони української мови. Праця мала на меті допомогти українцям вміло послуговуватися всім розмаїттям граматичних і стильових ресурсів рідної мови. Книга відзначається змістовністю, фаховістю, композиційною стрункістю. Складається з таких розділів: Літери і звуки; Звукозміни; Словозміна; Невідмінювані слова; Словотвір; Наголос; Ортоепія і правопис; Синтакса; Розділові знаки. Написана з глибокою лінгвістичною обізнаністю й великою спостережливістю, ця праця справила істотний вплив на зміцнення літературних норм, стала вихідним пунктом усіх пізніших академічних граматик та підручників для вишів.

Ю. Шевельов про О. Синявського

ред.

У праці «Покоління двадцятих років в українському мовознавстві» Ю. Шевельов високо оцінює доробок О. Синявського. Хоч усю мовознавчу продукцію 1920-х років тривалий час уважали «націоналістично-шкідницькою», усе істотне з усталеного Синявським збереглося до сьогодні. «…У головному реґляментація, запроваджена Синявським, хоч і без імени її творця, лишилася. Це, може, найкращий доказ її тверезости, життєздатности й науковости. Бо вона справді була побудована на широкій аналізі, на тверезому оцінюванні, на синтезі. В її основі лежало не механічне відштовхування від чогось неприємного…, а самостійна, суверенна, власна традиція й тенденція розвитку української мови, зокрема літературної мови»[2].

Серед визначних осіб, які найбільше вплинули на розвиток української літературної мови, Ю. Шевельов називає три прізвища: Тарас Шевченко, Борис Грінченко, Олекса Синявський. Останній «вніс у проблеми нормалізації глибоке знання, науковий досвід і методу не тільки відчуття тенденцій розвитку, а й розуміння їх»[3].

Праці

ред.
 
Практичний доступний порадник з української мови.
 
Норми української літературної мови

Підручники, посібники

ред.

Статті

ред.
  • Описание рукописей А. А. Потебни // Бюлетень редакційного комітету для видання творів О. О. Потебні. — № 1. — Х., 1922. — С. 86-92 (співавтор).
  • Мова творів Гр. Сковороди // Червоний шлях. — 1924. — № 4-5. — С. 248—255.
  • Дещо про Шевченкову мову. Спроба вияснити декотрі сумнівні моменти Шевченкової вимови // Україна. — 1925. — № 1-2. — С. 100—114.
  • Украінський правопис // Вісти ВУЦВК. Додаток: «Культура і Побут», 1926, № 36, ст. 1—2.
  • Фонетична контроверса // Записки Історично-філологічного відділу ВУАН. — Кн. 13-14. — 1927. — С. 264—276.
  • З верховин нової літературної української мови (Про мову І. Котляревського) // Збірник історично-філологічного відділу ВУАН. — № 76-б. — Т. 2. — 1928. — С. 106—210.
  • Потебня як дослідник української мови // Збірник Харківського інституту народної освіти. — Т. 3. — 1928. — С. 14—18.
  • З української діалектології (Про фонематичний принцип у діалектології) // Український діалектологічний збірник. — Кн. 2. — 1929. — С. 231—273.
  • Спроба звукової характеристики літературної української мови // Наукові записки Харківської науково-дослідної кафедри мовознавства. — Т. 2. — 1929. — С. 5—33.
  • Елементи Шевченкової мови, їх походження й значення // Культура українського слова. — Збірник № 1. — 1931. — С. 7—51.
  • На синтаксичні теми (З приводу орудного дієвої особи при переємних дієприкметниках) // Культура українського слова. — Збірник № 1. — 1931. — С. 85—91.
  • Коротка історія «Українського правопису» // Культура українського слова. — Збірник № 1. — 1931. — С. 93—112.
  • Принципи редагування мови й правопису Т. Шевченка та конкретні зразки. (Пропозиція) // Культура українського слова. — Збірник № 1. — 1931. — С. 116—124.
  • Російсько-український словник ВУАН // На мовознавчому фронті. — Кн. 1. — 1931. — С. 57—66.
  • Замітки про мову села Любеча на Чернігівщині // Мовознавство. — № 1. — 1934. — С. 91—97.

Вшанування пам'яті

ред.

У Києві та Львові є вулиця Олекси Синявського[4][5].

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Шевелєва, Мар'яна (5 жовтня 2020). Олекса Синявський – знищений за любов до науки і мови. Український інтерес (укр.). Процитовано 13 жовтня 2020.
  2. ↑ Шевельов Ю. Покоління двадцятих років в українському мовознавстві // Шевельов Ю. Портрети українських мовознавців. — К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2002. — С. 15
  3. ↑ Там само. — С. 16
  4. ↑ Рішення Київської міської ради від 19 квітня 2018 року № 490/4554 «Про найменування нових вулиць у Святошинському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 55 (5106). — 23 травня. — С. 4. [Архівовано з першоджерела 26 серпня 2019.]
  5. ↑ Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 56. — ISBN 966-603-115-9.

Посилання

ред.

Література

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Синявський_Олекса_Наумович&oldid=43556203